Справа № 120/17530/23
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
13 серпня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
позивача: Дьяченка Ю.В.
представника відповідача: Цимбал Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням від 05.02.2024 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 липня 2021 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01 липня 2021 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, врахувавши при цьому раніше виплачені суми;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
01.05.2024 позивач звернувся із заявою про встановлення судового контролю в порядку ст.382, 383 КАС України та накладення штрафу на керівництво Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.05.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та подання суб'єктом владних повноважень звіту на виконання рішення суду - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення .
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Враховуючи наведене, виконуючи рішення суду відповідач зобов'язаний враховувати обставини встановленні судовим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У ст.383 КАС України правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Вказана правова позиція визначена в постанові Верховного Суду по справі N520/11829/17 від 27 листопада 2018 року.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Судом встановлено, що відповідачем систематично, на протязі багатьох років, незважаючи на рішення судів, здійснюється обмеження виплати пенсії позивачу її максимальним розміром.
Так, із 01.04.2019 обмежено максимальний розмір пенсії позивача.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2021 у справі №120/13170/21-а визнано обмеження неправомірним та зобов”язано здійснити виплату пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром із 01.04.2019.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.01.2023 справа №120/9857/22 зобов'язано відповідача виплачувати із 01.03.2022 пенсію позивачу за вислугу років без обмеження її максимальним розміром в повному розмірі її нарахування, враховуючи індексацію пенсії згідно з постановою КМУ від 16.02.2022 № 118.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2023 справа № 120/3685/23 зобов'язано відповідача здійснити виплату нарахованої пенсії позивачу із 01.03.2023 з урахуванням індексації, встановленої постановою КМУ від 24.02.2023 № 168 без обмеження максимальним розміром та з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2023 справа № 120/3943/23 зобов'язано відповідача із 01.07.2021 нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2 000 грн., згідно з постановою КМУ від 14.07.2021 №713.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2024 справа №120/17530/23 зобов'язано відповідача здійснити із 01.07.2021 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження пенсії максимальним розміром, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Позивач у заяві від 01.05.2024 просив встановити судовий контроль за виконанням рішення ВОАС від 05.02.2024 справа № 120/17530/23.
Ухвалою від 06.05.2024 суддя відмовив у встановленні судового контролю, мотивуючи це тим, що пенсійним органом із 01.07.2021 здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром. При цьому розмір пенсії позивача з 01 липня 2021 року склав 26 014,61 гривень. Відтак пенсійним органом виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, здійснивши відповідний перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром.
Разом із тим під час здійснення наступних (періодичних) перерахунків пенсії позивача відповідачем застосовано обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року та з 01 березня 2024 року, про що свідчать відповідні розрахунки, наведені у листі пенсійного органу. Проте слід врахувати те, що обставини обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01 березня 2022 року, з 01 березня 2023 року та з 01 березня 2024 року не були предметом дослідження в ході судового розгляду, а відтак, застосування обмеження пенсії позивача під час наступних перерахунків його пенсії не може свідчити про те, що такі обмеження пенсії максимальним розміром є невиконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У пункті 2 резолютивної частини цього рішення зазначено, що положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Приписами частини 7 статті 43 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Окрім того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія цього закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, в той час коли пенсія позивачу призначена ще у 2002 році.
Судовим рішенням у справі №120/17530/23 від 05.02.2024 вже надано оцінку діям ГУ ПФУ у Вінницькій області та зобов'язано відповідача здійснити із 01.07.2021 перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження пенсії максимальним розміром, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Таким чином період, з якого судом зобов'язано відповідача виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром (із 01.07.2021), не обмежений кінцевою датою виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.
За таких обставин у відповідача були відсутні будь-які підстави для зменшення позивачу суми пенсії до виплати із 01 березня 2022 року, із 01 березня 2023 року та із 01 березня 2024 року.
Отже, зазначене свідчить про невиконання відповідачем рішення суду від 05.02.2024 року по справі N 120/17530/23, а отже вимоги позивача викладені у заяві поданій в порядку ст.383 КАС України є такими, що підлягають задоволенню.
На думку позивача у цьому випадку відсутні підстави вважати, як це помилково робить відповідач, про виникнення між позивачем і відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення по справі № 120/17530/23. При цьому необхідно зазначити, що нормативно-правові акти, регламентуючі перерахунок і виплату пенсії позивачу за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у період із 01.07.2021 по т.ч. не зазнали змін.
Колегія суддів зазначає, що зазначені рішення судів по позивачу мають преюдиційний характер. Відповідач під час проведення наступних перерахунків пенсій позивача не вправі застосовувати обмеження максимального розміру пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судовому рішенні, що набрало законної сили. Виплати за рішенням судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у справі №120/4483/21-а в ухвалі від 31.10.2022.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 №2-р(ІІ)/2019 зазначив, що беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. (абзаци тринадцятий, чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення)
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019; абзац четвертий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020).
Конституційний Суд України у рішенні від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023 зазначає, що з принципу правовладдя та вимоги утвердження й забезпечення права особи на судовий захист в адміністративному судочинстві випливає обов'язок держави забезпечити також обов'язкове виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення внаслідок ухвалення рішень, учинення дій або бездіяльності органами публічної влади, їх посадовими і службовими особами. Невиконання державою цього обов'язку суперечить приписам пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 1291 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, підриває дієвість адміністративного судочинства, а отже, є несумісним із принципом правовладдя, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України. (абзаци перший, другий, четвертий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
У Рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Ураховуючи те, що право позивача на виплату пенсії без її обмеження максимальним розміром встановлено чинним законодавством України та є відповідне рішення Вінницького окружного адміністративного суду, яке вступило в законну силу, позивач має законні підстави щодо отримання такої пенсії.
В свою чергу, з матеріалів справи не вбачається виконання рішення в повній мірі.
Отже, з урахуванням вказаних обставин, а також задля встановлення стадії виконання та належності виконання рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за доцільне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2024 по справі № 120/17530/23 до Вінницького окружного адміністративного суду в строк протягом 30 днів з моменту отримання постанови.
Штраф же на керівника Головного управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області може бути накладений у разі неподання такого звіту та невиконання судового рішення у встановлений судом строк, а тому в цій частині заяви позивача слід відмовити.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області в строк 30 днів з моменту отримання даної постанови, подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про повне та належне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2024 по справі № 120/17530/23.
В задоволенні інших вимог заяви позивача відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 серпня 2024 року.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.