12 серпня 2024 року м. Київ № 320/10538/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 07.02.2023 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що з метою отримання дозволу на імміграцію в Україну було надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством та надано достовірні відомості та чинні (достовірні) документи для оформлення відповідного дозволу. Позивач вказує на те, що має посвідку на проживання, одружена з громадянином України, фактично проживає за адресою, вказаною у поданих органу ДМС документах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
09.05.2023 до суду від Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позову, представник відповідача зазначив про те, що підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені Законом, зокрема, дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи. У даному випадку, за надісланим запитом отримано відповідь від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей. Відповідач зауважує, що існування практики підтвердження законності тимчасової або постійної легалізації іноземців, які реєструються за адресами масової реєстрації ускладнюють роботу відповідних правоохоронних та державних органів, також може призвести до осідання на території України осіб, причетних до діяльності іноземних спеціальних служб, радикально та екстремістських організацій. Тому, відповідно до отриманої інформації від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийшло до висновку, що позивач, при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості щодо місця свого проживання.
09.05.2023 стороною позивача було подано відповідь на відзив, за змістом якої, відповідачем не доведено свідоме подання позивачем неправдивих відомостей, при цьому, що невідомо на яких підставах СБУ зазначило, що позивач не проживає за вказаною в документах адресою, поданих для отримання дозволу на імміграцію, адже відсутні дані, які були реалізовані зі сторони СБУ заходи для перевірки, чи були опитані сусіди тощо. Позивач переконана, що відповідач, не перевіривши всі обставини щодо місця проживання позивача, прийняв несприятливе для позивача рішення, що впливає на можливість проживати на території України разом зі своєю сімґєю. Крім того, зауважено, що лист СБУ не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в сфері міграційного законодавства та який є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, яка проживає на території України, а у 2022 році отримала посвідку нового зразка на тимчасове проживашія № НОМЕР_1 , дата видачі - 02.12.2021, дата сроку закінчення якої 01.12.2022.
Позивач з 04.07.2017 перебуває в шлюбі із громадянином України - ОСОБА_2 , про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області було зроблено відповідний актовий запис № 1842 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .
Також, позивач разом зі своїм чоловіком має зареєстроване місце проживання на території України, а саме: АДРЕСА_1 , що підтверджує проживання на території України.
Позивач у заяві про надання дозволу на імміграцію вказала зазначену адресу, як місце проживання в Україні.
Відповідно до наведеного, позивач вважає, що має право на отримання дозволу на імміграцію та посвідки на проживання на території України за кодовим позначенням підстави отримання - 03/01 - має право один з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває в шлюбі понад два роки, є громадянином України, діти і батьки громадян України, відповідно до ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
При зверненні до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо отримання дозволу на імміграцію та можливості одержання посвідки на постійне проживання, позивач отримала відмову від 07.02.2023, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
За надісланим відповідачем запитом, було отримано відповідь від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей.
Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте за відсутності законодавче визначених підстав, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).
Статтею 1 Закону № 2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Закону № 2491-III).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Водночас, за п. п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 Закону № 2491-III).
У той же час, положення ч. 5 ст. 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у п. 4 ч. 2 та у п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491-III, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (п. 4 ч. 7 ст. 9 Закону № 2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (ч. 10 ст. 9 Закону № 2491-III).
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч. 11 ст. 9 Закону № 2491-III).
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до п. п. 3 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Згідно із п. 11 Порядку № 1983 для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія його сторінок; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 ч. 3 ст. 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у п. 1 і 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Документи, визначені п. 1-10 ч. 7 ст. 9 Закону № 2491, додатково подаються відповідно до категорії іммігрантів.
У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Копії цих документів, а також письмове підтвердження згоди на імміграцію та гарантії приймаючих осіб, передбачені п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію», подаються нотаріально засвідченими. Документи, відомості за якими можуть змінюватися, можуть бути подані протягом шести місяців від дня їх видачі.
Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
За правилами п. 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці 2 п. 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
При цьому рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття (п. 19 Порядку № 1983).
Тож, з наведеного слідує, що територіальні органи ДМС України вправі витребувати в інших державних органів додаткову інформацію щодо осіб, які подали заяву про отримання дозволу на імміграцію, а також викликати таких осіб, а також інших, на бесіду. І лише за результатами аналізу цієї інформації, органи ДМС України приймають відповідне рішення.
У той же час, суд вказує на те, що вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III.
Так, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що підставою для формування відповідачем висновку про відмову в наданні дозволу на імміграцію стала інформація, отримана від Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, в якій зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення нею неправдивих відомостей.
Водночас, суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення містить інформацію про те, що позивачеві відмовлено у наданні дозволу на міграцію відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону № 2491-III.
Однак, у спірному рішенні не зазначено, які саме відомості, зазначені позивачем, є недостовірними, неправдивими.
У висновку, що передував ухваленню спірного рішення вказано, що у відповіді від Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області зазначено, що за вказаною адресою позивач фактично не проживає, що може свідчити про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей.
Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що позивач при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну свідомо надала неправдиві відомості щодо місця свого проживання.
Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей відсутні, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку відповідачем, отримання доказів оплати за комунальні рахунки не позивачем тощо.
До того ж, відповідачем не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дії з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за вказаною адресою, або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у листі Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, на який посилається ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області не надано належних та головне, достатніх доказів існування обставин, що передбачені ст. 10 Закону № 2491-ІІІ, які б надавали йому підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію, тобто, висновки відповідача, є передчасними.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію позивачу .
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає про наступне.
Підпунктом 3 ч. 1 ст. 6 Закону № 2491-ІІІ регламентовано, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.
Тож, саме до дискреційних повноважень відповідача належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію, з огляду на що, позовна вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на імміграцію в Україну, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 820/1560/17 та від 21.11.2019 у справі № 826/16079/18.
Приймаючи до уваги те, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на імміграцію, за висновком суду, є формою втручання в дискреційні повноваження останнього, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині частково, а саме шляхом зобов'язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію, з урахуванням висновків, які викладені у цьому рішенні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стороною відповідача не було доведено правомірність прийнятого рішення, а здійснено лише загальне посилання на отримані від органу СБУ дані, однак, яких недостатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення щодо імміграції позивача, що безумовно створює для неї наслідки, зокрема, у частині можливості на законних підставах проживати в Україні з сімґєю (чоловіком, який є громадянином України). При цьому, у контексті зазначення про існування практики підтвердження законності тимчасової або постійної легалізації іноземців, які реєструються за адресами масової реєстрації ускладнюють роботу відповідних правоохоронних та державних органів, також може призвести до осідання на території України осіб, причетних до діяльності іноземних спеціальних служб, радикально та екстремістських організацій, суд наголошує на тому, що вказані доводи ґрунтуються на припущеннях, до того ж, відповідачем не було встановлено питання фіктивності укладеного позивачем шлюбу.
Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на імміграцію в Україну від 07.02.2023.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновку суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області суму судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.