Справа № 348/1096/24
Провадження № 1-кп/348/276/24
14 серпня 2024 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретаря - ОСОБА_2 ,
з участю: прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
його захисника, адвоката - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Надвірна кримінальне провадження №12024091200000006 від 05.01.2024 року про обвинувачення:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя: АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, військовослужбовця, одруженого, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, а також повнолітню дитину з інвалідністю ІІ групи з дитинства, несудимого, українця, громадянина України,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, -
Обвинувачений ОСОБА_6 вчинив умисні дії, які виразились у придбанні, носінні, зберіганні та збуті бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.
Злочин ним вчинено при наступних обставинах.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
ОСОБА_6 був прийнятий до Збройних Сил України на військову службу за призовом під час мобілізації.
Проходячи військову службу у зазначеній військовій частині, відповідно до вимог ст.ст.9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, останній повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і Законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Згідно п.п.1, 3 ч.3 ст.24 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, ОСОБА_6 , у порушення вимог вказаних нормативно-правових актів, став на шлях кримінально-протиправної діяльності та вчинив кримінальне правопорушення.
Зокрема, у невстановлені досудовим розслідуванням час, спосіб та місці обвинувачений ОСОБА_6 проходячи військову службу у Збройних Силах України знайшов 2 осколкові ручні гранати РГД-5, 220 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 7,62-мм та 565 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 5,45-мм, які належать до категорії бойових припасів.
При цьому, обвинувачений будучи обізнаним, щодо їх зовнішнього вигляду, характеристики та призначення, усвідомлюючи, що вказані предмети є бойовими припасами, незаконно, без передбаченого «Положенням про дозвільну систему», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12.10.1992 року, та «Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також, боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №622 від 21.08.1998 року, дозволу, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки бажаючи їх настання, не маючи відповідної ліцензії МВС України на здійснення господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї не військового призначення та боєприпасів до неї, та їх продажу з метою подальшого носіння, зберігання та збуту, шляхом привласнених знайдених бойових припасів, придбав 2 осколкові ручні гранату РГД-5, 220 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 7,62-мм та 565 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 5,45-мм, які належать до категорії боєприпасів та при невстановлених досудовим розслідуваннях обставинах, переніс їх до місця свого проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де зберігав вказані бойові припаси, без передбаченого законом дозволу.
В подальшому обвинувачений ОСОБА_6 , продовжуючи реалізовувати свій єдиний кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне носіння та збут придбаних ним бойових припасів, усвідомлюючи, наслідки своїх суспільно небезпечних дій, направлених проти громадської безпеки в частині захисту життя та здоров'я людей від негативного впливу руйнуючого характеру вогнепальної зброї, бойових припасів в результаті їх неконтрольованого обігу, переслідуючи корисливий мотив та мету особистого збагачення, 12.01.2024 року, прибувши до заздалегідь обумовленого із громадянином ОСОБА_8 місця, а саме до свого місця проживання що за вказаною вище адресою, всупереч передбаченого законом порядку, близько 14 год. 00 хв. збув ОСОБА_8 2 осколкові ручні гранати РГД-5, 220 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 7,62-мм та 565 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 5,45-мм, які належать до категорії боєприпасів, за які отримав грошові кошти у розмірі 35000 грн. 00 коп.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю та пояснив, що приблизно в середині листопада місяця 2023 року він йшов лісом, що неподалік від військової частини. Пройшовши поряд із залізницею, недалеко від річки він побачив під деревом чорну матерчату спортивну сумку. Відкривши її виявив, що там знаходились боєприпаси, а саме дві гранати та патрони і вирішив забрати їх додому.
Принісши дану сумку додому, спочатку він сховав її в підвал, а потім переніс в кладовку під сходи, що на першому поверсі будинку. Через деякий час він потрапив до лікарні і в грудні місяці 2023 року йому було проведено операцію.
У зв'язку з тим, що він витратив гроші на лікування у нього виникла потреба в коштах і тому він вирішив продати попередньо знайдені ним боєприпаси.
12.01.2024 року він продав вказану сумку з боєприпасами знайомому свого сусіда, за що отримав 35000 грн. 00 коп.
Усвідомлює, що придбавши, шляхом знахідки, перенісши, зберігаючи по місцю свого проживання та в подальшому продавши вказані вище бойові припаси без передбаченого законом дозволу, він вчинив злочин. Просить суд суворо його не карати, у вчиненому щиро розкаюється та обіцяє стати на шлях виправлення.
Беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених у обвинувальному акті та зважаючи на те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового процесу, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали надані прокурором, які долучені в судовому засіданні до кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, суд прийшов до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Умисні дії ОСОБА_6 , які виразились у придбанні, носінні, зберіганні та збуті бойових припасів, без передбаченого законом дозволу, вірно кваліфіковано за ч.1 ст.263 КК України.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого: має постійне місце реєстрації та проживання, за якими характеризуються позитивно, на обліку в психіатричному та наркологічному кабінетах не перебуває, його поведінку до і після вчинення злочину, ставлення до скоєного та обставини, що пом'якшують покарання.
Отже, як обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , відповідно до ч.ч.1, 2 ст.66 КК України, суд враховує його повне визнання вини у вчиненому, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також повнолітньої дитини з інвалідністю ІІ групи з дитинства.
Обтяжуючих покарання ОСОБА_6 обставин судом не встановлено.
Згідно досудової доповіді Надвірнянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області у обвинуваченого встановлено середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення. Дослідивши інформацію, що характеризує особу обвинуваченого за місцем його проживання, умови життєдіяльності та відносини в суспільстві, врахувавши результати оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, а також ймовірну небезпеку для суспільства, уповноважений орган з питань пробації вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства (а.к.п.33-36).
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, в межах, встановлених в санкції відповідної частини даної статті КК України, а саме у виді позбавлення волі.
Разом з тим, беручи до уваги всі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , висновок органу пробації щодо можливості його виправлення без ізоляції від суспільства, викладений в досудовій доповіді та обставини, що пом'якшують його покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ще можливе без ізоляції від суспільства, і що є підстави звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України, а тому з урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід визначити іспитовий строк - 2 (два) роки.
Згідно ст.76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_6 під час іспитового строку слід покласти наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
На думку суду, саме таке основне покарання у виді позбавлення волі, але з іспитовим строком, буде достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_6 та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, справедливим у співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд констатує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № №43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, оскільки справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 року №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню; категорія справедливості передбачає, що покарання за кримінальне правопорушення повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Натомість, призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б вказувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Крім того, пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року із наступними змінами звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Пунктом 5 вказаної постанови судам рекомендовано мати на увазі, що наведений у ч.1 ст.66 КК України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч.1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
Беручи до уваги вищенаведене, обраний обвинуваченому такий вид покарання, відповідатиме не тільки тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та обставинам провадження, але й особі самого обвинуваченого, є обгрунтованим та буде відповідати меті покарання.
Відносно запобіжного заходу, суд констатує наступне:
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, запобіжний захід щодо обвинуваченого на стадії досудового розслідування та судового розгляду не обирався. Отже, запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 на момент розгляду даного провадження - відсутній.
Таким чином, взявши до уваги обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, а також те, що суд прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням, застосувавши ст.75 КК України та визначивши іспитовий строк, суд приходить до висновку про можливість не обирати запобіжний захід обвинуваченому до вступу вироку в законну силу.
Відшкодування судових витрат слід вирішити з додержанням вимог ст.124 КПК України.
Питання щодо речових доказів належить вирішити керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні №12024091200000006 від 05.01.2024 року не заявлявся, арешт на майно - не накладався.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 124, 369, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити йому покарання - 3 (три) роки позбавлення волі.
Застосувати до ОСОБА_6 ст.75 КК України і звільнити його від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком - 2 (два) роки.
Згідно п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України під час іспитового строку покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу - не обирати.
Стягнути із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя: АДРЕСА_1 , в користь держави - 10223 грн. 28 коп. за проведення у даному кримінальному провадженні судових експертиз: судової вибухотехнічної експертизи, висновок експерта №СЕ-19/120-24/778-ВТХ від 25.01.2024 року, вартістю 4165 грн. 04 коп. та судово-балістичної експертизи, висновок експерта №СЕ-19/109-24/701-БЛ від 12.02.2024 року, вартістю 6058 грн. 24 коп.
Речові докази: 220 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 7,62-мм та 565 патронів до нарізної вогнепальної зброї промислового виробництва калібру 5,45-мм, які згідно постанови начальника СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 від 12.01.2024 року передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, квитанція про отримання на зберігання речових доказів від 12.01.2024 року, порядковий номер - 7, після набрання даним вироком законної сили - конфіскувати в дохід держави.
Речові докази: залишки від 2 осколкових ручних гранат РГД-5, які згідно постанови начальника СВ Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_9 від 12.01.2024 року після проведення слідчих дій та експертиз передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, квитанція про отримання на зберігання речових доказів від 12.01.2024 року, порядковий номер - 7, після набрання даним вироком законної сили - знищити.
Вирок суду може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_6 - в той самий строк з моменту отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1