14 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34075/23 пров. № А/857/7351/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 140/34075/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Плахтій Н.Б. в м. Луцьку в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відповідач, УДМС) про визнання протиправними дій щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларації від 26.07.2023 про відмову від іноземного громадянства, оформленої листом від 06.09.2023 № М-54/6/0701.13/4501-23, та зобов'язання прийняти у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , декларацію від 26.07.2023 про відмову від іноземного громадянства.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивачу необхідно було надати документ про припинення громадянства рф до УДМС до 18.06.2023, однак у визначений законодавством термін позивачем не надано підтверджуючих документів про існування незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та не надано документ про припинення громадянства рф.
Подання декларації про відмову від іноземного громадянства взаємопов'язано з наявністю незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства: декларація подається лише в тих випадках, коли існують такі причини.
Також зазначає, що жодного обмеження щодо країни місця проживання особи, яка не має місця проживання на території рф, та повинна виконати зобов'язання припинити іноземне громадянство, зазначеним законодавством рф не передбачено, як і не передбачено чинним законодавством України, яке регламентує процедуру набуття громадянства України.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до рішення УДМС України у Волинській області від 18.06.2021 позивач набув громадянство України на підставі частини першої статті 8 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ), про що свідчить довідка від 18.06.2021 № 139-21 про реєстрацію особи громадянином України.
На підставі вказаної довідки позивачу було оформлене тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 від 13.08.2021 зі строком дії до 18.06.2023.
15.06.2023 позивач рекомендованим листом з повідомленням про вручення надіслав до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області заяву щодо виходу з громадянства рф, у відповідь на яку листом від 06.07.2023 № М-1159/6/8010-23 йому було рекомендовано звернутися до відповідача, оскільки він проходив процедуру набуття громадянства України за територіальним походженням в УДМС.
Позивач засобами поштового зв'язку 26.07.2023 надіслав до УДМС заяву від 26.07.2023, в якій просив прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства та видати паспорт громадянина України замість тимчасового посвідчення громадянина України, до якої долучив декларацію про відмову від іноземного громадянства від 26.07.2023 за формою № 45, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715, однак 13.08.2023 лист був повернутий поштовою службою не врученим.
04.08.2023 позивач повторно направив вказані документи на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який УДМС області отримало 09.08.2023.
За результатами розгляду декларації позивача про відмову від іноземного громадянства відповідач листом від 06.09.2023 № М-54/6/0701.13/4501-23 повідомив, що прийняти вказану декларацію не є можливим у зв'язку із тим, що не надано документального підтвердження прийняття клопотання про припинення іноземного громадянства дипломатичною установою рф в Україні чи іншій державі.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся з даним позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом № 2235-III.
Нормами частини першої статті 1 Закону № 2235-III визначено, що громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону № 2235-III визначені підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно до статті 8 Закону №2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Згідно визначення термінів, наведених у частині першій статті 1 Закону № 2235-III:
зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;
незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;
декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Пунктами 117, 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», передбачено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Матеріалами справи встановлено, що після набуття на підставі рішення відповідача від 18.06.2021 громадянства України, позивачем до УДМС подавалось зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України, припинити громадянство (підданство) рф і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) рф, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.
Проте у зв'язку з незалежних від позивача обставин, а саме широкомасштабною агресією рф проти України він не може отримати документ про припинення іноземного громадянства, а тому звернувся до відповідача із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, до якої додав саму декларацію з копіями документів, що підтверджують дію цих обставин, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону №2235-III.
В матеріалах справи містяться копія електронної заяви від 23.02.2022 про вихід з громадянства рф, яка направлялася позивачем на офіційну електронну пошту Консульського відділу при посольстві росії в Україні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» , у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату розгляду справи судом.
Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м.Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.
Отже, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами.
Таким чином, у зв'язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення всіх дипломатичних зв'язків з країною-агресором позивач був позбавлений можливості подання заяви до посольства рф про вихід з громадянства.
Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують, що унеможливлює позивачем подати документи про відмову від російського громадянства та відповідно отримати документи про припинення громадянства рф.
У той же час, зміни у зв'язку з військовою агресією рф до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.
Позивачу необхідно було надати документ про припинення громадянства рф до УДМС до 18.06.2023, тобто у період, коли триває повномасштабне вторгнення рф на територію України.
Строк дії наявного у позивача закордонного паспорта рф закінчився 25.03.2023.
Позивач звернувся до відповідача з декларацією від 26.07.2023 про відмову від іноземного громадянства російської федерації у зв'язку з існуванням незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Порядок розгляду питань громадянства рф регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства рф, затвердженим указом президента рф №1325 від 14.11.2002.
Цим Положенням встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства рф, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства рф.
Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства рф.
Вихід з громадянства рф особи, яка проживає на території рф або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства рф не допускається.
Як вбачається із матеріалів справи, 16.07.2023 позивач звертався на електронні пошти консульських відділів рф в Польщі, Молдові, Румунії та Словаччині із листами, в яких просив надати інформацію, чи може він здійснити процедуру виходу з громадянства рф через посольства рф у вказаних державах.
Однак у відповіді Консульського відділу посольства рф у Польщі від 20.07.2023 вказано, що у посольстві можна оформити вихід з російського громадянства лише якщо наявна посвідка на проживання в Польщі чи громадянство Польщі.
Консульство рф в Словаччині електронним листом від 19.07.2023 повідомило позивача, що в даний час оформити вихід із громадянства рф можливо лише на території росії.
Консульства рф в Румунії та Молдові відповіді на звернення не надали.
Вказане є підтвердженням активних дій позивача, спрямованих на вихід із російського громадянства.
Згідно із довідкою Національного університету «Києво-Могилянська академія» позивач є студентом 3 року навчання Національного університету «Києво-Могилянська академія», а відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи проживає в гуртожитку в м. Києві, позивача взято на військовий облік призовників, що підтверджується посвідченням про приписку до призовної дільниці.
Таким чином, позивач мав право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства рф наразі не є можливим.
Суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача про те, що наказом Міністерства закордонних справ України від 23.11.2022 №389 затверджено форму декларації про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з незалежними від заявника причинами неотримання документа про припинення іноземного громадянства (додаток за № 36), однак позивачем було додано до своєї заяви зразок декларації застарілої форми, яка не відповідає вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715 затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку, у тому числі декларації про відмову від іноземного громадянства за формою № 45, яка була подана позивачем.
Натомість наказом Міністерства закордонних справ України від 23.11.2022 № 389 затверджено зразки документи, які подаються за кордоном для встановлення належності до громадянства України, перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.
Тобто, вказаний наказ поширює свою дію на документи, що подаються саме за кордоном.
До того ж, відповідні доводи відповідача щодо неналежної форми декларації, які викладені у відзиві на позовну заяву, не слугували підставою для відмови в прийнятті в позивача декларації від 26.07.2023 про відмову від іноземного громадянства.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірність дій щодо відмови в прийнятті в позивача декларації від 26.07.2023 про відмову від іноземного громадянства, оформленої листом від 06.09.2023 № М-54/6/0701.13/4501-23, факт порушення прав позивача знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, а тому суд правомірно задовольнити позов.
Щодо покликання апелянта на дискретність його повноважень щодо ухвалення спірних рішень, апеляційний суд виходить з наступного.
Повноваження відповідача щодо прийняття рішення з даного питання є виключними повноваженнями ради, проте вони не є дискреційними, оскільки законодавець передбачив лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, то такі дії/бездіяльність є протиправними.
В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).
Крім того, в рішеннях Європейського Суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «HasanandChaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Верховний Суд у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15 зазначив, що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 140/34075/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар