14 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3900/22 пров. № А/857/12251/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Судова-Хомюк Н.М.
секретар судового засідання Пославський Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року (головуючий суддя Рейті С.І., м. Ужгород, проголошено 11:17:18) у справі № 260/3900/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про
27.12.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними та скасувати Наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 року № 68-СТ про самовільне залишення частини ОСОБА_1 в період з 28.05.2022 року по 04.06.2022 року, Наказ командира В/Ч НОМЕР_1 від 03.06.2022 року № 51, Наказ командира В/Ч НОМЕР_1 від 04.07.2022 року № 141-А; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розрахувати та виплатити на користь позивача, грошове забезпечення та додаткову винагороду за наступні періоди та в наступних розмірах: в період з 28 травня по 04.06.2022 року за 7 днів грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, винагороду за особливості проходження служби), в період з 01.05.2022 року по 03.06.2022 року за травень, червень премію в розмірі 247 % посадового окладу та додаткову винагороду в розмірі по 1000000,00 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби та участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій (проведення заходів), в період з 04.06.2022 року по 30.06.2022 року: премію в розмірі 247 % посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 % посадового окладу за військове звання і надбавки за вислугу років, а також додаткову винагороду з розрахунку 30000,00 на місяць, в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розрахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 13.08.2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Позов обгрунтовує тим, що оскільки жодного розслідування по випадку відсутності ОСОБА_1 у В/Ч НОМЕР_1 не проводилось, про видання такого наказу ОСОБА_1 не було повідомлено командиром ОСОБА_2 , та, відповідно, наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 року № 68-СТ є неправомірним та підлягає скасуванню. Враховуючи те, що наслідком видання спірного наказу стало позбавлення позивача: в період з 28 травня по 04.06.2022 року грошового забезпечення (за 7 днів); в період з 01.05.2022 року по 03.06.2022 року за травень, червень премії в розмірі 247 % посадового окладу та додаткової винагороди в розмірі по 100000,00 гривень; в період з 04.06.2022 року по 30.06.2022 року премії в розмірі 247 % посадового окладу; надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % посадового окладу за військове звання і надбавки за вислугу років, а також додаткової винагороди з розрахунку 30000,00 на місяць, в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби, просить визнати протиправними та скасувати: наказ командира В/Ч НОМЕР_1 від 03.06.2022 року № 51 "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за травень 2022 року", згідно п. 6 якого, відповідно до телеграми Міністерства оборони України від 25.03.2022 року № 248/1298 не проводити виплату додаткової винагороди, зокрема, ОСОБА_1 та наказ командира В/Ч НОМЕР_1 від 04.07.2022 року № 141-А "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за червень 2022 року", згідно п. 6 якого, відповідно до телеграми Міністерства оборони України від 25.03.2022 року № 248/1298 не проводити виплату додаткової винагороди, зокрема, ОСОБА_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт вказує, що у відповідності до довідки «Про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» №2147 від 02.04.2023 року, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 , в період з 24.04.2022 по 28.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в н.п. Верхньокам'янка, н.п. Борівське, Луганської області. Підставою для участі ОСОБА_1 стали Бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.04.2022 року №446, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2022 року №31, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 року №68-СТ. Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 №9926/8 від 23 серпня 2022 року, ОСОБА_1 додаткова винагорода, передбачена Постановою 168 виплачувалася: травень -0 гривень, червень-0 гривень. Апелянт вважає неправомірними бездіяльність командира військової частини щодо безпідставного неприйняття наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 в період з травня по серпень 2022 року з розрахунку 100 000,00 гривень на травень місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; та 30 000,00 гривень за червень місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
17.06.2024 відповідачем ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що відповідачем жодним чином не порушені права та законні інтереси позивача, а тому позовні вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представником позивача, через Підсистему «Електронний суд», надіслано до суду клопотання про відкладення розгляду справу на іншу дату. Клопотання обгрунтоване тим, що представник позивача не зможе взяти участі у судовому засіданні Восьмого апеляційного адміністративного суду, призначеному на 14.08.24 року на 09:30 год. так як має бути в судовому засіданні в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області під час розгляду справи № 303/5901/24.
Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вищезазначеного клопотання, оскільки жодних доказів (ухвали про призначення справи до розгляду, повістки, тощо) на підтвердження вказаної обставини до суду представник позивача не надав.
Також, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Разом з тим, судовою колегією враховується, що обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.
З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.03.2022 року № 52, солдата ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_5 09.03.2022 року на посаду гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_7, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк "солдат", 4 тарифний розряд. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 247 % від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років.
При цьому, як вбачається з наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 відповіді на адвокатський запит № 102 від 08.08.2022 року, позивачу нараховано: у березні 2022 року - 8991,83 грн. грошового забезпечення, 22258,06 грн. - додаткової винагороди; у квітні 2022 року - 14439,89 грн. грошового забезпечення, 46333,33 грн. - додаткової винагороди; у травні 2022 року - 5480,13 грн. грошового забезпечення; у червні 2022 року - 5756,59 грн. грошового забезпечення; у липні 2022 року - 14026,48 грн. грошового забезпечення та 30000,00 грн. додаткової винагороди. Так, додаткова винагорода та премія не нараховувалися та не виплачувалися за травень-червень 2022 року, що пов'язано із порушенням у вигляді самовільного залишення частини/місця служби, яке було скоєно військовослужбовцем (підстава: доповідь В/Ч НОМЕР_1 за № 315 від 30.05.2022 року на адресу Військової служби правопорядку в Луганській області, було повідомлено про факт правопорушення у вигляді самовільного залишення військової частини військовослужбовцем В/Ч НОМЕР_1 ).
Крім того, зазначено, що згідно із результатами проведеного службового розслідування, матеріали якого були надіслані на адресу Військової служби правопорядку в Луганській області, було встановлено факт провини військовослужбовця в тому, що він самовільно залишив військову частину і був безпідставно відсутній на військовій службі в період з 28.05.2022 року по 04.06.2022 року (7 днів).
Таким чином, військовослужбовець був позбавлений права на отримання повністю або частково наступних нарахувань/виплат за травень-червень 2022 року: додаткова винагорода передбачена Постановою КМ України за № 168 від 28.02.2022 року, оскільки додаткова винагорода не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину - за місяць, в якому було здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення; грошове забезпечення за період відсутності за місцем служби, яке передбачене Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, оскільки грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили частину або місця служби (виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення); а також, не нарахована премія, оскільки премія не виплачується за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснене таке порушення.
Так, позивачем оскаржено до суду наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 року № 68-СТ про самовільне залишення частини ОСОБА_1 в період з 28.05.2022 року по 04.06.2022 року, як зазначено у позовній заяві, з тих підстав, що жодного дня самовільного залишення частини не має, оскільки в період, який його за наказом визнано як самовільно залишеному військову частину (28.05 по 04.06.2022 року), ОСОБА_1 разом з іншими бійцями першої роти перебував: в дорозі з АДРЕСА_1 до м. Бахмут з 28-29 травня; з 29 травня по 03.06.2022 року в місті Бахмут (де здав зброю, звернувся за медичною допомогою та очікував її надання), з 03 червня по 04.06.2022 року в дорозі до м. Ужгород, 04.06.2022 року в м. Ужгород, де після відмітки про прибуття у ІНФОРМАЦІЯ_6 прибув у В/Ч НОМЕР_1 .
Зазначає, що оскільки, жодного розслідування по випадку відсутності ОСОБА_1 у В/Ч НОМЕР_1 не проводилось, про видання такого наказу ОСОБА_1 не було повідомлено командиром ОСОБА_2 , та, відповідно, наказ командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2022 року № 68-СТ є неправомірним та підлягає скасуванню.
Враховуючи те, що наслідком видання спірного наказу стало позбавлення позивача: в період з 28 травня по 04.06.2022 року грошового забезпечення (за 7 днів); в період з 01.05.2022 року по 03.06.2022 року за травень, червень премії в розмірі 247 % посадового окладу та додаткової винагороди в розмірі по 100000,00 гривень; в період з 04.06.2022 року по 30.06.2022 року премії в розмірі 247 % посадового окладу; надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65 % посадового окладу за військове звання і надбавки за вислугу років, а також додаткової винагороди з розрахунку 30000,00 на місяць, в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби.
Не погоджуючись із зазначеним вище наказами, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, довели ті обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV.
Що стосується наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 31.05.2022 року № 68-СТ про самовільне залишення частини ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно з статтями 2, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна досягається, у тому числі, шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, у тому числі, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як слідує зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги «…у відповідності до змісту витягу з наказу № 68-СТ від 31.05.2022 року командиром військової частини ОСОБА_4 було встановлено факт відсутності на військовій службі військовослужбовців 1 роти в кількості 33 осіб, серед яких було зазначено і позивача. Відповідно до наказу командира №68-А від 30.05.2022 року призначено службове розслідування з підстав відсутності на військовій службі 33 військовослужбовців. Службове розслідування було доручено провести заступнику командира 1 роти ст. лейтенанта ОСОБА_5 .
За результатами службового розслідування, яке тривало з 30.05.2022 року по 10.06.2022 року було встановлено наступне: приблизно о 10 годині 28.05.2022 року командир 1 роти ОСОБА_6 виявив і доповів про відсутність на військовій службі 33 військовослужбовців 1 роти. Далі зі змісту службового розслідування слідує, що 27 травня о 9 годині позивач та ще 32 військовослужбовці покинули свої позиції поблизу АДРЕСА_2. cт. лейтенантом ОСОБА_7 під час службового розслідування було опрацьовано рапорт ОСОБА_6 , відібрано пояснювальні записки військовослужбовців свідків: головного сержанта ІНФОРМАЦІЯ_9 старший сержант ОСОБА_8 , старший водій - радіотелефоніст ІНФОРМАЦІЯ_8 старший солдат ОСОБА_9 , командир третього стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 роти ОСОБА_10 , радіотелефоніст ІНФОРМАЦІЯ_10 молодший сержант ОСОБА_11 . Скарг та зауважень впродовж службового розслідування до заступника командира роти ОСОБА_7 не надходило, що і не дивно, бо самі правопорушники не були повідомлені взагалі про те що вони «самовільно залишили позиції в Борівському, від них не відбиралися пояснення. ОСОБА_7 встановив, що в діях всіх військовослужбовців наявна вина; обтяжуючі і пом'якшуючі обставини в справі відсутні. Причиною правопорушення став низький рівень підготовки військовослужбовців. Запропоновано ОСОБА_12 всіх військовослужбовців в тому числі ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності і оголосити догану. 11.06.2022 року Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 було прийнято наказ №71 від 11.06.2022 року яким затверджено результати службового розслідування та оголошено догану ОСОБА_1 ».
Таким чином, відносно позивача було проведено службове розслідування з підстав відсутності на військовій службі, в ході та за наслідками якого, було прийнято Наказ № 68-А від 30.05.2022 року про призначення службового розслідування; наказ № 68-СТ від 31.05.2022 року про самовільне залишення частини ОСОБА_1 , наказ №71 від 11.06.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани.
При цьому, колегія суддів констатує, що доказів визнання протиправними та скасування наказів командира В/Ч НОМЕР_1 від 30.05.2022 року № 68-А (про призначення службового розслідування) та від 11.06.2022 року № 71 (Про результати службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовців В/Ч НОМЕР_1 ) апелянтом не надано та судом не здобуто.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в рамках даної справи факт вчинення дисциплінарного проступку є зафіксованим, доведеним та підтверджується, зокрема, проведеним службовим розслідуванням та прийнятим за його наслідками наказом про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Відтак, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для та скасування наказу № 68-СТ від 31.05.2022 року про самовільне залишення частини ОСОБА_1 .
Щодо визнання протиправними та скасування наказів від 03.06.2022 року № 51 та від 04.07.2022 року № 141-А, якими наказано не проводити виплату додаткової винагороди, зокрема, ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року за № 260 (Порядок), встановлено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України.
Зокрема, пункт 15 розділу І Порядку передбачає, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Згідно з пунктом 15 розділу XXXIV Порядку до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.
Пунктом 5 розділу XVI Порядку передбачено, що за невихід на службу (навчання) без поважних причин, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачується.
Аналогічні положення містить постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Так, до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зокрема які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Зважаючи на встановлення в ході службового розслідування факту самовільного залишення позивачем військової частини, останньому правомірно припинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 260/3900/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 14.08.24