вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
13.08.2024 Справа № 917/65/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Михатило А.В.., за участю прокурора - Нечволода П.В., представника відповідача - не з'явився, розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом виконувача обов'язків керівника Диканської окружної прокуратури, вул. Незалежності, 64 А, см. Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500,
в інтересах держави в особі Диканської селищної територіальної громади
до відповідача Диканської селищної ради, вул. Незалежності, 133, смт. Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500
про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності,
08.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява виконувача обов'язків керівника Диканської окружної прокуратури до відповідача Диканської селищної ради про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади селища Диканька на нежитлове приміщення протирадіаційного укриття №61439, що розташоване в житловому будинку № 2а по вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області (вх. №69/24).
Ухвалою суду від 15.01.2024 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 20.02.2024 року на 11:30 год. Встановлено учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору.
20.02.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. справи 47-55), в якому відповідач проти позову заперечував.
Під час розгляду справи №917/65/24 у підготовчому засіданні 20.02.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 14.03.2024 року до 09:30 год.
26.02.2023 року до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії статуту Диканського ККП (затвердженого 12.12.2023 року) (арк. справи 64-74).
04.03.2024 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив ( арк. справи 76-81).
Підготовче судове засідання, призначене на 14.03.2024 року не відбулось в зв'язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці.
Ухвалою від 19.03.2024 року суд призначив підготовче судове засідання на 23.04.2024 року на 09:00 год.
Під час розгляду справи №917/65/24 у підготовчому засіданні 23.04.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про задоволення усного клопотання прокурора про поновлення строку на подання доказу, про долучення до матеріалів справи доказу - копії Статуту Диканського комбінату комунальних підприємств (нова редакція, 2023 р.), про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.05.2024 року на 10 год. 00 хв.
Під час розгляду справи №917/65/24 по суті у засіданні 30.05.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву у судовому засіданні до 18.06.2024 року на 11 год. 00 хв.
У зв'язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 18.06.2024 року не відбулося.
Ухвалою від 24.07.2024 року суд призначив розгляд справи по суті на 13.08.2024 року на 11.00.
Представник прокуратури позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судові засідання не заявився, належним чином та завчасно був повідомлений судом про дати судових засідань.
В судовому засіданні 13.08.2024 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз'яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що рішенням 40-ї сесії Диканської селищної ради VII скликання від 28.05.2020 №6 «Про списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків» селищна рада надала дозвіл на списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків згідно додатку, серед яких багатоквартирний житловий будинок №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області . На момент прийняття рішення про списання з балансу багатоквартирного будинку №2-а, який знаходиться по вул. Калинова , посадовим особам Диканської селищної ради було достовірно відомо про наявність за вказаною адресою захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття №61439), яке перебуває в комунальній власності. Разом з тим, прийняте рішення 40-ї сесії Диканської селищної ради VII скликання від 28.05.2020 №6 «Про списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків» не засвідчує юридичний факт списання з балансу Диканського ККП багатоквартирного будинку разом із протирадіаційним укриттям та вибуття (зміни форми власності) з комунальної власності зазначеного об'єкту, оскільки співмешканці багатоквартирного будинку не можуть набути права приватної власності на протирадіаційне укриття в силу закону (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України), при цьому останні є власниками квартир на праві приватної власності та інших нежитлових допоміжних приміщень (окрім спірного) на праві спільної сумісної власності.
За інформацією Диканського комбінату комунальних підприємств, захисні споруди, у тому числі, №61439 не перебували та в даний час не перебувають на їхньому балансі.
Як вказував у позові прокурор, у 2021, 2022, 2023 роках проводилася оцінка стану готовності, експлуатації і використання протирадіаційного укриття №61439, розташованого за адресою: Полтавська область, смт. Диканька, вул. Калинова, 2а. Згідно актів від 05.08.2021, від 27.09.2022, від 04.07.2023 ПРУ №61439 оцінюється як не готове до використання за призначенням. При цьому, згідно актів від 05.08.2021, від 27.09.2022 вказано, що балансоутримувачем даної захисної споруди є Диканський комбінат комунальних підприємств. Однак, вже у акті оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 04.07.2023 вказано, що балансоутримувач захисної споруди відсутній, доступу немає. Захисну споруду цивільного захисту не приведено в належний технічний стан і готовність до укриття населення.
Листами від 24.02.2023 №51-1022вих23, від 12.10.2023 №51-5261вих23 Диканська окружна прокуратура інформувала Диканську селищну раду про необхідність прийняття до комунальної власності захисних споруд цивільного захисту на території Диканської територіальної громади.
Разом з тим, Диканською селищною радою жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №61439 не вжито, що й стало підставою для звернення прокурора із цим позовом до суду.
На підтвердження позовних вимог прокурор подав такі докази: копії листа Диканської окружної прокуратури від 24.02.2023 №51-1022вих23; листа Диканської селищної ради від 27.03.2023 №792/02.1-33; рішення 40-ї сесії Диканської селищної ради 7-го скликання від 28.05.2020 №6 з додатком; акту про списання багатоквартирного будинку з балансу від 26.06.2020; паспорту протирадіаційного укриття №61439; облікової картки сховища (ПРУ) №61439; листа ГУ ДСНС у Полтавській області від 04.10.2023 №61-19.12-2972/61-19.02 Диканській селищній раді ; листа ГУ ДСНС у Полтавській області від 05.10.2023 №61-19.12-3025/61-19.02 Диканській окружній прокуратурі; актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного стану від 05.08.2021, 27.09.2022, 04.07.2023; листа Диканської окружної прокуратури від 12.10.2023 №51-5261вих23 до Диканської селищної ради; листа Диканської селищної ради від 20.10.2023; витяг з ЄДР юридичних осіб стосовно Диканської селищної ради, статут Диканського комбінату комунальних підприємств (нова редакція, 2023 р.)
Відповідач проти позовних вимог заперечував за мотивами відзиву. Заперечення відповідача зводяться до того, що протирадіаційне укриття №61439, вбудоване у житловий будинок по вул.Калинова, 2а в смт.Диканька , прийняте в експлуатацію 30.09.1982 році, що вбачається з облікової картки протирадіаційного укриття, паспорту протирадіаційного укриття №61439. Викладене, на думку відповідача, свідчить про те, що під час будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул.Калинова, 2а в смт.Диканька із самого початку передбачалось розміщення у його підвалі приміщення, яке призначалося для використання як протирадіаційне укриття (має окремі входи, визначений спосіб і порядок використання), а відтак воно не підпадає під правовий режим допоміжних приміщень і є самостійним об'єктом правовідносин. Отже, проведення списання багатоквартирного будинку по вул.Калинова, 2а в смт.Диканька з балансу Диканського ККП не має наслідком списання з балансу підприємства протирадіаційного укриття №6143 9, а також не відносить останнє до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного житлового будинку по вул.Калинова, 2а в смт.Диканька . Зазначений висновок узгоджується з положеннями п.2 рішенням 40 сесії 7 скликання Диканської селищної ради №6 від 28.05.2020 року «Про списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків». За твердженням відповідача, прокурором не надано доказів щодо списання спірного протирадіаційного укриття з балансу Диканського ККП, виключення його з обліку чи зміни форми власності. За наявними в матеріалах справи паспортом протирадіаційного укриття №61439, облікової картки висновується, що балансоутримувачем спірної захисної споруди цивільного захисту є Диканський ККП і саме на нього за приписами ч.8 ст.32 КЦЗ України і н.п.9 - 12 Порядку №138 покладається обов'язок з утримання її у готовності до використання за призначенням.
Відповідач також вказував у відзиві, що позовні вимоги прокурора щодо зобов'язання Диканську селищну раду вчинити дії з державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття №61439, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку по вул.Калинова, 2а в селищі Диканька , з метою усунення правової невизначеності в частині встановлення належного утримувача його у готовності до використання за призначенням, не є ефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, не відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, оскільки не призведе до бажаного результату, оскільки за матеріалами справи належним балансоутримувачем спірної захисної споруди є Диканський ККП.
До відзиву відповідач додав виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі подані учасниками справи докази.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї ( ч. 8 ст. 80ГПК України).
Як свідчать матеріали справи, рішенням 40-ї сесії Диканської селищної ради VII скликання від 28.05.2020 №6 «Про списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків» селищна рада надала дозвіл на списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків згідно додатку, серед яких багатоквартирний житловий будинок №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області (арк. справи 13).
Пунктом 2 зазначеного рішення, передбачено, що в разі, коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення залишаються на балансі Диканського комбінату комунальних підприємств.
На виконання рішення сесії №6 від 28.05.2020 складено акт про списання багатоквартирного будинку з балансу, який є невід'ємною частиною вищенаведеного рішення (арк. справи 14).
Відповідно до паспорту сховища за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття №61439), загальною площею 45 кв.м., місткістю 50 чоловік. Приміщення сховища вбудоване в двоповерховий будинок. Дата прийняття в експлуатацію 30.09.1982 рік. Згідно п. 2 паспорту, ПРУ №61439 належить Диканському комбінату комунальних підприємств. Відповідно до технічної характеристики ПРУ №61439, дана СЦЗ введена в експлуатацію у 1982 році (п.4), загальна площа 45 кв.м. (п.6), місткість 50 осіб (п.5.) (арк. справи 15).
У обліковій картці сховища зазначено, що ПРУ №61439 належить Диканському комбінату комунальних підприємств, перебуває в комунальній власності (арк. справи 16).
Отже, на момент прийняття рішення про списання з балансу багатоквартирного будинку №2-а, який знаходиться по вул. Калинова , за вказаною адресою захисної споруди цивільного захисту вже було протирадіаційне укриття №61439, що перебувало у комунальній власності.
Зміст прийнятого рішення 40-ї сесії Диканської селищної ради VII скликання від 28.05.2020 №6 «Про списання з балансу Диканського комбінату комунальних підприємств багатоквартирних будинків» не засвідчує юридичний факт списання з балансу Диканського ККП багатоквартирного будинку разом із протирадіаційним укриттям та вибуття (зміни форми власності) з комунальної власності зазначеного об'єкту.
Відповідно до ч. 1 ст. 346 ЦКУ право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна, відмови власника від права власності тощо.
Згідно із Порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №301, списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (далі - розпорядчий документ). За результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу. Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем. Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.
У листі Диканської селищної ради від 20.10.2023 року вказано, що захисна споруда цивільного захисту №61439, що розташована за адресою: Полтавська область, смт. Диканька, вул. Калинова, 2а , не перебуває у комунальній власності та є безгосподарною (арк. справи 30)
З матеріалів справи вбачається, що у 2021, 2022, 2023 роках проводилася оцінка стану готовності, експлуатації і використання протирадіаційного укриття №61439, розташованого за адресою: Полтавська область, смт. Диканька, вул. Калинова, 2а . Згідно актів від 05.08.2021, від 27.09.2022, від 04.07.2023 ПРУ №61439 оцінюється як не готове до використання за призначенням. При цьому, згідно актів від 05.08.2021, від 27.09.2022 вказано, що балансоутримувачем даної захисної споруди є Диканський комбінат комунальних підприємств. Проте, вже у акті оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 04.07.2023 вказано, що балансоутримувач захисної споруди відсутній, доступу немає (арк. справи 19-28).
Листами від 24.02.2023 №51-1022вих23, від 12.10.2023 №51-5261вих23 Диканська окружна прокуратура інформувала Диканську селищну раду про необхідність прийняття до комунальної власності захисних споруд цивільного захисту на території Диканської територіальної громади (арк. справи 10,29).
Разом з тим, Диканською селищною радою жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №61439 не вжито.
Викладене вище стало підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог прокурора та обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Поряд з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/1978/21.
Згідно із абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Приписами ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві повинен обґрунтувати визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц наведено правовий висновок, зокрема, про те, що суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 6, пп. 23-31 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільний захист - це комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки.
Суб'єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання, громадські організації.
До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить: організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб'єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту; реалізація заходів, спрямованих на поліпшення пожежної безпеки суб'єктів господарювання комунальної форми власності; здійснення інших повноважень у сфері цивільного захисту, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Відтак із наведених приписів законодавства випливає, що саме Диканська селищна рада є суб'єктом забезпечення цивільного захисту на відповідній території в умовах введення на території України воєнного стану.
У постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень. Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Так, прокурор подав позов до суду для спонукання органу місцевого самоврядування вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення ПРУ з метою забезпечення здійснення останнім його власних функцій, вказавши, що Диканська селищна рада, яка не вчинила відповідних дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем, тоді як інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції у спірних правовідносинах, відсутній.
Враховуючи те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував у чому полягає порушення цих інтересів, визначивши Диканську селищну раду відповідачем та заявивши вимоги про зобов'язання вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття № 61439, що розташоване в житловому будинку № 2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина перша).
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята).
Механізм списання з балансу міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними підприємствами та органами місцевого самоврядування багатоквартирних будинків, у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності визначається Порядком списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 301 (далі - Порядок № 301).
Згідно з п. 3. Порядку № 301 списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (далі - балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (далі - багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку. Балансоутримувач багатоквартирного будинку визначає у відповідному багатоквартирному будинку належність приміщень до приватної та інших форм власності. Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності. Списання багатоквартирного будинку з балансу здійснюється його балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (далі - розпорядчий документ).
За змістом п. 4. Порядку № 301 Для списання багатоквартирного будинку з балансу утворюється відповідна комісія у складі не менше п'яти осіб (далі - комісія). Склад комісії затверджується балансоутримувачем. Комісію очолює представник балансоутримувача. До складу комісії включаються представники балансоутримувача, виконавця послуг з управління будинком або виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку.
Відповідно до п. п. 6. - 8. Порядку № 301 за результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу за формою згідно з додатком. Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем. Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.
Проте, як підтверджується матеріалами справи, всупереч положень п. 10 Порядку № 301 відомості про наявність у багатоквартирному будинку ПРУ № 61439, яке є комунальною власністю, в акті про списання не зазначалися, відповідно, жодних рішень щодо протирадіаційного укриття № 61439 балансоутримувачем, органом місцевого самоврядування або його виконавчим органом після завершення процедури списання багатоквартирного будинку №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області не приймалося, як наслідок, право комунальної власності відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на таке ПРУ не реєструвалося.
Відхиляючи заперечення відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
За змістом статті 4 вказаного Закону об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку":
- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);
- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Згідно з частиною другою статті 4 наведеного Закону власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
У свою чергу, за змістом статті 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.
Відповідно до частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту, зокрема, належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації і побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових й інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц).
Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18).
Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (такий висновок наведено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/1406/21).
Відповідно до паспорту сховища за вказаною адресою знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття №61439), загальною площею 45 кв.м., місткістю 50 чоловік. Приміщення сховища вбудоване в двоповерховий будинок. Дата прийняття в експлуатацію 30.09.1982 рік. Згідно п. 2 паспорту, ПРУ №61439 належить Диканському комбінату комунальних підприємств. Паспорт заповнений 17.02.2016, відповідальний представник організації, яка експлуатує захисну споруду - начальник Диканського ККП - Терещенко В.Г. (арк. справи 19)
В обліковій картці сховища зазначено, що ПРУ №61439 належить Диканському комбінату комунальних підприємств, перебуває в комунальній власності (арк. справи 16)
Згідно технічної характеристики ПРУ №61439, дана СЦЗ введена в експлуатацію у 1982 році (п.4), загальна площа 45 кв.м. (п.6), місткість 50 осіб (п.5.) (арк. справи 19)
Викладене свідчить про те, що під час будівництва багатоквартирного житлового будинку №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області із самого початку передбачалось розміщення у ньому приміщення, яке призначалося для використання як протирадіаційне укриття, а відтак воно не підпадає під правовий режим допоміжних приміщень і є самостійним об'єктом правовідносин
Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області не могли набути права власності на спірне приміщення протирадіаційного укриття, оскільки останнє не призначене для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинків, за своїми функціональними особливостями не є допоміжним, дотепер свого функціонального призначення не змінювало та з комунальної власності за відповідними рішеннями й актами не вибувало, на користь співвласників багатоквартирних будинків не відчужувалось.
Відповідно до п. 10 Порядку № 301 у разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, аправо власності на них реєструється в установленому законом порядку.
Отже, Порядком № 301 чітко не визначено строків для проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення у списаному з балансу багатоквартирному будинку, проте з аналізу положень п. 10 цього Порядку вбачається, що така реєстрація має бути проведена після завершення списання з балансу вказаного будинку.
Таким чином, судом встановлено, що розміщене у будинку №2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області нежитлове приміщення протирадіаційного укриття є власністю Диканської селищної територіальної громади, від імені та в інтересах якої діє Відповідач. Таким чином, Диканська селищна рада зобов'язана була вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на приміщення цього протирадіаційного укриття.
Матеріалами справи підтверджується, що листами від 24.02.2023 №51-1022вих23, від 12.10.2023 №51-5261вих23 Диканська окружна прокуратура зверталась до Диканської селищної ради щодо необхідності прийняття до комунальної власності захисних споруд цивільного захисту на території Диканської територіальної громади.
Однак Диканською селищною радою жодних заходів щодо оформлення права комунальної власності на ПРУ №61439 не було вжито.
За вказаних обставин, встановлена судом бездіяльність відповідача щодо державної реєстрації права комунальної власності та визначення балансоутримувача захисних споруд призводить до неможливості забезпечити їх належний технічний стан, який дозволяв би привести укриття у готовність до використання за призначенням, що становить небезпеку для життя і здоров'я громадян, особливо в умовах воєнного стану, має наслідком невиконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, порушує інтереси держави (територіальної громади) та встановлені державою гарантії із забезпечення конституційних прав громадян на захист життя і здоров'я.
Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.
Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 924/438/22 дійшла висновку про задоволення позовної вимоги Прокурора щодо зобов'язання міської ради вчинити дії з державної реєстрації права комунальної власності на приміщення протирадіаційного укриття, яке розташоване в багатоквартирному житловому будинку, з метою усунення правової невизначеності статусу об'єктів цивільного захисту та застосування ефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).
Наведене спростовує заперечення відповідача щодо неєефективного способу цивільного захисту у спірних правовідносинах, обраного прокурором.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Зобов'язати Диканську селищну раду (вул. Незалежності, 133, смт. Диканька, 38500, код ЄДРПОУ 21046503) вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади селища Диканька на нежитлове приміщення протирадіаційного укриття № 61439, що розташоване в житловому будинку № 2а на вул. Калинова в смт. Диканька Полтавського району Полтавської області.
3. Стягнути з Диканської селищної ради (вул. Незалежності, 133, смт. Диканька, 38500, код ЄДРПОУ 21046503) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, реєстраційний рахунок № UА 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2684 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення підписано 15.08.2024 року
Суддя Тимощенко О.М.