Справа №749/737/24 Суддя (судді) першої інстанції: М.С. Чигвінцев
13 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Голяшкін О.В.,
судді - Мельничук В.П., Швед Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 24.06.2024 року у справі №749/737/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Щорського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2124877, що винесена інспектором ВП №2 (м. Сновськ) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області майором поліції ОСОБА_2 , 11.05.2024 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та закрити адміністративну справу за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він не керував транспортним засобом у час, вказаний постанові, інспектором було порушено його конституційні права та порядок розгляду справи, оскільки йому не надано можливості скористатися правовою допомогою та інспектором не надано жодних доказів про порушення позивачем ПДР. Крім того вказував, що постанова не містить відомостей про технічний засіб, яким здійснювався відеозапис. Позивач вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки винесена на припущеннях та не ґрунтується на доказах.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 24.06.2024 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що вказаний в постанові СВ00075 є технічний засіб, яким проводилась відеофіксація правопорушення, це персональний відеореєстратор HD 1080р СВ-00075 із картою пам?яті. Також, з посиланням на довідку Головного сервісного центру МВС регіонального сервісного центру ГМЦ МВС в Київській та Чернігівській області, зазначає, що ОСОБА_1 посвідчення водія не отримував, що судом першої інстанції не було взято до уваги.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, інспектором ВП №2 (м. Сновськ) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області 11 травня 2024 року винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2124877, відповідно до якої 11.05.2024 о 17:57 год. в м. Сновськ, вул. Преображенська, 63, водій ОСОБА_1 , керуючи т/з SUZUKI LET'S 4 без д.н.з. не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії А1, чим порушив п.п. 2.1 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування вказаної постанови, суд першої інстанції виходив із того, що вина позивача у вчиненні у вчиненні вищевказаного правопорушення не доведена, визначений у постанові час вчинення правопорушення не збігається із часом керування позивачем транспортним засобом, вказаним у постанові Щорського районного суду Чернігівської області від 03.06.2004 року, якою позивача притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, у постанові не вказаний технічний засіб, яким зафіксовано правопорушення.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи зроблені, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як встановлено ч.4 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч. 2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 затверджено Правила дорожнього руху, які встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Як встановлено п.1.3 ПДР, учасники дорожнього руху повинні знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР).
Згідно п.п.«а» п.2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Як встановлено п.п.«а» п.2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Частиною 2 ст. 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно положень ч.1 ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч.2 ст.126 цього Кодексу. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. (ст. 251 КУпАП)
Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як встановлено ч.ч.2, 3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Наявними у справі доказами підтверджується факт керування 11.05.2024 року позивачем транспортним засобом та ненадання на вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії, що є достатньою та обґрунтованою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.
Факт керування транспортним засобом та відсутності посвідчення водія не заперечується й самим позивачем. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про неврахування судом першої інстанції наявної у матеріалах справи довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ в Київській та Чернігівській областях від 10 червня 2024 року № 31/33/11-36, відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно даних ЄДРТЗ МВС України станом на 06.06.2024 року посвідчення водія не отримував.
Стосовно посилання суду першої інстанції на невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону через не зазначення технічного засобу, яким здійснено фото/відеофіксацію правопорушення, то у постанові (п.7) вказано номер технічного засобу СВ00075, який є персональним відеореєстратором HD 1080р з картою пам'яті SD 32 Gb, відповідно до листа ГУ НП в Чернігівській області від 15.07.2024 р. № 1455/124/21101-24 обліковується на балансі відповідача за інвентарним номером 1014892484. Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області до відзиву на позовну заяву долучено диски з відеозаписами обставин події. З відеофайлів, наданих відповідачем, а саме з відеозапису з нагрудної камери поліцейських (CВ00075), вбачається, що 11.05.2024 о 17:07 інспектором ВП №2 (м. Сновськ) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області Пильником С.М. зупинено ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом SUZUKI LET'S 4, без номерного знаку, та на вимогу поліцейського не надав документи на реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія. На відеозаписі також зафіксовано, що позивач зазначає про те, що посвідчення водія він не має.
Надані відповідачем відеозаписи з нагрудних камер поліцейських підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом та не надання позивачем працівникам поліції посвідчення водія відповідної категорії і є належними доказами у справі.
Стосовно невірного зазначення у оскаржуваній постанові часу вчинення правопорушення (17.57 замість 17.07), доводів позивача про те, що він у вказаний в постанові час транспортним засобом не керував, а також посилання суду першої інстанції про розбіжність часу вчинення правопорушення, вказаного у оскаржуваній постанові та встановленого у постанові Щорського районного суду від 03 червня 2024 року у справі №749/723/27 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, то вказані обставини не спростовують факту вчинення позивачем правопорушення та не можуть слугувати підставою для визнання протиправною та скасування постанови.
Факт керування позивачем транспортним засобом без наявності посвідчення водія доведений наявними у справі доказами та вважається встановленим. Порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Разом з тим, певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Водночас, не кожен дефект акту робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №813/1790/18.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, поліцейським були дотримані права особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, додержано порядок та процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, та на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та оцінки доказів була винесена постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення в межах санкції статті.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення відповідача про накладення адміністративного стягнення на позивача прийнято у відповідності до вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для залишення рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а отже у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, що було безпідставно залишено поза увагою судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - задовольнити, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 24.06.2024 року - скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя О.В. Голяшкін
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено 13.08.2024 року.