Номер провадження: 11-сс/813/1264/24
Справа № 947/23757/24 1-кс/947/10333/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14.08.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 03.08.2024, якою в межах к/п №62023150020000508 від 07.07.2023 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаїв, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, на момент ймовірного вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді заступника командира в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді в межах к/п №62023150020000508 від 07.07.2023 було частково задоволено клопотання слідчого другого СВ (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві ОСОБА_9 та застосовано стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29.09.2024, в межах строку досудового розслідування, із утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , із визначенням в якості альтернативного запобіжного заходу застави в розмірі 6606 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 20 002 968 грн., з покладенням на нього у разі внесення застави строком до 29.09.2024 певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи своє рішення, слідчий суддя послався на те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України та в зазначеному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування ризиків можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, знищення, схову речей та документів, що мають значення для кримінального провадження, здійснення незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у провадженні, обумовлені тяжкістю покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим; наявністю у ОСОБА_8 багаторічного досвіду військової служби та широкого кола зв'язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, тощо; підозрюваний володіє інформацією про кримінальне провадження стосовно нього; свідки у провадженні є співслужбовцями підозрюваного, підлягають подальшому безпосередньому допиту під час судового розгляду кримінального провадження.
Окрім того, врахувавши положення ч. 4 ст. 182 КПК України, а також з огляду на характер інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, цинізм його ймовірного вчинення представником військової служби в умовах воєнного стану, встановлені у кримінальному провадженні ризики, майновий стан підозрюваного, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність визначення підозрюваному ОСОБА_8 застави в якості альтернативного запобіжного заходу з виходом за межі, встановлені п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме у розмірі 6 606 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 20 002 968 грн.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її необґрунтованість та постановлення із порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступні обставини:
- поза увагою слідчого судді залишилось те, що повідомлення ОСОБА_8 про підозру не обґрунтоване достатніми доказами;
- слідчим суддею не було враховано того, що органом досудового розслідування не було доведено існування в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, натомість, підозрюваний ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, зокрема, одружений, має неповнолітніх дітей, постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно; раніше не судимий; має неврологічні захворювання, був госпіталізований, внаслідок чого потребує постійного лікування та періодичного нагляду лікарів; підозрюваний має велику кількість державних нагород, орденів, медалей, почесних грамот та відзнак, які пов'язані із несенням військової служби, приймав участь в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей;
- визначений підозрюваному ОСОБА_8 розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу є необґрунтованим, натомість, в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження матеріального становища підозрюваного, не було прийнято до уваги доходи ОСОБА_8 або його майновий стан.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та змінити стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт в нічний час доби або визначити заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що слідчий суддя зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що 02.08.2024 ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України (а.с. 13-18), санкція якої передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 5-ти до 10-ти років.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, зокрема, у тому, що він, перебуваючи на посаді заступника командира в/ч НОМЕР_1 , у період часу з 06.01.2023 по 02.08.2024, шляхом неповідомлення командира військової частини про відсутність ОСОБА_10 на військовій службі, усуненням перешкод в реалізації ухилення ОСОБА_10 від військової служби, сприянням приховуванню кримінального правопорушення, отримавши від ОСОБА_10 в користування банківську картку АТКБ «Приватбанк» № НОМЕР_2 для отримання грошових коштів в якості плати за невжиття заходів щодо ОСОБА_10 за ухилення від військової служби, чим вчинив пособництво в ухиленні ОСОБА_10 від військової служби шляхом іншого обману, вчиненого в умовах воєнного стану.
Всупереч твердженням сторони захисту, колегія суддів зауважує на тому, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченому ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України на даному етапі досудового розслідування підтверджується долученими до клопотання матеріалами провадження, зокрема: протоколами допиту свідків ОСОБА_11 від 02.08.2024, ОСОБА_12 від 12.07.2024 (а.с. 26-29, 68-72); протоколом обшуку від 02.08.2024 (а.с. 34-48); протоколом за результатами проведення НСРД - зняття інформації з електронної комунікаційної мережі від 08.01.2024 (а.с. 78-91); протоколом огляду фотографій зняття готівки від 31.05.2024 (а.с. 118-134) та іншими матеріалами в їх сукупності.
На переконання апеляційного суду, в даному випадку сукупності зібраних органом досудового розслідування у зазначеному провадженні доказів достатньо для формування стійкого переконання у причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, тому підозра у вчиненні останнім зазначеного злочину є обґрунтованою.
Окрім того, колегія суддів також враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до п.п. 34-36 рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України», обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла бути підставою для його першого взяття під вартою.
Надаючи оцінку посиланням захисника на недоведеність в зазначеному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд наголошує на безпідставності таких тверджень з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Водночас, колегія суддів, не погоджуючись із твердженнями сторони захисту, зауважує на тому, що в даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування було доведено існування ризиків можливого переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та суду, знищення або схову будь-якої із речей чи документів, які мають значення для кримінального провадження, а також здійснення незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного у провадженні, обумовлені тим, що: останній обґрунтовано підозрюється у пособництві у вчиненні тяжкого військового злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, пов'язаного із посяганням на встановлений порядок несення військової служби, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від 5-ти до 10-ти років; ОСОБА_8 є військовослужбовцем із багаторічним стажем, має зв'язки зі службовими особами правоохоронних та державних органів, органів місцевого самоврядування, які може використати з метою переховування від органів досудового розслідування та суду; підозрюваний, у зв'язку із займаною ним посадою заступника командира в/ч НОМЕР_1 , в силу свого службового становища, може мати безперешкодний доступ до речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; підозрюваний особисто знайомий зі свідками та іншими підозрюваними у кримінальному провадженні, йому відомі їх особисті анкетні дані (прізвище, місце проживання, роботи, тощо), внаслідок чого він може вдатись до здійснення впливу на зазначених осіб з метою спонукання їх до зміни показань на його користь.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, відповідно до матеріалів, долучених прокурором в судовому засіданні апеляційного суду, 06.08.2024 ОСОБА_8 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, зокрема, останнього було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1 (перевищення військовою службовою особою службових повноважень) та ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України.
Разом із тим, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочини, у вчиненні яких обґрунтовано підозрюється ОСОБА_8 та передбачені ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 426-1, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України прямо посягає на встановлений законом порядок несення військової служби, при цьому, відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відтак, посягання на встановлений порядок несення військової служби завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до обов'язку несення військової служби.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним обрання на даній стадії досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_8 одружений, має неповнолітніх дітей на утриманні, має постійне місце проживання, раніше не судимий, має численну кількість державних нагород, пов'язаних із несенням військової служби, приймав участь у проведені АТО, проте зауважує на тому, що зазначені обставини, хоча й характеризують підозрюваного з позитивної сторони, з урахуванням обставин вчинення злочину, в якому останній обґрунтовано підозрюється, його характеру та тяжкості, а також встановлених вище ризиків, не може слугувати підставою для застосування стосовно ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, на якому наполягає захисник в апеляційній скарзі.
За викладених вище обставин у їх сукупності, враховуючи доведеність органом досудового розслідування обґрунтованості підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, об'єктивне існування в зазначеному провадженні зазначених вище ризиків, колегія суддів доходить висновку про те, що єдиним запобіжним заходом, який зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного є тримання під вартою, натомість, жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти зазначеним вище ризикам.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою апеляційним судом під час апеляційного розгляду скарги не встановлено.
Отже, враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів доходить переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу для запобігання названим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Що стосується посилань захисника на потребу підозрюваного ОСОБА_8 в постійному лікуванні та періодичному нагляді лікарів у зв'язку із наявними у нього неврологічними захворюваннями, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що зазначена обставина не свідчить про неможливість утримання підозрюваного під вартою та контролю стану його здоров'я в умовах попереднього ув'язнення.
Так, в умовах слідчого ізолятору ув'язненим особам забезпечується необхідна медична допомога відповідно до законодавства про охорону здоров'я, зокрема, положеннями наказу МЮ України №460/5 від 18.03.2013 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» встановлено, що керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
За встановлених обставин, враховуючи те, що ОСОБА_8 в умовах перебування під вартою в слідчому ізоляторі не позбавлений права на отримання кваліфікованої медичної допомоги, зазначена захисником обставина стосовно потреби підозрюваного в контролі стану здоров'я не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність застосування стосовно підозрюваного більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
В контексті надання оцінки доводам сторони захисту з приводу необґрунтованості визначеного підозрюваному ОСОБА_8 розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зауважує на наступному.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, розмір застави визначається слідчим суддею, судом, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Разом із тим, абз. 2 зазначеної ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги положення п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022, в якому Суд зауважує на тому, що загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява №26744/16, п.п. 154-157, від 04.07.2019), та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78-81, ЄСПЛ 2010). Зокрема, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70, від 22.05.2018). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111, від 07.12.2006).
Так, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що, відповідно до наданої прокурором в судовому засіданні апеляційного суду копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підозрюваному ОСОБА_8 на праві приватної власності належать 6 об'єктів нерухомого майна, зокрема, 4 земельні ділянки площею 1,5 га, 0,0867 га, 0, 0551 га та 0, 1195 га відповідно; квартира загальною площею 73,2 га; садовий будинок загальною площею 233, 2 га, а також автомобіль «HYUNDAI TUCSON», 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , орієнтовна вартість якого складає 19 000 доларів США.
Більш того, під час проведення обшуку за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_8 , слідчими було виявлено та вилучено грошові кошти в доларах США в значній сумі, а також предмети ззовні схожі на набої до автоматичної стрілецької зброї та гранати і запалами по яких призначені експертні дослідження.
В цьому контексті апеляційний суд зауважує на тому, що обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 тяжких злочинів, пов'язаних із посяганням на встановлений порядок несення військової служби в умовах воєнного стану; ймовірне вчинення кримінального правопорушення представником військової служби; майновий та сімейний стан підозрюваного; доведені органом досудового розслідування ризики послугували тими виключними випадками, які, на підставі вищевикладених вимог ч. 5 ст. 182 КПК України, дозволили слідчому судді при визначенні підозрюваному ОСОБА_8 застави в якості альтернативного запобіжного заходу значно вийти за межі розміру застави, передбаченого кримінальним процесуальним законом для осіб, підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів.
З урахуванням майнового становища підозрюваного ОСОБА_8 , колегія суддів доходить висновку про те, що визначена останньому слідчим суддею застава в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 6606 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не є непомірною для підозрюваного та, з огляду на можливу перспективу його втрати, здатна забезпечити виконання покладених на нього обов'язків та його належну процесуальну поведінку в кримінальному провадженні у разі її внесення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника немає, тому ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 03.08.2024, якою стосовно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29.09.2024, із визначенням розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4