Справа № 741/1384/23 Суддя (судді) першої інстанції: О.В.Киреєв
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О, Костюк Л.О.,
при секретарі судового засідання Васильєвій Ю.В.,
за участі представника позивача - Бондюка Б.В.,
представника відповідача - Коломієць В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття справи,
ОСОБА_1 звернувся до Носівського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі -відповідач, апелянт), в якому просить суд скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місце знаходження юридичної особи) на території України серії НОМЕР_3 від 06.06.2023 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 8 500 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з урахуванням положень підпункту «Б» п. 22.5 ПДР України фактична маса споряджених транспортних засобів, а саме автомобіля «MAN TGХ 26.480», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , із контейнеровозом марки ««STAS SA33-8K», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час руху 30 квітня 2023 року не повинна була перевищувати 44 тони. Всупереч вимогам постанови КМУ від 27 грудня 2019 року № 1174 та Інструкції з оформлення уповноваженими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27 вересня 2021 року № 512, оскаржувана постанова не містить посилання на марку, модель причепа, державний номерний знак причепа, категорії транспортного засобу, а також типу транспортного засобу, які не були враховані при прийнятті рішення. Тобто транспортний засіб повністю не ідентифіковано, що призвело до подальшого невірного застосування формули, оскільки до неї були внесені невірні дані. Крім того, станом на дату проведення зважування у автоматичному режимі технічний засіб WIM 5,5 не мав чинного свідоцтва про повірку, що вказує на те, що він не міг працювати вірно 30 квітня 2023 року.
Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.
При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із того, що при встановлені технічних характеристик транспортних засобів марки «MAN TGХ 26.480», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом-контейнеровозом - Е марки «STAS SA33-8K», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , старший державний інспектор впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті повинен був ідентифікувати їх як трьохвісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз) та визначати можливе перевищення ним фактичної маси виходячи із максимально дозволеної у розмірі 44 тони, а не 40 тон, як було враховано ним при проведенні розрахунків. Зазначена невідповідність вимогам підзаконного нормативно-правового акта при проведенні розрахунків обумовлена тим, що відповідачем у оскаржуваній постанові в порушення Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженого постановою КМУ № 1174 від 27 грудня 2019 року, не встановлено державний номерний знак напівпричепу, внаслідок чого відповідно відповідачем не були встановлені дійсні характеристики таких транспортних засобів та помилково визначена дозволена максимальна маса.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів перевезення контейнеру із відповідним маркування, а саме розпізнавального знаку, номеру контейнера, найменування власника контейнера, вантажність і маса тари контейнера та інша інформація відповідно до вимог наказу №363. Стверджує, що з огляду на відсутність договору перевезення вантажу саме контейнером та відповідного на ньому маркування, а також опису вантажу, вищевказане перевезення в контексті спірних правовідносин не можна кваліфікувати саме як контейнерне перевезення, що у свою чергу виключає можливість перевезення вантажу вагою до 44 тон.
Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, що є підставою для залишення позову без розгляду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 та від 06.08.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.08.2024.
Від ОСОБА_1 14.06.2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при прийнятті оскаржуваної постанови факту проїзду транспортного засобу з причепом та контейнером.
Щодо пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що ним використано процедуру оскарження спірної постанови, тобто можливість у досудовому порядку вирішити спірну ситуацію, а тому визначені строки позивачем пропущено не було. ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача, учасники процесу надали свої пояснення та аргументи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати, а позов залишити без розгляду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача марки «MAN TGХ 26.480», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричепа контейнеровоза - Е марки «STAS SA33-8K», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті 6 червня 2023 року винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії НОМЕР_3, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн.
За змістом вказаної постанови 30 квітня 2023 року о 7 годині 09 хвилин за адресою М-05 Київ-Одеса, км 36+303 зафіксовано транспортний засіб «MAN TGХ 26.480», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,719 % (2,278 тон), за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Зі змісту постанови серії НОМЕР_3 вбачається, що вимірювання ваги транспортного засобу здійснювалося технічним засобом WIM5,5, серія та номер свідоцтва про повірку технічного засобу та строк його дії - № 35-02/5714, 5715, 5716, 5717 зі строком дії до 30 вересня 2022 року, також у вказаній постанові міститься посилання на веб-сайт з ідентифікатором доступу та відображена фотосвітлина транспортного засобу в момент вчинення правопорушення.
ОСОБА_1 подано до Державної служби України з безпеки на транспорті скаргу на постанову серії НОМЕР_3 від 06 червня 2023 року.
Листом Укртрансбезпеки від 3 липня 2023 року вих. № 6180/3.7/15-23 скаргу позивача на постанову серії НОМЕР_3 від 06.06.2023 року залишено без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, 18.07.2023 року через систему «Електронний суд» звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Під час звернення до суду, ані ОСОБА_1 , ані його представником ОСОБА_2 , до позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та визнання підстав такого пропуску поважними.
У позовній заяві позивачем зазначено, що оскільки строк звернення до суду не пропущено, окреме клопотання щодо поновлення процесуальних строків не подається. В обґрунтування зазначених доводів позивач зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Оскільки відповідь за результатами оскарження постанови отримано позивачем 15.06.2023, останній вважає, що строк на оскарження вказаної постанови не пропущено.
У свою чергу, Державна служба України з безпеки на транспорті у відзиві на позовну заяву зазначила про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі зазначеним обставинам не надано оцінки.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив
Правовими положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно частини другої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Суд, в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно правових положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду.
У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 15.06.2023 року, коли отримав оскаржувану постанову, про що зазначає в позовній заяві.
До суду першої інстанції адміністративний позов подано через систему «Електронний суд» 18.07.2023 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Позивач зазначив, що ним було подано скаргу в адміністративному порядку на постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі. В зв'язку з цим позивач зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 11.07.2023 року після отримання відповіді на скаргу, а тому встановлені законом строки на оскарження позивачем не пропущені.
Колегія суддів в контексті спірних правовідносин зазначає, що відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що законом передбачено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому, звернення позивача до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №522/14986/19, від 26 січня 2021 року у справі №757/48987/18-а та від 16.02.2023 року у справі № 697/1044/22.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Зазначена позивачем в позовній заяві обставина, а саме оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НОМЕР_3 від 06.06.2023 року, носить суб'єктивний характер, оскільки пов'язана з обраним способом порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та не має відношення до прав або можливостей звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення про накладення адміністративного стягнення.
У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком, з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку питання пропуску строку було наголошено Державною службою України з безпеки на транспорті під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте не взято судом до уваги.
Також колегія суддів зазначає, що позивачем та його представником - адвокатом Бондюком Б.В. не обґрунтовано та не надано жодного належного доказу, що унеможливило позивача подати позовну заяву у встановлений адміністративним судочинством десятиденний термін.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав, що підтверджує відсутність підстав для встановлення тримісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Отже, дослідивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково не надав оцінку даним обставинам, зокрема, пропуску позивачем звернення до суду з даним позовом, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
Згідно п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що даний позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.
Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2024 року у справі №741/1384/23 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття справи - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
Л.О. Костюк