Справа № 211/4699/20
Провадження № 2/211/107/24
14 серпня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Ткаченко С.В.,
за участю секретаря судового засідання Бірж Д.В.,
у відсутність сторін,
розглянувши в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватні нотаріуси Криворізького районного нотаріального округу Кульбіда Євгеній Михайлович, ОСОБА_4 , про визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про реалізацію предмета іпотеки, договору купівлі-продажу квартири та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просить суд визнати протиправними дії АТ КБ «Приватбанк» та Довгинцівського ВДВС щодо організації та проведення електронних торгів квартири АДРЕСА_1 , визнати недійсними електронні торги зазначеної квартири, що були організовані 16 квітня 2020 року ДП «Сетам» та акт державного виконавця про передачу майна спірної квартири ОСОБА_2 , скасувати свідоцтво про право власності виданого 04.05.2020 приватним нотаріусом Кульбідою Є.М., визнавши недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.06.2020 укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченим приватним нотаріусом Мазепою Н.М. та витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на свою користь зазначену квартиру. В обґрунтування вимог зазначено, що 04 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та нею, ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № KRKWGA0000000007, відповідно до якого вона отримала грошові кошти в іноземній валюті в сумі 31 434,17 доларів США. В забезпечення про кредитному договорі між нею та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки 04 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Пахомовою Н.І. Рішенням суду від 08 травня 2019 року з неї стягнуто на користь АТ КБ «Приватбанк» суму боргу за кредитним договором, що виникла станом на 02.06.2015, в сумі 81 818 доларів США 24 центи. Рішення оскаржується в суді апеляційної інстанції. Нею оспорюється процедура проведення електронних торгів, яка не дотримана відповідачами, оскільки ціна квартири 152 250,00 грн. є низькою та не відповідає її ринковій вартості, їй взагалі не відомо яким способом визначалась вартість її майна. Вона в порушення вимог Закону України «Про іпотеку» не отримувала ні постанову про призначення оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, а він сам висновок (звіт) про оцінку реалізованого майна. Їй взагалі невідомо, чи призначався експерт з оцінки майна та чи була проведена оцінка та визначена вартість продажу майна з електронних торгів. Тому реалізація майна була проведена на підставі неузгодженої з нею оцінки, тому вважає головною махінацією з її майном саме в його оцінці. Електронні торги було призначено на 16 квітня 2020 року, в той час як рішення суду від 08 травня 2019 року уже було оскаржено та відкрито апеляційне провадження. Державним виконавцем Довгинцівського ВДВС не було направлено їй ні постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, опис майна, тощо. Крім того, квартира АДРЕСА_1 , яка використовується як її постійне місце проживання, не може бути примусова стягнута на підставі Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». До того ж 07 травня 2020 року сусідкою їй було повідомлено про намагання взламати двері її квартири, а 14 травня 2020 року винесли все належне майно з квартири, без наявності рішення суду про примусове виселення та арешт нерухомого майна. Тому наполягає на задоволенні вимог.
Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року у порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 12 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про розгляд справи за їх відсутності, вимоги позову підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ДП «Сетам» звернувся до суду з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено, що 16 квітня 2020 року ДП «Сетам» проведені електронні торги за лотом № 411832 з реалізації предмету іпотеки, а саме двокімнатна квартира загальною площею 55,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Спірні торги за лотом № 411832 були третіми торгами з реалізації предмета іпотеки, а саме двокімнатна квартира загальною площею 55,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Так, перші торги за лотом № 398190 з реалізації спірного майна не відбулися через відсутність допущених учасників торгів, що підтверджується протоколом № 461050 проведення електронних торгів. Другі торги за лотом № 405952 також не відбулися через відсутність допущених учасників торгів, що підтверджується протоколом № 468530 проведення електронних торгів. Таким чином не було учасників торгів, які б виявили бажання придбати спірне майно за стартовою ціною 217 500,00 грн. при проведенні перших торгів за лотом № 398190 та за стартовою ціною 174 000,00 грн. при проведенні других торгів за лотом № 405952. При проведенні третіх торгів за лотом № 411832 лише один учасник взяв участь у торгах та придбав спірне майно за стартовою ціною 152 250,00 грн. Отже спірне майно не мало попиту та не могло бути реалізовано за вищою ціною. Позивачем не надано жодного належного та достатнього доказу на підтвердження того, що спірне майно могло бути реалізоване за вищою ціною. Позивач також посилається на дії виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Стосовно неотримання позивачем звіту про оцінку майна, то як вбачається з листа від 19.11.2019 № 57573/6 виконавець повідомив позивача про результати визначення вартості спірного майна за адресою: вказаною у виконавчому листі № 2-2928/11 по АДРЕСА_1 . Отже позивач вважається ознайомленим із результатами визначення вартості спірного майна. Інформаційне повідомлення про реалізацію спірного майна було опубліковано 19.12.2019, звіт № 1811.2/19 про оцінку вартості спірного майна був підписаний 19.11.2019. Отже вказаний звіт був чинним на момент передачі майна на реалізацію та на дату проведення спірних торгів. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язку організатора торгів перевіряти законність дій державного чи приватного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізації арештованого майна. При чому описані у позовній заяві можливі порушення виконавцем не можуть бути підставою для визнання електронних торгів не дійсними і мають самостійний спосіб оскарження, яким позивач не скористався. Стосовно посилання на заборону реалізації квартири згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то позивачем не доведено належними та достатніми доказами обставини постійного проживання у спірній квартирі. ДП «Сетам» було направлено позивачу повідомлення про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна за лотами № 398190, № 405952, № 411832, а отже ДП «Сетам» було здійснено усі необхідні, передбачені законодавством, дії з розміщення оголошень про торги у друкованих засобах масової інформації та повідомлення іпотекодавця про дату, час торгів та початкову ціну лоту. Сам по собі факт відкриття кримінального провадження не має правового значення для вирішення цієї справи. Жодного порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача такими порушеннями у позовній заяві не доведено. Таким чином підстави для задоволення позовних вимог відсутні (том 1 а.с. 142-151).
Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з додатковими поясненнями, відповідно до яких оскільки за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, визначених саме Тимчасовим порядком. Дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Щодо порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», позивач взагалі не надала доказів, що вона постійно проживала у спірній квартирі та відповідно до відповіді в.о. голови Довгинцівської районної в місті ради - зареєстровані особи в спірній квартирі були відсутні. Також доказів відсутності у позивачки іншого майна, вона не надала, витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зроблені лише по одному об'єкту нерухомого майна. При цьому вважає банк неналежним відповідачем у справі, оскільки згідно правових висновків Верховного Суду, стягувач не є відповідачем у справах за позовами про визнання електронних торгів недійсними. При цьому вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту. Тому просить відмови ти у задоволенні вимог (том 2 а.с. 51-53)
Третя особа Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Є.М. звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечує в повному обсязі (том 2 а.с. 25).
Третя особа Приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мазепа Н.М. звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності (том 2 а.с. 28).
ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи у її відсутність , у задоволенні позову просить відмовити.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 04 серпня 2008 року між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір іпотеки квартири, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-13 - копія договору).
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року у справі № 2-2928/11 позовом АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № KRKWGA0000000007 від 04 серпня 2008 року, що виникла станом на 02.06.2015 в сумі 81 818 доларів США 24 центи.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення суду від 08 травня 2019 року скасовано та постановлено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № KRKWGA0000000007 від 04 серпня 2008 року, що виникла станом на 25.01.2012, у сумі 34 981 доларів США 06 центів (том 1 а.с.80-83).
Постановою державного виконавця Довгинцівського ВДВС від 05 липня 2019 року було відкрито ВП № 59471509 з виконання виконавчого листа № 2-2928/11 виданого 08.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 2 141 183,34 грн. (том 1 а.с. 69-70), де в рамках виконавчого провадження 13 вересня 2019 року винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (том 1 а.с. 71-73), постанову від 24 вересня 2019 року про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні (том 1 а.с. 74-75), тощо.
Відповідно до наданих ДП «Сетам» письмових доказів, оцінювачем ФОП ОСОБА_6 за замовленням Довгинцівського ВДВС визначено вартість предмету оцінки житлової двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 55,2 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., яка станом на 18 листопада 2019 року склала 217 500,00 грн. з ПДВ (том 1 а.с. 159).
ДП «Сетам» було повідомлено про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів (том 1 а.с. 172-174).
Згідно протоколу № 475295 проведення електронних торгів від 16 квітня 2020 року, вказана квартира була продана ОСОБА_2 за 152 250,00 грн. (а.с. 18 - копія протоколу).
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України, особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною четвертою статті 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто, в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.
Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов'язковою умовою правомірності правочину.
Загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів визначено нормами Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 (далі - Інструкція), Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 (далі - Порядок), Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення).
Згідно з Тимчасовим положенням прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Пунктом 3.1 Тимчасового положення передбачено, що орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.
Спеціалізована організація проводить прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається початкова вартість майна, що виставляється на торги за експертною оцінкою та інші відомості, передбачені Інструкцією.
Предметом позовних вимог у цій справі є визнання електронних торгів недійсними, скасування акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.
Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.
Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.
Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.
Згідно з пунктом 1 розділу I «Загальні положення» Порядку № 2831/5 в редакції, чинній на час проведення оспорюваних торгів, електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через Веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II «Передача майна на реалізацію» Порядку № 2831/5 виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після ознайомлення із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі Організатору.
Не підлягає передачі на реалізацію майно, щодо якого наявний письмовий висновок експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі, якщо витрати, пов'язані зі зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано.
Начальник відділу державної виконавчої служби після отримання проекту заявки та документів щодо передачі майна на реалізацію у строк до трьох робочих днів перевіряє ці документи на відповідність вимогам законодавства, наявність відомостей про місце зберігання й демонстрації майна та у разі виявлення порушень визначає їх перелік та встановлює строк для усунення порушень, який становить не більше трьох робочих днів, а у разі, якщо відповідно до законодавства реалізація майна неможлива, документи щодо передачі майна на реалізацію повертаються державному виконавцю, який їх подав, із зазначенням визначених законодавством підстав, що унеможливлюють реалізацію майна.
У разі встановлення відповідності документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує (за допомогою електронного цифрового підпису або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) заявку на реалізацію арештованого майна та надсилає її Організатору разом із документами, передбаченими абзацами четвертим - тринадцятим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронних торгів у Систему.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).
Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Підставою для пред'явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює ( постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).
Як на підставу визнання електронних торгів недійсними, ОСОБА_1 посилається у тому числі на неправомірні дії державного виконавця, які полягають у явно заниженій та не погодженій з нею, оцінці майна.
Разом з тим, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Будь-яких аргументів з приводу порушень підготовки та проведення електронних торгів позовна заява не містить.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16 (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Щодо вимоги про визнання недійсними протоколу електронних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, договору купівлі-продажу квартири.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 727/10017/18 (провадження № 61-7337св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що «оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача».
Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. На відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту (пункти 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)).
Вимоги позивача про визнання недійсними: протоколу проведення електронних торгів, акта реалізації предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та договору купівлі-продажу є неналежними (неефективними) способами захисту, про що зазначив Верховний Суду у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 161/14183/22 (провадження № 61-15443св23).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
Щодо питання застосування мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх майнових вимог, які виникли у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначив тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Тобто і на відчуження предмета іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем.
Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2022 року у справі № 334/2028/20 (провадження № 61-323св22) звернув увагу на те, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду, об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 не надала суду належних доказів наявності всіх умов, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», для застосування заборони на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується іпотекодавцем як місце постійного проживання та відсутнє інше нерухоме житлове майно), а тому заборона на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки, визначена вказаним Законом, до спірних правовідносин застосована бути не може, що свідчить і про відсутність підстав для задоволення вимог.
У постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути звернено стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 355/1674/14-ц (провадження № 61-39476св18) зазначено, що «згідно із частинами першою, шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання. За змістом положень статті 29 ЦК України та статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання».
За відсутності доказів реєстрації місця проживання позивачки у спірній квартирі, суд погоджується з доводами АТ КБ «Приватбанк» у цій частині.
Аргументи позовної заяви про відсутність доказів ознайомлення позивача з результатами визначення ринкової вартості нерухомого майна - предмета іпотеки, відсутність належних доказів визначення ринкової вартості нерухомого майна суб'єктом оціночної діяльності згідно з нормами чинного законодавства, суд відхиляє з огляду на таке.
У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 661/107/19 (провадження № 61-18549св20) зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.
Згідно зі статтею 3 цього Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17 зазначено, що: «як вбачається з матеріалів справи, позивач, як на підставу для визнання електронних торгів недійсними та скасування оскаржуваних рішень, якими відмовлено у задоволенні таких вимог, посилається на порушення порядку визначення вартості майна боржника, що було передано на реалізацію. […] Таким чином, у разі незгоди з результатами визначення вартості чи оцінки майна, сторони виконавчого провадження мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення про такі результати. З огляду на зазначені законодавчі положення, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів позивача про порушення державним виконавцем порядку визначення вартості майна з підстав заниження її вартості, оскільки, як встановлено судами, позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, однак не скористався своїм правом на їх оскарження в судовому порядку у визначений законом спосіб та строк. […] Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб».
Допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21)).
З матеріалів справи випливає, що висновок про вартість майна було направлено позивачці, проте позивач під час розгляду справи не надала доказів оскарження звіту про оцінку майна. З урахуванням наведеного аргументи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Щодо вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статі 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісне придбання, згідно зі статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Віндикаційний позов є речово-правовим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.
За відсутності підстав для визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про реалізацію предмета іпотеки, договору купівлі-продажу квартири, відсутні підстави для задоволення вимог про витребування з чужого незаконного володіння спірної квартири.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою у задоволенні вимог, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Довгинцівського відділу про визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про реалізацію предмета іпотеки, договору купівлі-продажу квартири та витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна - відмовити повністю.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: С. В. Ткаченко