08 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 921/612/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
за участю представників:
позивача - Стельмах Ю. М.,
відповідача - Бобик Ю. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Снятовського Сергія Ярославовича (далі - скаржник, відповідач)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.01.2024 (суддя Андрусик Н. О.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (головуючий суддя Кравчук Н. М., судді Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.)
у справі № 921/612/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі -ТОВ «Суффле Агро Україна», позивач)
до фізичної особи - підприємця Снятовського Сергія Ярославовича
про стягнення 5 524 219,06 грн
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «Суффле Агро Україна» звернулося з позовом до фізичної особи -підприємця Снятовського С.Я. про стягнення 793 982,17 грн боргу, 854 278,99 грн інфляційних нарахувань, 2 265 187,55грн - 48 % річних, 1 491 673,03 грн пені, 119 097,32 грн штрафу.
1.2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Суффле Агро Україна» посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, що виникли з договору поставки від 01.01.2021 № 1300028081.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 30.01.2024 у справі № 921/612/23, залишеним без змін згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024, позов задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь позивача 854 278,99 грн інфляційних нарахувань, 1 132 593,78 грн - 48 % річних, 745 836,52 грн пені, 59 548,66 грн штрафу та 82 863,29 грн повернення сплаченого судового збору; провадження у справі в частині вимог про стягнення 793 982,17 грн основного боргу - закрив.
2.2. Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару є доведеним, а визначені позивачем і заявлені до стягнення суми є обґрунтованими, оскільки аргументів на спростування цього факту скаржник не навів, суди дійшли висновку, що відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, що є підставою для нарахування та стягнення інфляційних втрат, процентів річних, пені та штрафу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі відповідач просить Суд судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення з урахуванням вимог касаційної скарги.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, зокрема, що:
4.1.1. не застосовуючи положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо вирішення питання про стягнення штрафних санкцій (неустойки), суди попередніх інстанцій не врахували вимог статей 251, 252 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та прийняли оскаржувані рішення без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, 12.12.2019 у справі № 911/634/19;
4.1.2. щодо вирішення питання застосування позовної давності - не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 20.08.2018 у справі № 914/508/17, від 11.02.2020 у справі № 916/612/19, від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19, ВП ВС від 11.10.2022 у справі 909/115/22;
4.1.3. не в повному обсязі враховано висновки Верховного Суду щодо розміру зменшення штрафу, пені та процентів, викладені у постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що 01.01.2021 між ТОВ «Суффле Агро Україна» (продавець) та ФОП Снятовським С. Я. (покупець) укладено договір поставки № 1300038081, відповідно до умов якого продавець з метою забезпечення покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону 2021 року зобов'язався поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів (далі - товар) насіння ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення (арк.спр. 33- 42 том І).
6.1. У пункті 1.2 договору сторони визначили, що загальний об'єм поставки означатиме або плановий об'єм поставки, зазначений у специфікаціях до цього договору, або фактичний об'єм поставки відповідно до: видаткових документів, що повинен відповідати плановому об'єму поставки +/- 5 %. Загальна вартість поставки означатиме загальний об'єм поставки, помножений на ціну.
6.2. Також передбачено, що умови договору встановлюють загальні правила поставки товарів та поширюються на усі додаткові угоди, додатки, специфікації, що встановлюють додаткові умови продажу товарів, укладені у 2021 році, незалежно від того, чи містять вони посилання на цей договір, чи ні. При цьому умови договору застосовуються в об'ємі, що не суперечить вказаним додатковим угодам, додаткам чи специфікаціям (п.1.3 договору).
6.3. У пункті 3.1 договору зазначено, що поставка здійснюється шляхом самовивозу покупцем товару власним автомобільним транспортом та за власний рахунок з одного чи кількох із таких складів продавця: ТОВ «Суффле Агро Україна», 30000, Хмельницька область, м.Славута, вул. Я.Мудрого,7; ТОВ «Суффле Агро Україна» 11762, Житомирська обл., с. Ярунь, вул. Юрківська, буд. 14-Т; ПрАТ «Жашківський елеватор», 19200, Черкаська обл., м.Жашків, вул.Вокзальна,1; ПрАТ «Городоцький елеватор Суффле», 32002, Хмельницька обл., м.Городок, вул.Зелена, 1; ТОВ «Каролінський елеватор», 22850, Вінницька область, Немирівський район, с.Кароліна, вул.Привокзальна,7; інші склади за погодженням сторін. Адреси конкретних складів продавця вказуються у специфікаціях.
6.4. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару при відвантаженні, його вагу, відсутність пошкоджень і у випадку виявлення негайно повідомити про це продавця. Товар вважається переданим за кількістю та якістю (цілісність упаковки та інші видимі дефекти) за умови підписання товарно-транспортної (залізничної) накладної чи видаткової накладної покупцем. Претензії до кількості після прийому-передачі товарів та підписання накладних не можуть бути заявлені покупцем та не приймаються продавцем. У разі виявлення претензій до кількості чи якості складається акт згідно пункту 3.4 договору (п.3.2 договору).
6.5. Відповідно до пункту 3.5 договору під час поставки продавець зобов'язаний передати покупцю всю документацію на товар згідно з законодавством. Покупець повинен повідомити про відсутність усіх необхідних товаросупровідних документів завчасно, до прийняття поставки. Претензії про відсутність документів після поставки не беруться до уваги. При поставці продавцем надаються такі документи: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Рахунок-фактура надається при передоплаті, якщо інше не зазначено в договорі. Свідоцтво на насіння / сертифікат якості надається на вимогу покупця.
6.6. У зв'язку з тим, що постачання за договором має характер централізовано-кільцевих перевезень, підписання видаткової накладної представником покупця можливе без довіреності на отримання матеріальних цінностей шляхом скріплення свого підпису на документах печаткою покупця, відміченою в цьому договорі в пункті «Реквізити та підписи сторін» (п. 3.6 договору).
6.7. За умовами пункту 3.7 договору покупець несе відповідальність за належне підписання та передачу продавцю оригіналів товаросупроводжувальних документів на товар. Одностороння відмова від підписання документів (в т. ч. їх неналежне оформлення, умисне чи з необережності) при фактичному отриманні товару не допускається, в такому випадку продавець матиме право використовувати будь-які інші докази поставки, в т. ч. податкові накладні (використання податкового кредиту, за якими покупцем вважатиметься підтвердженням поставки), товарно-транспортні накладні, акти звірок, скан-копії, факсокопії документів, що направлялися сторонами до обміну оригіналами, покази свідків тощо.
6.8. Умови оплати товару сторони погодили у розділі 4. Так, зокрема, у п. 4.1 договору вказано, що номенклатура товару, його кількість та ціна зазначаються у специфікаціях до цього договору. При оплаті товару покупець обов'язково повинен вказати номер та дату рахунку чи видаткової накладної, в іншому разі продавець залишає за собою право зарахувати кошти на закриття будь-якої існуючої заборгованості покупця.
6.9. Згідно з пунктом 4.3 договору, якщо інші умови оплати не будуть погоджені сторонами, покупець зобов'язується оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2021 року. Якщо в додатках до договору буде вказана дата із зазначенням лише дати та місяця, вважатиметься, що мова йде про 2021 рік.
6.10. Відповідно до пункту 4.4 договору у разі поставки товару продавцем без отримання погодженої попередньої оплати від покупця, кінцевою датою розрахунків (в т.ч. для цілей обчислення штрафних санкцій) сторони домовилися рахувати день підписання видаткової накладної.
6.11. За умовами пункту 6.1 договору сторона звільняється від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання виявилося наслідком дії обставин непереборної сили, вплив яких не залежить від волі сторін. До таких обставин відносяться: війни і воєнні дії будь-якого характеру; блокади, ембарго та інші міжнародні санкції; акти та дії державних органів, що унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов'язань; пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, закриття шляхів сполучення, страйки, епідемії і т. п.
6.12. Підтвердженням обставин та тривалості форс-мажору повинні бути виключно довідки Торгово-промислової палати. Терміни виконання стороною зобов'язань за цим договором зміщується відповідно до часу дії, зазначених у пункті 6.1 обставин та/чи їх наслідків (п. 6.4 договору).
6.13. У разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення частини шостої статті 232 ГК України, а також проценти на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 4 (чотири) % на місяць (48 % річних за кожен день при обчисленні за неповний місяць) від простроченої суми (п. 7.1 договору).
6.14. За умовами пункту 7.2 договору покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 % від суми прострочення за кожен один повний місяць прострочення.
6.15. Сторони погодили, що документи, передані шляхом факсимільного або електронного зв'язку однією із сторін іншій стороні, мають юридичну силу нарівні з оригіналами до моменту надання оригіналів документів. Сторони зобов'язуються здійснити обмін оригіналами документів протягом 10 робочих днів з моменту оформлення таких документів, якщо більш стислі строки не передбачені законодавством (п. 9.5 договору).
6.16. Договір діяв з моменту підписання 01.01.2021 до 31.12.2021, а в частині невиконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.6 договору).
6.17. ТОВ «Суффле Агро Україна» задля виконання взятих на себе договірних зобов'язань в період з 29.01.2021 до 01.09.2021 передало фізичній особі -підприємцю Снятовському С. Я. товар на загальну суму 6 608 471,41 грн, що підтверджується видатковими накладними, які зазначені в матеріалах справи.
6.18. Видаткові накладні підписано обома сторонами та скріплено печатками товариства і підприємця (арк.спр. 43- 78 том І).
6.19. Факт отримання товару на підставі зазначених вище видаткових накладних на загальну суму 6 608 471,41 грн не заперечує і сам відповідач.
6.20. Однак, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання щодо повної та вчасної оплати виконав неналежним чином, за отриманий товар розрахувався частково - на суму 4 956 449,10 грн, що підтверджується банківською випискою (арк.спр. 85- 86 том І).
6.21. Також відповідач здійснив зустрічну поставку товару позивачу на суму 142 397,85 грн згідно з видатковою накладною від 06.07.2022 № 5190068741 (договір від 06.07.2022 № 1000078131) та на суму 715 642,29 грн згідно з видатковою накладною від 11.08.2022 № 5210045730 (договір від 10.08.202 № 1000079033 2), зарахування яких в рахунок оплати за товар, переданий відповідачу, здійснено на підставі заяви від 22.08.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог та актів зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.07.2022 № 1000000307, від 01.09.2022 № 000001657 (арк.спр. 79- 84 том І).
6.22. Цей факт також не заперечується сторонами у справі.
6.23. Отже, сума неоплаченого товару залишилася в розмірі 793 982,17 грн.
6.24. Нездійснення оплати товару протягом тривалого часу стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду про примусове стягнення основного боргу в розмірі 793 982,17 грн, 854 278,99 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2021 року до липня 2023 року, 48% річних в розмірі 2 265 187,55 грн за період з 01.11.2021 до 25.08.2023, пені в розмірі 1 491 673,03 грн за період з 01.11.2021 до 25.08.2023 та 119 097,32 грн штрафу.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд заяв / клопотань
7.1. Ухвалою від 09.07.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 921/612/23 за касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. 15.07.2024 до Верховного Суду надійшло від відповідача клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.01.2024 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 921/612/23. Верховний Суд ухвалою від 24.07.2024 у задоволенні клопотання відмовив.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Предметом розгляду у цій справі є питання стягнення штрафу, пені, а також процентів, нарахованих відповідачу за несвоєчасне виконання ним зобов'язань за договором поставки, які суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнав обґрунтованими, ураховуючи, що суди зменшили на 50 % пеню і штраф за клопотанням відповідача і в цій частині (зменшення пені і штрафу жодною стороною судові рішення не оскаржуються). Верховний Суд під час розгляду доводів касаційної скарги у їх сукупності і взаємозв'язку, логічності та послідовності дій скаржника звертається до правової позиції Верховного Суду у справі № 911/2269/22 від 19.01.2024, а саме до п. 7.32: «Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми».
8.13.1. Верховний Суд звертає увагу на предмет та межі оскарження визначені скаржником в частині якій він оскаржує тільки в задоволенні і в іншій частині не оскаржує.
8.14. Згідно зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у цій справі правовідносини сторін врегульовані умовами договору поставки сільськогосподарських товарів: насіння ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита; засобів захисту рослин; мінеральних добрив; добрив для позакореневого підживлення. В разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення частини шостої статті 232 ГК України, а також проценти на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі, передбаченому п. 7.1 договору та договір поставки в частині невиконання зобов'язань діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.6 договору).
8.15. Як підставу для касаційного оскарження скаржник, зокрема, зазначив неврахування судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень висновків про застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо вирішення питання про стягнення штрафних санкцій (неустойки), викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
8.16. У справі, яка розглядається, умови укладеного сторонами договору свідчать про встановлення сторонами іншого (більшого), ніж передбачено чинним законодавством (частиною шостою статті 232 ГК України), періоду нарахування пені за порушення умов договору.
8.17. У справі № 924/441/20, висновки якої, на думку скаржника, не враховані судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень, Суд продовжив можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців - на строк дії карантину, оскільки пунктами 8.1- 8.3 договору сторони погодили відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Крім того, сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, а нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором здійснюється без обмеження строку.
8.18. У справі № 910/13575/20 Суд зазначив, що п. 7.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання» тощо. Отже, умову, передбачену у п. 7.2. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
8.19. У справі № 904/1148/19 Суд констатував, що п. 7.2. Договору поставки не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою ст. 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати. Отже, посилання скаржника на практику Верховного Суду та Верховного Суду України не приймаються, оскільки умови договорів у справах, що переглядалися, відрізняються від умов Договору, який укладено між сторонами цього спору.
8.20. У справі № 911/634/19 Верховний Суд констатував, що п 7.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням до дати фактичного виконання, тому умову, передбачену у п. 7.2. договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.
8.21. Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
8.22. Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
8.23. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
8.24. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
8.25. Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
8.26. А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
8.27. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, викладені у постановах, на які посилається скаржник, а саме: від 09.03.2021 у справі № 924/441/20, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19, 12.12.2019 у справі № 911/634/19, дійшов висновку, що справи хоч і прийняті за схожого правового регулювання, втім відмінність у результатах розгляду справах обумовленні відмінністю в умовах договору, які встановлені судами на підставі досліджених і оцінених доказів, з огляду на заперечення та міркування сторін.
8.28. Що ж до твердження скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення рішень висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, з питань застосування позовної давності, викладено у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19; від 20.08.2018 у справі № 914/508/17; від 11.02.2020 у справі № 916/612/19; від 11.11.2019 у справі № 904/1038/19; від 11.10.2022 у справі № 909/115/22, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.
8.29. Відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
8.31. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11.03.2020 № 211 було введено на усій території України карантин, який потім був продовжений до 30.06.2023 (постанова КМУ «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» від 25.04.2023 № 383).
8.30. Також відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває дотепер часу.
8.31. Так, враховуючи запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023, та дію зараз у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу на дату подачі позову (07.09.2023) не сплив.
8.32. Постанови, на які посилається скаржник у касаційній скарзі означені в п. 4.1.2., винесені до внесення змін до процесуальних кодексів щодо продовження позовної давності на строк дії такого карантину та є нерелевантними у цій справі.
8.33. Щодо постанови ВП ВС від 11.10.2022 у справі № 909/115/22 Верховний Суд виходить з того, що з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що за вказаним номером справи № 909/115/22 Велика Палата не приймала жодного судового рішення. За вказаною датою 11.10.2022 також не убачається прийняття Великою Палатою постанов у судових справах, втім 10.11.2022 ВП ВС у справі № 990/115/22, розглядала апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.08.2022, якою відмовлено в поновленні процесуального строку.
8.34. Щодо твердження скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення рішень висновків щодо неврахування у повному обсязі висновків Верховного Суду з питання розміру зменшення штрафу, пені та процентів, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 11.07.2023 у справі № 903/486/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Верховний Суд зазначає, що справи хоч і за схожого правового регулювання втім відмінні за змістовними критеріями, з огляду на викладене у п.п. 8.3. - 8.12. у цій постанові.
8.35. Аналіз постанов Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу у справах, на які послався відповідач і вказані у п. 4.1.3. цієї постанови, свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 та від 10.08.2023 у справі 910/8725/22).
8.36. Верховний Суд також звертається до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, на висновки якої скаржник посилається як на невраховані судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов правового висновку, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частиною третьою статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
8.37. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.
8.38. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах - чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
8.39. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі № 921/612/23.
8.40. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що справедливим та доцільним було б зменшити розмір штрафних санкцій та відсотків на 90 %.
8.41. Суди попередніх інстанцій у цій справі, зважаючи на своє право щодо зменшення розміру штрафних санкцій, беручи до уваги, що нараховані позивачем 100 % штрафних санкцій надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка вже ним сплачена, дійшли висновків, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, розмір штрафних санкцій може бути обмежений до 50 % від заявленої суми.
8.42. Отже, посилання відповідача на те, що суди не повністю врахували висновки Верховного Суду з питання розміру зменшення штрафу, пені та процентів, які викладені у постановах від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, від 11.07.2023 року у справі № 903/486/22, від 19.01.2024 року у справі № 911/2269/22, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів про зменшення розміру неустойки у цій справі не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, оскільки право суду зменшити розмір пені реалізоване ним у справах у конкретних випадках за наслідками оцінки обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та дослідження доказів.
8.43. Решта доводів скаржників стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
8.44. Водночас Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.45. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
8.46. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
8.47. Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.
8.48. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.49. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8.50. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін Верховний Суд вважає, що ключові аргументи скаржника, які наводилися в судах попередніх інстанцій, отримали достатню оцінку в оскаржуваних судових рішеннях.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.2. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.
10. Судові витрати
10.1. З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - фізичну особу-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Снятовського Сергія Ярославовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 30.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 та у справі № 921/612/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова