13 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7898/23 пров. № А/857/11492/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Подлісна І.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 11 січня 2024 року,
07 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2023 № 192550007277 щодо відмови їй в призначенні пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 15.08.1992 по 29.08.1993 до спеціального стажу роботи, що надає право на пенсію за вислугу років; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди її роботи з 15.08.1992 по 29.08.1993 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити їй пенсію за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 травня 2023 року звернулась до відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник освіти. Подану заяву та додані до неї документи за принципом екстериторіальності перенаправлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 червня 2023 року № 192550007277 у призначенні пенсії відмовлено. Вказує, що відповідач протиправно, за наявності у неї відповідного страхового та спеціального стажу, без урахування рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, відмовив у зарахуванні до її спеціального стажу роботи періоду роботи з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року на посаді вихователя дошкільної групи Налужської початкової школи-дитячий садок та у призначенні з пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначає, що на день її звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2023 № 192550007277 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 15.08.1992 по 29.08.1993 до спеціального стажу роботи що надає право на пенсію за вислугу років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 15.08.1992 по 29.08.1993 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.05.2023 року про призначення, нарахування і виплату пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04 червня 2019 року, починаючи з 04 червня 2019 року положення п. «е» ст.55 Закону України № 1788 «Про пенсійне забезпечення» діють у первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, а саме: право па пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Враховуючи вищенаведене, а також наявність спеціального стажу, що дає право призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України № 1788 станом на 11 листопада 2017 року 25 років, 1 місяць, 27 днів, що підтверджується записами в дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 від 15 серпня 1992 року, у позивача наявні всі підстави для призначення пенсії за вислугу років. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наведене є підставою для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 01 червня 2023 року № 192550007277 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 24 травня 2023 року про призначення їй пенсії, зарахувавши періоди роботи з 15 серпня 1992 року по 29 серпн 1993 року до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право па пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти незалежно від віку та за наявності станом на 01 квітня 2015 року - не менше 25 років спеціального стажу, на 01 квітня 2015 року - не менше 25 років спеціального стажу, на 01 січня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців та на 11 жовтня 2017 року не менше 26 років 6 місяців. Зверає увагу на те, що стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 23 роки 8 місяців 8 днів. Вказує, що не зараховано до стажу роботи за вислугу років період з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року, оскільки зазначене дошлюбне прізвище власниці на титульній сторінці не відповідає прізвищу згідно долученого для підтвердження дошлюбного прізвища свідоцтва про укладення шлюбу від 27 травня 1994 року НОМЕР_2 .
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в с. Застіноче, Теребовлянської територіальної громади, Тернопільського району, Тернопільської області.
Згідно із записами дублікату трудової книжки НОМЕР_3 від 15 серпня 1992 року:
15 серпня 1992 року - призначена на посаду вихователя дошкільної групи Налужської початкової школи-дитячий садок.
30 серпня 1993 року - призначена на посаду вихователя Застіноцького дитячого садка порядком переводу з посади вихователя Налужської початкової школи-дитячий садок.
30 вересня 2019 року - звільнена з посади вихователя Застіноцького дитячого садка за угодою сторін.
26 листопада 2019 року - 05 лютого 2020 року - отримувала допомогу по безробіттю.
01 вересня 2022 року - 30 листопада 2022 року - працювала на посаді вихователя Теребовлянського навчально-реабілітаційного центру.
30 листопада 2022 року - звільнена з посади за угодою сторін.
24 травня 2023 року позивач звернулась до відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за призначенням пенсії за вислугу років, як працівник освіти. Подану заяву та додані до неї документи за принципом екстериторіальності перенаправлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 червня 2023 року № 192550007277 у призначенні пенсії за вислугу років відмовлено. Вказано, що не зараховано до стажу роботи за вислугу років період з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року, оскільки зазначене дошлюбне прізвище власниці на титульній сторінці не відповідає прізвищу згідно долученого для підтвердження дошлюбного прізвища свідоцтва про укладення шлюбу від 27 травня 1994 року НОМЕР_2 (а.с.14).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 червня 2023 року № 192550007277 щодо відмови в призначенні пенсії позивачу за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року до спеціального стажу роботи що надає право на пенсію за вислугу років; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи позивачу з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 24 травня 2023 року про призначення, нарахування і виплату пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 1 статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і, доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим. Так, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
За приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04 червня 2019 року №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ слідує, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на день звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу (24 травня 2023 року), пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зазначило, що у ОСОБА_1 недостатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії. Стосовно цього суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 листопада 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Так, згідно п. 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Таким чином, враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Аналогічні правові висновки щодо застосування вищенаведених правових норм, викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.
Із матеріалів справи слідує, що пенсійним фондом не зараховано до стажу роботи за вислугу років період з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року, оскільки зазначене дошлюбне прізвище власниці на титульній сторінці не відповідає прізвищу згідно долученого для підтвердження дошлюбного прізвища свідоцтва про укладення шлюбу від 27 травня 1994 року НОМЕР_2 . Вказано, що для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану па підставі первинних документів.
Таким чином, причиною незарахування стажу стала розбіжність в первинних документах прізвища, а саме, невідповідність дівочого прізвища позивача (« ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 »).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така вимога носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, що свідчить про те, що відповідачем не було забезпечено розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу,: переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.1 1 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або замін імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
З вищенаведеного слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.,
Вказана, позиція кореспондується з нормами Порядку № 637 відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 275/615/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових кнжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Із матеріалів справи слідує, що на день звернення позивача із заявою від 24 травня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років, її спеціальний стаж роботи станом на 11 жовтня 2017 року становив 25 років 1 місяць 27 днів, що підтверджується записами в дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 від 15 серпня 1992 року.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що наведене є підставою для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 01 червня 2023 року № 192550007277 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років та зарахуванні періодів роботи з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року до спеціального стажу роботи що надає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного та належного захисту прав позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 24 травня 2023 року про призначення їй пенсії, зарахувавши періоди роботи з 15 серпня 1992 року по 29 серпня 1993 року до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 500/7898/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим