№ 201/5106/24
провадження 2/201/2637/2024
14 серпня 2024 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, відсотків за користування коштами та судових витрат,
ТОВ «Консалт солюшенс» 02 травня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, відсотків за користування коштами та судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові і з представником посилаються на те, що 09 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 014/1969/5/17235, за змістом пункту 1.1. якого Кредитор надає Позичальнику кредит у сумі 27 580 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 08 червня 2015 року. З метою забезпечення кредитного договору, 09 червня 2008 року між Банком та Позичальником, було укладено Договір застави № 014/1969/5/17235/1, за змістом пункту 1.2. якого предметом договору є транспортний засіб Заставодавця, а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , видане 05 червня 2008 року. Через невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року утворилась значна заборгованість, у зв'язку з чим ПАТ «Ерсте Банк» було вимушене звернутись до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
27 жовтня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-7884/11 позов Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь ПАТ «Ерсте Банк» в розмірі 222 775.77 гривень, вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь ПАТ «Ерсте Банк» 1 820.00 гривень судових витрат. 19 грудня 2012 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 412/10139/2012 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 2-7884/2011 за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
В ході примусового виконання вищевказаного судового рішення відбулось проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого рухомого майна, що є предметом застави, яке належить ОСОБА_1 , за результатами якого предмет застави, а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було реалізовано за 97 104.28 гривень згідно Протоколу проведення електронних торгів № 193676 від 27 серпня 2016 року. Згідно вказаного Протоколу, сума, яку було перераховано на рахунок продавця - Кіровського відділу ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області, становить 92 249.07 гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Враховуючи зазначене, Кіровським відділом ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області за результатами проведення електронних торгів було вирахувано 10 % від суми, що фактично була стягнута, що становить 9 224.90 гривень. Таким чином, попереднім стягувачем від реалізації предмета застави у виконавчому провадженні від органу державної виконавчої служби було отримано 83 024.17 грн. (92 249.07 - 9 224.90). Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з примусовою реалізацією предмета застави, який забезпечував вимоги, що витікали з кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року, залишок заборгованості, встановленої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2011 року у справі № 2-7884/11, становить 139 975 гривень 60 копійок.
30 жовтня 2013 року на підставі рішення загальних зборів Акціонерів Банку (Протокол № 68) був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого ПАТ «Фідобанк» було передано усе майно, права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк», зареєстрованого Національним банком України 25 січня 2006 року (Реєстраційний № 303). ПАТ «Фідокомбанк» був правонаступником прав і зобов'язань АКБ «Престиж», створеного у формі Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк», а також ПАТ «Ерсте Банк». Внаслідок цього, ПАТ «Фідобанк» є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «Ерсте Банк».
В подальшому, 19 січня 2021 року було проведено електронний аукціон № UA-EA2020-12-23-000001-b за лотом № GLlN019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», ЄДРПОУ:42251700, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-23-000001-b. 03 лютого 2021 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (банк, попередній кредитор, ПАТ «Фідобанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (новий кредитор) укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за № 28, за змістом пункту 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору.
За змістом пункту 279 Додатку № 1 до договору № GL1N01277_205/1 про відступлення прав вимоги від 03 лютого 2021 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року. ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Фідобанк» кошти в порядку пункту 4 договору до моменту набуття чинності договором у розмірі 1 805 235.04 гривень без ПДВ.
Станом на цей звернення позивача до суду вказане грошове зобов'язання є невиконаним у повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з тим, що позичальник безпідставно користується грошовими коштами, у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло законне право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України.
З урахуванням фактичних обставин справи позивач стверджує, що ТОВ «Консалт Солюшенс» є правонаступником ПАТ «Фідобанк» в матеріальних правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому були підтверджені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11.
Відповідач рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11 в частині погашення заборгованості у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.) не виконав у повному обсязі до моменту звернення із цією позовною заявою, заборгованість перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») своєчасно не погасив, своє грошове зобов'язання, встановлене кредитним договором та підтверджене рішенням суду, перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») прострочив.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, що була встановлена кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2- 7884/11 є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
В період з моменту набрання рішенням суду від 27 жовтня 2011 року законної сили, яким встановлено обов'язок відповідача повернути кошти кредитору, по цей час відповідач безпідставно користується коштами у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.), що належали до сплати ПАТ «Фідобанк», а після укладення договору про відступлення права вимоги - позивачу В силу наведеного, у ТОВ «Консалт Солюшенс», як у правонаступника ПАТ «Фідобанк» та ПАТ «Ерсте банк», виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.
Враховуючи викладене, актуальну судову практику та обставини у вигляді невиконання у повному обсязі відповідачем свого грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому було підтверджене рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11, позивач має право на застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
На їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане (відмова добровільно погасити борг) незаконним і просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 43 147 гривень 84 копійки, яка складається з: 30 558.71 грн. - інфляційне збільшення, - 12 589.13 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами; а також стягнути судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не з'явилися, про причини не явки суду не повідомили, вимоги позову відповідач фактично визнав, так як позика, кредит погашався, про договір правонаступництва, факторингу не знав, зобов'язань з позивачем не має, вимоги безпідставні, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності, правом надання відзиву на позов не скористався. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від явки чи неявки представника відповідача сама особа в судове засідання не з'явилася без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що 09 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 014/1969/5/17235, за змістом пункту 1.1. якого Кредитор надає Позичальнику кредит у сумі 27 580 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 08 червня 2015 року. З метою забезпечення кредитного договору, 09 червня 2008 року між Банком та Позичальником, було укладено Договір застави № 014/1969/5/17235/1, за змістом пункту 1.2. якого предметом договору є транспортний засіб Заставодавця (предмет застави), а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в Дніпропетровському ВРЕР-2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 05 червня 2008 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , видане 05 червня 2008 року. Через невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року утворилась значна заборгованість, у зв'язку з чим ПАТ «Ерсте Банк» було вимушене звернутись до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
27 жовтня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-7884/11 позов Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь ПАТ «Ерсте Банк» в розмірі 222 775.77 гривень (двісті двадцять дві тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень сімдесят сім копійок), вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» 1 820.00 гривень (одну тисячу вісімсот двадцять гривень 00 копійок) судових витрат. 19 грудня 2012 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 412/10139/2012 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 2-7884/2011 за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
В ході примусового виконання вищевказаного судового рішення відбулось проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого рухомого майна, що є предметом застави, яке належить ОСОБА_1 , за результатами якого предмет застави, а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було реалізовано за 97 104.28 гривень згідно Протоколу проведення електронних торгів № 193676 від 27 серпня 2016 року. Згідно вказаного Протоколу, сума, яку було перераховано на рахунок продавця - Кіровського відділу ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області, становить 92 249.07 гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Враховуючи зазначене, Кіровським відділом ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області за результатами проведення електронних торгів було вирахувано 10 % від суми, що фактично була стягнута, що становить 9 224.90 гривень. Таким чином, попереднім стягувачем від реалізації предмета застави у виконавчому провадженні від органу державної виконавчої служби було отримано 83 024.17 грн. (92 249.07 - 9 224.90). Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з примусовою реалізацією предмета застави, який забезпечував вимоги, що витікали з кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року, залишок заборгованості, встановленої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2011 року у справі № 2-7884/11, становить 139 975 гривень 60 копійок.
30 жовтня 2013 року на підставі рішення загальних зборів Акціонерів Банку (Протокол № 68) був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого ПАТ «Фідобанк» було передано усе майно, права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» (ідентифікаційний код 34001693), зареєстрованого Національним банком України 25 січня 2006 року (Реєстраційний № 303). Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк» був правонаступником прав і зобов'язань Акціонерного комерційного банку «Престиж», створеного у формі Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк», а також Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк». Внаслідок цього, ПАТ «Фідобанк є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк». Вказане підтверджується відповіддю ПАТ «Фідобанк» за вих. № 03-434 від 07 травня 2021 року з копією Статуту ПАТ «Фідобанк».
В подальшому, 19 січня 2021 року, було проведено електронний аукціон № UA-EA2020-12-23-000001-b за лотом № GLlN019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», ЄДРПОУ:42251700, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-23-000001-b. 03 лютого 2021 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (банк, попередній кредитор, ПАТ «Фідобанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (новий кредитор) укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за № 28, за змістом пункту 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. За змістом пункту 2 договору за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3 % річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень, право отримання коштів від реалізації заставного майна за основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.
За змістом пункту 279 Додатку № 1 до договору № GL1N01277_205/1 про відступлення прав вимоги від 03 лютого 2021 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року. ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Фідобанк» кошти в порядку пункту 4 договору до моменту набуття чинності договором у розмірі 1 805 235.04 гривень без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 28 січня 2021 року.
ТОВ «Консалт Солюшенс» є фінансовою установою згідно Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 29 серпня 2019 року та здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг на підставі розпорядження Нацкомфінпослуг № 1739 від 10 вересня 2019 року. Таким чином, ПАТ «Фідобанк» (яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк») вибуло як кредитор із зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року. 25 березня 2024 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-7884/11 замінено сторону стягувача у виконавчому листі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» суми заборгованості, виданому по цивільній справі № 2-7884/11 за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ПАТ «Ерсте Банк» на ТОВ «Консалт Солюшенс»; в задоволенні інших вимог відмовлено. Отже, ТОВ «Консалт Солюшенс» є правонаступником ПАТ «Фідобанк» та ПАТ «Ерсте Банк» у правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому були підтверджені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11.
Станом на час звернення позивача до суду, вказане грошове зобов'язання є невиконаним у повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з тим, що позичальник безпідставно користується грошовими коштами, у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло законне право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України.
За змістом частини першої статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» в матеріальних правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому були підтверджені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11.
Відповідач рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11 в частині погашення заборгованості у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.) не виконав у повному обсязі до моменту звернення із цією позовною заявою, заборгованість перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») своєчасно не погасив, своє грошове зобов'язання, встановлене кредитним договором та підтверджене рішенням суду, перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») прострочив.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, що була встановлена кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2- 7884/11 є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11, зобов'язання відповідача виражено у гривні. Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.
В період з моменту набрання рішенням суду від 27 жовтня 2011 року законної сили, яким встановлено обов'язок відповідача повернути кошти кредитору, по цей час Відповідач безпідставно користується коштами у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.), що належали до сплати ПАТ «Фідобанк», а після укладення договору про відступлення права вимоги - позивачу В силу наведеного, у ТОВ «Консалт Солюшенс», як у правонаступника ПАТ «Фідобанк» та ПАТ «Ерсте банк», виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи зазначене, звертаючись до суду з цим позовом, сторона позивача здійснює розрахунок заборгованості на суму боргу у розмірі 139 751.60 гривень за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.
Враховуючи викладене, актуальну судову практику та обставини у вигляді невиконання у повному обсязі відповідачем свого грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому було підтверджене рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11, позивач має законне право на застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
На виконання пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позивач зазначає, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, складає 12 422 (дванадцять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, з яких 2 422.40 грн. складає судовий збір та 10 000.00 грн. складають витрати на правову допомогу. Відповідно до положення п.п. 1, п. 1, ч. 2, ст. 4 Закон України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору складає 1.5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, сума судового збору до сплати підлягає у розмірі 3 028 (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). В свою чергу, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, сума судового збору, яка підлягає сплаті ТОВ «Консалт Солюшенс» за подання вказаної позовної заяви, становить 2 422.40 грн. (3 028.00 х 0.8).
На їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.
Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний повернути позику, кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід'ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.
Позивач, позикодавець, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім'я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов'язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.
В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по договору, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача вимагати повернення суми кредиту.
У зв'язку і з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов'язань по кредитним договорам мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаного договору позики, кредиту, на які може посилатися відповідач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Позивач свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.
Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Судом з'ясовано і сторонами доведено, що дійсно 09 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 014/1969/5/17235, за змістом пункту 1.1. якого Кредитор надає Позичальнику кредит у сумі 27 580 (двадцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят) доларів США зі строком користування кредитними коштами до 08 червня 2015 року. З метою забезпечення кредитного договору, 09 червня 2008 року між Банком та Позичальником, було укладено Договір застави № 014/1969/5/17235/1, за змістом пункту 1.2. якого предметом договору є транспортний засіб Заставодавця (предмет застави), а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований в Дніпропетровському ВРЕР-2 ДАІ УМВС України в Дніпропетровській області 05 червня 2008 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , видане 05 червня 2008 року.
Через невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року утворилась значна заборгованість, у зв'язку з чим ПАТ «Ерсте Банк» було вимушене звернутись до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав; 27 жовтня 2011 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-7884/11 позов Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь ПАТ «Ерсте Банк» в розмірі 222 775.77 гривень (двісті двадцять дві тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень сімдесят сім копійок), вирішено стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № 014/2969/5/17235 від 09 червня 2008 року на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» 1 820.00 гривень (одну тисячу вісімсот двадцять гривень 00 копійок) судових витрат. 19 грудня 2012 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 412/10139/2012 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі № 2-7884/2011 за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
В ході примусового виконання вищевказаного судового рішення відбулось проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого рухомого майна, що є предметом застави, яке належить ОСОБА_1 , за результатами якого предмет застави, а саме - автомобіль марки Mitsubishi, модель Pajero, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , було реалізовано за 97 104.28 гривень згідно Протоколу проведення електронних торгів № 193676 від 27 серпня 2016 року.
Згідно вказаного Протоколу, сума, яку було перераховано на рахунок продавця - Кіровського відділу ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області, становить 92 249.07 гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення), виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Враховуючи зазначене, Кіровським відділом ДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області за результатами проведення електронних торгів було вирахувано 10 % від суми, що фактично була стягнута, що становить 9 224.90 гривень. Таким чином, попереднім стягувачем від реалізації предмета застави у виконавчому провадженні від органу державної виконавчої служби було отримано 83 024.17 грн. (92 249.07 - 9 224.90). Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з примусовою реалізацією предмета застави, який забезпечував вимоги, що витікали з кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року, залишок заборгованості, встановленої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 червня 2011 року у справі № 2-7884/11, становить 139 975 (сто тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 60 копійок.
30 жовтня 2013 року на підставі рішення загальних зборів Акціонерів Банку (Протокол № 68) був затверджений передавальний акт, у відповідності до якого ПАТ «Фідобанк» було передано усе майно, права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» (ідентифікаційний код 34001693), зареєстрованого Національним банком України 25 січня 2006 року (Реєстраційний № 303). Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк» був правонаступником прав і зобов'язань Акціонерного комерційного банку «Престиж», створеного у формі Відкритого акціонерного товариства «Ерсте Банк», а також Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк». Внаслідок цього, ПАТ «Фідобанк є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк». Вказане підтверджується відповіддю ПАТ «Фідобанк» за вих. № 03-434 від 07 травня 2021 року з копією Статуту ПАТ «Фідобанк» в додатках. В подальшому, 19 січня 2021 року було проведено електронний аукціон № UA-EA2020-12-23-000001-b за лотом № GLlN019277 за кредитним портфелем, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за 7 кредитними договорами, що забезпечені транспортними засобами, 220 кредитних договорів, що забезпечені заставою та 267 без заставних кредитних договорів. Переможцем визнано ТОВ «Консалт Солюшенс», ЄДРПОУ:42251700, що підтверджується протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-23-000001-b. 03 лютого 2021 року між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» (банк, попередній кредитор, ПАТ «Фідобанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (новий кредитор) укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за № 28, за змістом пункту 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. За змістом пункту 2 договору за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3 % річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень, право отримання коштів від реалізації заставного майна за основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.
За змістом пункту 279 Додатку № 1 до договору № GL1N01277_205/1 про відступлення прав вимоги від 03 лютого 2021 року до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) за кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року. ТОВ «Консалт Солюшенс» сплатило ПАТ «Фідобанк» кошти в порядку пункту 4 договору до моменту набуття чинності договором у розмірі 1 805 235.04 гривень без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 55 від 28 січня 2021 року.
ТОВ «Консалт Солюшенс» є фінансовою установою згідно Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 29 серпня 2019 року та здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг на підставі розпорядження Нацкомфінпослуг № 1739 від 10 вересня 2019 року. Таким чином, ПАТ «Фідобанк» (яке є правонаступником ПАТ «Ерсте Банк») вибуло як кредитор із зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року. 25 березня 2024 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-7884/11 замінено сторону стягувача у виконавчому листі про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» суми заборгованості, виданому по цивільній справі № 2-7884/11 за позовом ПАТ «Ерсте Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ПАТ «Ерсте Банк» на ТОВ «Консалт Солюшенс»; в задоволенні інших вимог відмовлено. Враховуючи все вищенаведене, ТОВ «Консалт Солюшенс» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» та ПАТ «Ерсте Банк» у правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому були підтверджені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11.
Станом на цей час (сьогодні), вказане грошове зобов'язання є невиконаним у повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів на шкоду кредитору. У зв'язку з тим, що позичальник безпідставно користується грошовими коштами, у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло законне право на стягнення 3 % річних за користування коштами, передбачене статтею 625 ЦК України.
За змістом частини першої статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням фактичних обставин справи констатуємо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» в матеріальних правовідносинах, що виникли на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому були підтверджені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
В порушення зазначених правових норм відповідач рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11 в частині погашення заборгованості у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.) не виконав у повному обсязі до моменту звернення із цією позовною заявою, заборгованість перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») своєчасно не погасив, своє грошове зобов'язання, встановлене кредитним договором та підтверджене рішенням суду, перед ПАТ «Фідобанк» (в подальшому - ТОВ «Консалт Солюшенс») прострочив.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, що була встановлена кредитним договором № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2- 7884/11 є зобов'язанням відповідно до норм цивільного права.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11, зобов'язання відповідача виражено у гривні. Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням.
За змістом частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В період з моменту набрання рішенням суду від 27 жовтня 2011 року законної сили, яким встановлено обов'язок відповідача повернути кошти кредитору, по цей час Відповідач безпідставно користується коштами у розмірі 222 775.77 грн. (після примусової реалізації предмета застави - у розмірі 139 751.60 грн.), що належали до сплати ПАТ «Фідобанк», а після укладення договору про відступлення права вимоги - позивачу В силу наведеного, у ТОВ «Консалт Солюшенс», як у правонаступника ПАТ «Фідобанк» та ПАТ «Ерсте банк», виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі, наведеному у розрахунку заборгованості.
Разом з тим, подаючи до суду дану позовну заяву, позивач враховує строки позовної давності для звернення до суду з такою вимогою. Так, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Разом з тим пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії. Таким чином строк загальної позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України було продовжено на строк дії воєнного стану. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Цей правовий режим зберігається і до дня подачі цього позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Враховуючи зазначене, звертаючись до суду з цим позовом, сторона позивача здійснює розрахунок заборгованості на суму боргу у розмірі 139 751.60 гривень за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.
Будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення. За змістом цієї норми закону (ст. 625 ЦК України) нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), в постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, а відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звертаємо увагу суду на правову позицію наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12- 142гс19) з якої вбачається, що у «межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 703/2718/16-ц від 19 червня 2019 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Враховуючи викладене, актуальну судову практику та обставини у вигляді невиконання у повному обсязі відповідачем свого грошового зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору № 014/1969/5/17235 від 09 червня 2008 року та в подальшому було підтверджене рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2011 року у справі № 2-7884/11, позивач має законне право на застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України.
На виконання пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позивач зазначає, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, складає 12 422 (дванадцять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, з яких 2 422.40 грн. складає судовий збір та 10 000.00 грн. складають витрати на правову допомогу. Відповідно до положення п.п. 1, п. 1, ч. 2, ст. 4 Закон України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору складає 1.5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, сума судового збору до сплати підлягає у розмірі 3 028 (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). В свою чергу, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, сума судового збору, яка підлягає сплаті ТОВ «Консалт Солюшенс» за подання вказаної позовної заяви, становить 2 422.40 грн. (3 028.00 х 0.8).
На їх звернення до відповідача погасити заборгованість отримано відмову.
За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на конкретній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Кредитний договір має містити обґрунтований розрахунок розміру комісії.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.
Отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.
Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд України в постанові від 03 вересня 2014 року в справі № 6- 100цс14 вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач та фінансова установа всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов'язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кредит, але без поважних причин цього не зробив.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Отже неправомірними діями відповідача, пов'язаними з невиконанням умов договорів, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з вказаними діями відповідача.
Не може суд прийняти до уваги можливе заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 43 147 (сорок три тисячі сто сорок сім) гривень 84 копійки, яка складається з: 30 558 грн. 71 коп. - інфляційне збільшення; 12 589 грн. 13 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами; а також стягнути судові витрати: судовий збір 2 422 грн. 40 коп..
Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700, 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308) заборгованість у розмірі 43 147 (сорок три тисячі сто сорок сім) гривень 84 копійки, яка складається з: 30 558 грн. 71 коп. - інфляційне збільшення, 12 589 грн. 13 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами;
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (ЄДРПОУ 42251700, 65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 36, офіс 308), судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 2 422 грн. 40 коп..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -