Справа № 580/1922/24 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
13 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мельничука В.П., Шведа Е.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №971010137150 від 06.02.2024 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 30.01.2024 пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Департаменту регіонального розвитку Черкаської обласної державної адміністрації № 13/07-24 від 30.01.2024 та № 14/07-24 від 30.01.2024.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2024 №971010137150 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30.01.2024 про переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні; у задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Із копії трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач з 04.08.1982 до 02.11.1982 працював в Черкаському центрі по нарахуванню та виплаті пенсій та допомоги, з 12.11.1982 до 30.11.1984 служба в армії, з 23.01.1985 до 03.03.1986 в Черкаському центрі по нарахуванню та виплаті пенсій та допомоги, з 04.03.1986 до 15.06.1992 в Черкаському обласному відділі соціального забезпечення, з 15.06.1992 до 25.10.1994 в управлінні соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, з 26.10.1994 до 24.05.2002 в Соснівському районному відділі Пенсійного фонду України м. Черкаси, з 24.05.2002 до 24.01.2008 в управлінні Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси, з 14.04.2009 до 16.08.2010 в Головному управлінні економіки Черкаської обласної державної адміністрації на посадах віднесених до посад державної служби.
30.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення та здійснення нарахування і виплати пенсії з 30.01.2024 державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у розмірі 60% від заробітної плати зазначених у довідках №13/07-24 від 30.01.2024 та №14/07-24 від 30.01.2024.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у порядку екстериторіальності від 06.02.2024 №971010137150 відмовлено позивачу у переході на пенсію по інвалідності у відповідності до статті 37 Закону №3723-XII.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позов виходив з того, що оскільки позивач має стаж державної служби понад 20 років та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, то він має право на призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу». Водночас, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зауважив, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням територіального органу Пенсійного фонду України, а відтак суд не вправі втручатися у нього шляхом покладення обов'язку з прийняття конкретно визначеного рішення.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що при обранні способу захисту порушених прав судом не було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, в якій було вирішено спір шляхом покладення на орган Пенсійного фонду України обов'язку призначити, здійснити нарахування та виплату пенсії. Відтак, суд помилково визнав повноваження територіального управління Пенсійного фонду України дискреційними. При цьому, спосіб захисту має бути таким, який би виключав необхідність повторного звернення до суду.
Колегія суддів вважає доводи апелянта частково обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п.10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч.10 ст.37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону №3723-XII).
В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, станом на 01.05.2016 мав відповідний стаж на посаді державної служби та перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії згідно ст. 37 Закону № 3723-XII.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18, який відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню в цій справі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №971010137150 від 06.02.2024 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що покладення судом на Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області обов'язку призначити пенсію по інвалідності згідно ст.37 Закону №3723-ХІ не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, що не було враховано судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Разом з тим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції помилково вважав повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області дискреційними, оскільки останній не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 25.05.2018 у справі №826/6102/16.
Колегією суддів враховується, що у межах спірних правовідносин право позивача отримувати пенсію по інвалідності державного службовця за Законом №3723-ХІІ кореспондується з обов'язком пенсійного органу прийняти рішення щодо її призначення.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною 3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Як було встановлено раніше, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має відповідний стаж на посаді державної служби, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а відтак має право на призначення пенсії по інвалідності згідно ст. 37 Закону №3723-XII, а тому наявні правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 30.01.2024 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2023 у справі № 600/947/23-а.
У зв'язку з викладеним рішення суду першої інстанції в частині обраного способу захисту прав позивача підлягає скасуванню із прийняттям у цій частині нового про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, у спірному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, обов'язок з вчинення дій слід покладати саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з огляду на наступне.
Положеннями п.4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше. До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.
У межах цього спору Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виконало виключно 2 функції: прийняло документи та повідомило про результати їх розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, що свідчить про те, що жодних рішень владно-розпорядчого характеру, які б призводили до зміни чи встановлення прав та обов'язків позивача, останнім не приймалось.
Відтак, у спірному випадку обов'язок із призначення ОСОБА_1 пенсії має бути покладено саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову у такому призначенні.
Аналогічна за змістом правова позиція щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду України, на якого необхідно покладати обов'язок із вчинення дій після скасування його рішення про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії, висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Щодо позовних вимог про зобов'язання здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Департаменту регіонального розвитку Черкаської обласної державної адміністрації, № 13/07-24 від 30.01.2024 та № 14/07-24 від 30.01.2024, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Колегія суддів зауважує, що спір у цій справі виник щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ у сукупності із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачем.
У свою чергу, вимоги зобов'язати нарахувати та виплатити пенсію відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ у чітко визначеному відсотковому розмірі та з урахуванням заробітної плати, зазначеної в довідках Департаменту регіонального розвитку Черкаської обласної державної адміністрації, № 13/07-24 від 30.01.2024 та № 14/07-24 від 30.01.2024, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у ст.2 КАС України. Отже, така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2023 у справі №560/8328/22 та у вже згаданій постанові від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, однак вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити дії та прийняти нове про часткове задоволення позову у цій частині.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано всі обставини та неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи в частині позовних вимог. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30.01.2024 про переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 30.01.2024 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Мельничук В.П.
Швед Е.Ю.