14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 120/290/24
адміністративне провадження № К/990/29515/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі №120/290/24 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02 листопада 2023 року № 3 «Про неуспішне проходження атестації»;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Вінницької обласної прокуратури від 04 грудня 2023 року №1159к про звільнення з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури;
- поновити на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу у порядку та за алгоритмом, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 за №100.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02 листопада 2023 року № 3 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Вінницької обласної прокуратури від 04 грудня 2023 року №1159к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури з 05 грудня 2023 року.
Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу у порядку та за алгоритмом, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за №100, за період 05 грудня 2023 року по 13 березня 2024 року в сумі 159 272,86 грн, з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Допущено судове рішення до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органах прокуратури та присудження виплати заробітної плати у межах сум стягнення за один місяць в сумі 48 000,04 грн.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень.
29 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» повторно надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі № 120/290/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження прокурором третього етапу атестації (співбесіда) та наказу про звільнення з цих підстав з посади прокурора.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на те, що при ухваленні рішень у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 листопада 2022 року у справі №520/5582/21, від 21 грудня 2022 року у справі №640/33526/20, від 15 листопада 2022 року у справі №140/3147/21, від 24 березня 2023 року у справі №640/1306/20, від 07 березня 2024 року у справі №340/658/23 та від 09 квітня 2024 року у справі №380/8112/20 щодо застосування пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, пунктів 3, 4 частини 4 статті 19 Закону України «Про прокуратуру, пунктів 1, 2 пункту 5 розділу 1, пунктів 8, 9, 10, 11, 12-14, 15, 16 розділу І V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221), статті 4 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд наголошує, що кожне рішення кадрової комісії має індивідуальний характер, а його прийняття в кожному конкретному випадку здійснюється із урахуванням різних обставин проходження атестації (етапів) прокурором.
Незважаючи на подібність норм правового регулювання у справах, які наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати про релевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду у справах №520/5582/21, №640/33526/20, №140/3147/21, №640/1306/20, №340/658/23 та №380/8112/20 з цією справою.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Слід також зазначити, що у цій справі суди виходили з наявності висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №120/4824/20-а, якою надавалась оцінка рішенню четвертої кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», яким ОСОБА_1 було визнано таким, що не відповідає вимогам доброчесності, професійної етики та поведінки прокурора у зв'язку із обставинами аналогічними обставинам, викладеним у оскаржуваному рішенні шістнадцятої кадрової комісії у цій справі. Зокрема, у вказаній справі суд виходив з того, що за висновком додаткового службового розслідування стосовно вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП від 11 січня 2019 року встановлено відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 свідомо порушив правила прокурорської етики або вчинив інші правопорушення чи дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумніви у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. А також з наявності висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №120/16921-а.
Тобто, у цій справі суди встановили наявність рішень, згідно з якими ОСОБА_1 не порушував правила прокурорської етики та не вчиняв інші правопорушення чи дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумніви у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі № 120/290/24 за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак