83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
03.11.10 р. Справа № 37/184
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 34047020
до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Єнакієве, ідентифікаційний номер НОМЕР_1
про: стягнення суми основного боргу в розмірі 1050,00грн., суму інфляційних витрат в розмірі 451,74грн., 3% річних в розмірі 88,20грн.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Філіпський С.І. (за довіреністю б/н від 21.09.2010р.);
від Відповідача - не з'явився
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України у судове засідання відкладалось з 11.10.2010р. на 03.11.2010р.
У судовому засіданні 03.11.2010р. суд виходив до нардової кімнати для прийняття рішення.
Публічне акціонерне товариство „Дельта Банк”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Єнакієве (далі - Відповідач) про стягнення суми основного боргу в розмірі 1050,00грн., суму інфляційних витрат в розмірі 451,74грн., 3% річних в розмірі 88,20грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на помилкове перерахування на користь Відповідача після припинення орендних правовідносин орендної плати, неодноразові звернення про повернення відповідних платежів та ігнорування вимоги з боку отримувача коштів, внаслідок чого чого утворилась стягувана заборгованість та підстави для нарахування інфляції та 3% річних.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір №2 від 01.08.2007р., додаткову угоду від 01.10.2007р. з актом прийому-передачі приміщення від 01.10.2007р., меморіальні ордери, довідку-розрахунку заборгованості, лист, правоустановчі документи.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 13, 387, 526, 536, 623, 1212 , 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 229 Господарського кодексу України.
Позивачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.42-66), у тому числі - оригінали документів, засвідчені копії яких були надані разом із позовною заявою.
Відповідач у судові засідання не з'являвся, процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, доказів сплати стягуваних грошових коштів або відсутності грошового зобов'язання з будь-яких інших підстав не надав, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місце проживання згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.62), достовірність яких (відомостей) презюмується відповідно до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.
У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до компетенції суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження фізичної особи.
У судовому засіданні 03.11.2010р. представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсягу та наполягав на вирішенні справи за наявними документами незважаючи на відсутність Відповідача.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача та ненаданням ним певних документів у світлі ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи, адже для здійснення своєї процесуальних прав Відповідачеві було надано достатньо часу.
Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
01.08.2007р. між Відповідачем (Орендодавець) та ТОВ „Комерційний банк „Дельта” (правонаступником якого є ПАТ „Дельта Банк” (а.с.а.с.27, 28), про що 01.10.2009р. було внесено відповідний запис до Державного реєстру банків та проведено державну реєстрацію нової редакції статуту банку) (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №2 (а.с.а.с.6-8), відповідно до умов п.п.1.1. - 1.4. 4.1 якого Відповідач передає Позивачу в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 2,00 кв.м. за адресою: м. Єнакієве, пл. Леніна, б. 1, який належить Орендодавцю на праві власності згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10156918 від 21.03.2006р. (а.с.10), загальною вартістю 800,00грн., для організації робочого місця своїх працівників та розміщення необхідного для цього офісного обладнання (столи, стільці, комп'ютерна та офісна техніка) для проведення роботи по консультації фізичних осіб з питань кредитування та збору документів, необхідних для видачі кредитів, а також будь-якої іншої діяльності щодо кредитування фізичних осіб, передбачених статутом Орендаря, а також відповідними ліцензіями та дозволами, строком на 6 календарних місців з дати підписання акту приймання-передачі.
Згідно умов розділу 2 зазначеного договору на Позивача покладені грошові зобов'язання із перерахування орендної плати, орендна плата за перший місяць користування у розмірі 100% сплачується авансом на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання між сторонами акту приймання-передачі, починаючи з другого місяця користування орендна плата, яка складає 350,00грн. без ПДВ сплачується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця не пізніше 5-го числа поточного місяця
Відповідно до умов п. 2.1 договору, 01.08.2007р. об'єкт оренди був переданий Позивачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передавання (а.с.9).
01.10.2007р. Сторони Договору уклали Додаткову угоду №2 (а.с. 11), згідно до умов п. 1 якої прийшли до згоди розірвати Договір оренди з 01.10.2007р., та Позивачем було звільнено приміщення, про що був підписаний акт прийому-передачі приміщення (повернення) (а.с. 12).
Меморіальними ордерами №35690006 від 04.10.2007р.; №35690177 від 04.10.2007р.; №40635968 від 13.11.2007р.; №40636007 від 13.11.2007р.; №44115550 від 06.12.2007р.; №44115583 від 06.12.2007р. (а.с.а.с.15-17) Позивач помилково перерахував Відповідачу 892,50грн. як оплата за оренду приміщення за жовтень - грудень 2007р., та 157,50грн. - податку з доходу фізичної особи у зв'язку із такими орендними платежами - на користь Управління державного казначейства у Печерському районі м. Києва.
29.07.2010р. Позивач направив вимогу №19/ю від 29.07.2010р. (а.с. 20) про повернення передплачених коштів, але ніяких дій з боку Відповідача по погашенню суми переплати не здійснено.
За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення окрім перерахованих Відповідача та Управлінню державного казначейства грошових коштів у загальній сумі 1050грн., нараховані за період з 07.12.2007р. по 22.09.2010р. на цю суму 3% річних в сумі 88,2грн. та інфляційну індексацію у розмірі 451,74грн.
Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.
Суд відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних, оскільки вони пов'язані підставами виникнення та наданими доказами.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому , враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до повернення безпідставно отриманих грошових коштів разом із нарахованими сумами інфляційної індексації та 3% річних.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22 (далі -Інструкція) , обов'язковість застосування якої зумовлена повноваженнями Національного банку України, визначеними в ст. 7 Закону України „По Національний банк України” та приписами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, у тому числі -грошові, виникають з певних юридичних фактів, зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України, які безпосередньо передбачають можливість виникнення зобов'язань внаслідок придбання або збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, можливість застосування зазначених наслідків не перебуває у залежності від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.
Згідно із ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України означений законодавчий припис у повній мірі стосується і грошових коштів, які є видом майна у розумінні ст.177 цього Кодексу.
Виходячи із змісту наведених положень, можливість реалізації зазначеного кондикційного зобов'язання вимагає наявності наступної сукупності умов:
- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);
- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;
- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.
Встановлення наявності сукупності зазначених умов є предметом доказування для Позивача та, відповідно, оцінки для суду.
Відносно збільшення майна у набувача за рахунок потерпілого з одночасним зменшенням його у потерпілого:
Факт зменшення майна Позивача у загальній сумі 1050грн. належним чином підтверджується вказаними вище меморіальними ордерам, проте таке зменшення призвело до одночасного збільшення майна Відповідача лише на суму 892,50грн. (оплата за оренду приміщення за жовтень - грудень 2007р.), яка і була перерахована йому як утримувачу. Решта грошових коштів - 157,50грн. у якості податку з доходу фізичної особи у зв'язку із такими орендними платежами була отримана не Відповідачем, а Управлінням державного казначейства у Печерському районі м. Києва, що унеможливлює дотримання умови щодо безпідставності набуття цієї суми (157,5грн) саме Відповідачем.
Стосовно відсутності (відпадіння) правових підстав для збільшення (збереження) грошових коштів:
Дослідження питання наявності підстав для здійснення перерахунку спірних сум Відповідачу в контексті наявності між сторонами саме договірних правовідносин зумовлено призначенням платежу у платіжних документах, якими опосередковувалося таке перерахування - оренда частини приміщення згідно договору № 2 від 01.08.2007р., як обов'язковим реквізитом (призначення платежу) меморіального оренду за змістом додатку № 1 до Інструкції, спрямованим на визначення підстави перерахування коштів.
За висновком суду вказане формулювання призначення платежу у платіжних документах усуває ймовірність існування іншої правової підстави для належного перерахування спірних сум Відповідачу, ніж договірні відносини між ним та Позивачем за договором оренди № 2 від 01.08.2007р.
Між тим, як було встановлено судом правовідносини між сторонами за вказаним договором припинилися 01.10.2007р. у зв'язку із укладанням угоди про розірвання, що цілком відповідає положенням ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 цивільного кодексу України, адже ч. 2 ст. 202 та ч. 2 ст. 653 цих кодексів відповідно визначають розірвання угоди підставою для припинення зобов'язання, а отже - і припинення взаємообумовлених статусів сторін як кредитора та боржника у зобов'язанні. Відтак, за відсутністю доказів іншого, починаючи з 01.10.2007р. у Позивача були відсутні правові підстави для здійснення орендних платежів за договором № 2 від 01.08.2007р., а у Відповідача - праві підстави для отримання таких платежів щодо періоду оренди з жовтня по грудень 2007р. включно.
Згідно із п. 6 Указу Президента України „Про заходи щодо нормалізації дисципліни в народному господарстві України” підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.
Правомірність застосування цієї норми до Відповідача, який не є юридичною особою, зумовлена положеннями ч. 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) та приписами ст. 51 Цивільного кодексу України, згідно якої до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, Відповідач зазначеного обов'язку не виконав.
На підставі викладеного, беручи до уваги, що передбачені діючим законодавством ознаки безпідставного набуття -відсутність грошових зобов'язань у Позивача перед Відповідачем стосовно спірних сум, зменшення майна Позивачів та відповідне такому зменшенню збільшення майна Відповідача -підтверджуються наявними матеріалами справи, позовні вимоги підлягають задоволенню відносно орендних платежів за жовтень - грудень 2007р. у розмірі 892,50грн.. Сплачені Позивачем на користь органу казначейства 157,50грн. у якості податку з доходу фізичної особи поверненню з боку Відповідача, який не є їх набувачем, не підлягають.
Відносно решти вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційної індексації, нарахованих на суму здійснений Позивачем платежів, позиція суду полягає у такому:
Згідно приписів ч.2 ст. 19 та п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження із надання судового захисту порушених прав та інтересів у цілковитій відповідності до приписів закону, що, серед іншого, передбачає можливість застосування судом лише тих способів захисту, які визначні законом.
Стягнення інфляційної індексації та 3% річних не визначено у якості окремого способу судового захисту за змістом ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, проте такий спосіб судового захисту визначений спеціальною в цьому відношенні нормою ст. 625 Цивільного кодексу України, що зумовлює висновок суду про його (способу) принципову спроможність до застосування.
Так, відповідно до частини 2 наведеної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із назви ст.625 Цивільного кодексу України та змісту Глави 51, в якому вона розташована, згаданий у її диспозиції борг є заходом відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, який є наслідком такого невиконання - порушення у розмінні ст. 610 Цивільного кодексу України. В свою чергу, саме борг є підставою та базою для нарахування стягуваних в межах розглядуваної справи суми інфляційної індексації та 3% річних.
Оскільки ознакою боргу за наведеними статтями Цивільного кодексу України є прострочення виконання грошового зобов'язання, остільки у світлі приписів ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, які закріплюють вимоги щодо виконання зобов'язань, у тому числі - за строком, цілком логічним є висновок суду про існування певного строку (терміну), в межах якого виконання відповідного зобов'язання вважатиметься належним (не простроченим).
Між тим, основна сума грошових вимог Позивача до Відповідача, на яку нараховані3% річних та інфляційна індексація , є наслідком реалізації положень ст.1212 Цивільного кодексу України. В свою чергу, приписи ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена. За висновком суду, невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавця з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов'язань об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, що, наразі, виключає і можливість прострочення цього негайного обов'язку.
За таких обставин, використана Позивачем база для нарахування стягуваних в межах цієї справи сум не має і не може мати обов'язкової для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України ознаки прострочення.
Більш того, встановлений ст.1212 Цивільного кодексу України обов'язок набувача здійснити повернення майна не є заходом відповідальності, на що вказує на тільки характер розміщення відповідної статті у Цивільному кодексі України, але й зміст ч. 2 ст.1212 Цивільного кодексу України, який виключає наявність обумовленості обов'язку з повернення фактом вчинення набувачем відповідного порушення.
Натомість цього, як вже зазначалося вище, згаданий у ст. 625 Цивільного кодексу України борг завжди є наслідком порушення зобов'язання - протиправної поведінки боржника, винність якого презюмується згідно ст. 614 Цивільного кодексу України. Викладене унеможливлює кваліфікацію стягуваних на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України сум як боргу.
Поряд із цим, встановлений ст. 1212 Цивільного кодексу України обов'язок з повернення майна не є грошовим за своєю природою у розумінні ст.ст.533, 625 Цивільного кодексу України - безпідставне набуття саме грошових коштів лише зумовлює реалізацію аналогічної до виконання грошових платежів порядок їх повернення - шляхом сплати (стягнення), проте такі грошові кошти повертається саме як набуте майно потерпілої особи, а не як платіж набувача в силу відповідного грошового зобов'язання перед потерпілим.
Таким чином, належні до повернення Відповідачем безпідставно отримані грошові кошти на користь Позивача за своєю правовою природою не уособлюють грошового зобов'язання у розмінні ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки не мають відповідних ознак.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією, сформульованою Вищим господарським судом України у постановах від 16.03.2006р. у справі №16/180, від 23.05.2006р. у справі №21-16/44, від 25.10.2007р. у справі № 23/337-33/74.
Таким чином, у задоволені вимог про стягнення 3% річних та інфляційної індексації суд відмовляє як юридично не спроможних.
У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягуються з Відповідача на користь Позивача пропорційно сумі задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 34047020) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Єнакієве (ідентифікаційний код НОМЕР_1) про стягнення суми в розмірі 1050,00грн., інфляційної індек5сації в розмірі 451,74грн. та 3% річних в розмірі 88,20грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Єнакієве (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 34047020) безпідставно отримані грошові в сумі 892,5грн., що були сплачені у якості орендних платежів за жовтень - грудень 2007р.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У задоволені решти вимог відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Єнакієве (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 34047020) державне мито в розмірі 57,26грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 132,48грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 03.11.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2010р.
Суддя