Справа № 756/11935/22 Суддя (судді) першої інстанції: Діденко Є.В.
13 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Єгорової Н.М., Чаку Є.В.,
за участю секретаря: Ольшевської Ж.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 19 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м.Києва з позовом до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову серії ДПО18 № 691084 від 15.09.2021 р., якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 19 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення Оболонським районним судом м.Києва норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що в роботі локальної мережі суду стався технічний збій, що призвело до відсутності доступу у більшої частини користувачів суду до автоматизованої системи документообігу Шостого апеляційного адміністративного суду, відсутності доступу до комп'ютерної системи, авторизація яких здійснюється через мережу «Інтернет», розгляд справи у судовому засіданні із фіксацією технічними засобами на дату розгляду справи є неможливим.
13.08.2024 року представником позивача була подана заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою серії ДПО18 № 691084 від 15.09.2021 р. позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень.
Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 15.09.2021 року о 12:20 год, на автошляху М-06, 163 км., с. Болярка, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Mercedes номерний знак НОМЕР_1 не виконав вимоги знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» та рухався зі швидкістю 107 км/год., чим перевищив встановлене обмеження швидкості на 47 км/год. та порушив вимоги пункту 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідно до цього до позивача було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.
Відповідно до пункту 12.9 «б» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
З матеріалів справи підтверджено порушення позивачем правил дорожнього руху, а саме встановленої дорожнім знаком обмеження швидкості на відповідній ділянці дороги.
Так, з наданого фрагменту відеозапису і роздруківки показань приладу встановлено, що приладом TruCam серійний номер ТС001090, зафіксовано саме автомобіль під керуванням позивача, а не будь-який інший автомобіль, зі швидкістю 107 км/год., що на 37 км/год. перевищує дозволену дорожнім знаком швидкість на відповідній ділянці дороги - 70 км/ год.
На наданому відповідачем електронному файлі і роздруківці показів приладу зафіксовано, що приладом TruCam серійний номер ТС001090, зафіксовано рух автомобіля марки Mercedes номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 107 км/год, при ліміті швидкості 70 км/год., дистанція 155 метрів, автодорога Київ-Чоп 163 км, вказані широта 500 19' 48.24'' N довгота 280 21' 34.64'' Е.
Прилад вимірювання швидкості TruCam серійний номер НОМЕР_2 , пройшов повірку, що підтверджено наданим відповідачем свідоцтвом про повірку № 22-01/20581, чинне до 01.12.2021, похибка при вимірюванні в ручному та автоматичному режимах +-2 км/год.,
Згідно з сертифікатом про затвердження типу вимірювальної техніки від 29.08.20212 року, прилад зареєстрований в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки; також на підтвердження легальності приладу надано експертний висновок від 11.06.2020 р. Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
На наданій суду в електронному і письмовому вигляді схемі розташування розмітки і дорожніх знаків на вказаній ділянці дороги, зафіксовано розташування знаку обмеження швидкості 70 км/год.
Відповідно положень ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Щодо аргументів позивача стосовно невідповідності формулювання в оскаржуваній постанові в частині перевищення швидкості на 47 км/год., а не на 37 км/год., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дане є опискою, що не впливає на зміст, кваліфікацію і доведеність вчиненого правопорушення.
Щодо посилань позивача, що відповідач тримав пристрій TruCAM в руках не маючи на це передбачених законом підстав для такого використання, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, вказаною нормою не встановлено обмежень щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCAM в ручному режимі.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
При розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП та п. 10 Розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 року № 1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Аналіз усіх наявних в справі доказів, в тому числі відеофіксації, дає підстави стверджувати, що факт керування гр. ОСОБА_1 , який не виконав вимоги дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» рухаючись зі швидкістю 107 км/год. (максимально дозволена швидкість 70 км/год.), при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 37 км/год., чим порушив п. 12.9. б) ПДР - доведений в повній мірі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 19 червня 2024 року та не є підставою для його скасування.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Єгорова Н.М.
Суддя Чаку Є.В.