13 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 524/2752/22
провадження № 61-1207св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 14 травня 2011 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
За час перебування в шлюбі вони як подружжя заощаджували кошти, які розміщували на банківських рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_2 .
Після припинення спільного проживання їм не вдалось дійти згоди щодо позасудового поділу грошових коштів, які перебували на депозитних рахунках, у зв'язку з чим позивачка просила визнати за нею право власності на частину грошових коштів, які були розміщені на ім'я відповідача на рахунках в АТ «Ощадбанк» та АТ «УКРЕКСІМБАНК».
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 14 травня 2011 року він з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 травня 2022 року.
Він не погоджується із первісним позовом, вважає його необґрунтованим, а викладені в позові обставини такими, що не відповідають дійсності.
Вказав, що за час шлюбу спільні кошти були розміщені на банківських рахунках, відкритих на ім'я дружини ОСОБА_1 , які як об'єкт спільного сумісного майна подружжя підлягають поділу між ними.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати за ним право власності на частину коштів, які були розміщені ОСОБА_1 на рахунках АТ «Ощадбанк», АТ «УКРЕКСІМБАНК», АТ КБ «Приватбанк», АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», АТ «Правекс Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Відмова в задоволенні первісного та зустрічного позовів обґрунтована безпідставністю вимог, оскільки банківські рахунки, на яких знаходилися кошти подружжя, були закриті під час шлюбу до припинення шлюбних відносин. При цьому суд зазначив, що докази того, що спірні грошові накопичення були витрачені кожним з подружжя не в інтересах сім'ї, відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , остання оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18 січня 2024 ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 тазадовольнити позов в цій частині.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 03 квітня 2024 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
22 квітня 2024 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якому ОСОБА_1 просить суд задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
12 березня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що у період з 14 травня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 травня 2022 року.
Згідно довідки АТ «Укрексімбанк» в банку на ім'я ОСОБА_2 була відкрита 02 березня 2020 року депозитна угода на суму 4 435,40 євро, дата закриття 03 серпня 2020 року, після чого кошти були вилучені клієнтом з банку.
Згідно інформації АТ «Ощадбанк» стосовно банківських рахунків ОСОБА_2 , відкритих в банку, останній рахунок було закрито 12 квітня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому, в силу положень частини другої статті 17 ЦПК України, рішення місцевого суду в цій частині вимог не є предметом перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року в оскаржуваній частині та постанова Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Дослідивши наявні докази, надавши їм оцінку, встановивши, що банківські рахунки ОСОБА_2 в АТ «Ощадбанк» та АТ «УКРЕКСІМБАНК», на яких знаходилися грошові кошти подружжя, були закриті до припинення шлюбних відносин між сторонами, а докази того, що зняті з цих рахунків грошові кошти були витрачені відповідачем за зустрічним позовом не в інтересах сім'ї, відсутні, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року в оскаржуваній частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов