Справа № 175/10971/24
Провадження № 1-кс/175/3383/24
2024 рік
31 липня 2024 року смт Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої: слідчої судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого слідчого відділення Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Краматорської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12024052390001272 про арешт майна,
До суду надійшло клопотання про арешт майна.
Клопотання мотивовано тим, що 27 липня 2024 року надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_5 зберігає при собі розпакований полімерний пакунок - поштове відправлення ТОВ «Нова Пошта», в якому знаходиться зіп-пакет з кристалічною речовиною, зовні схожою на психотропну речовину у великому розмірі.
Крім того, 27 липня 2024 року надійшло повідомлення про те, що ОСОБА_5 за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , зберігає вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу.
Відомості про зазначені кримінальні правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024052390001272, правова кваліфікація правопорушень - ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України.
В клопотанні слідчий просить накласти арешт на: полімерне пакування ТОВ «Нова пошта» з накладною № 20450967053086; мобільний телефон марки «Redmi», imei: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; банківську карту № НОМЕР_3 .
В судове засідання слідчий та прокурор не з'явилися, однак від прокурора надійшла заява про розгляд клопотання за їх відсутності, на задоволенні клопотання наполягає.
В судове засідання особа, зазначена в клопотанні як володілець майна, не з'явилася, з невідомої суду причини, про час та місце розгляду клопотання повідомлялася належним чином, однак їх неявка не перешкоджає розгляду клопотання по суті.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, в зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали клопотання, вважає, що клопотання не підлягає задоволенню за такими підставами.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Так, враховуючи наведені вище положення КПК України, вбачається, що, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у кожному випадку розгляду відповідного клопотання слідчий суддя зобов'язаний: сумлінно і принципово здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, діяти у межах і відповідно до вимог закону; перевіряти наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, з'ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається автор клопотання, без застосування цих заходів.
Як встановлено в ході судового розгляду клопотання, в клопотанні слідчим вказано про необхідність накладення арешту на полімерне пакування ТОВ «Нова пошта» з накладною № 20450967053086.
Разом із цим, вказане вище пакування не має ознак майна в розумінні КПК України, ці речі не належать жодній фізичній чи юридичній особі, яка, в разі не накладення на них арешту, може заявити про свої права на ці речі. У разі дотримання вимог процесуального закону щодо порядку вилучення та визнання речовим доказом такі речі можуть зберігатися та використовуватися стороною обвинувачення як речовий доказ без накладення арешту.
Також, в поданому клопотанні слідчим не було обґрунтовано і наданими матеріалами не доведено існування ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження вказаних речей, які вже перебувають у володінні органу досудового розслідування.
Крім того, в клопотанні слідчим також вказано про необхідність накладення арешту на інше майно - мобільний телефон марки «Redmi», imei: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , банківську карту № НОМЕР_3 .
Однак, у поданому клопотанні слідчим не було обґрунтовано і наданими матеріалами не доведено, що зазначені мобільний телефон і банківська картка зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, для чого необхідно їх збереження у первісному вигляді. Також, як встановлено під час судового розгляду клопотання, ця банківська картка вже була оглянута слідчим, в цій речі відсутня будь-яка інформація, яка має значення для цього кримінального провадження. Тому вбачається, що в клопотанні слідчим лише формально зазначено, що мобільний телефон та банківська картка є доказами.
При цьому суд враховує, що відповідно до положень ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в поданому клопотанні. Тобто, суд приходить до висновку, що відсутні достатні підстави для такого ступеня втручання, як застосування заходу забезпечення кримінального провадження - накладення арешту на мобільний телефон і банківську картку, оскільки вказані речі не мають ознак речових доказів, накладення на них арешту порушує права володільця майна на користуванням ними, що тягне за собою повернення цього вилученого майна.
Таким чином, вбачається, що ані слідчим, ані прокурором, на яких покладається відповідний обов'язок з доведення обґрунтованості та необхідності клопотання, не було доведено підстави необхідності накладення зазначеного в клопотанні арешту.
На підставі вищевикладеного, суд не вбачає передбачених законом підстав для задоволення клопотання та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання про арешт майна необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 170 - 173, 175, 309 КПК України, суд
В задоволенні клопотання старшого слідчого слідчого відділення Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Краматорської окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні № 12024052390001272 про арешт майна - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідча суддя: