Справа № 753/8367/24 Суддя (судді) першої інстанції: Мицик Ю.С.
13 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Єгорової Н.М., Чаку Є.В.,
за участю секретаря: Ольшевської Ж.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: поліцейський 2 взводу 2 роти ДПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Газда Владислав Сергійович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м.Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: поліцейський 2 взводу 2 роти ДПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Газда Владислав Сергійович, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №1939771 від 18.04.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КпАП України та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 20 травня 2024 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції, посилаючись на порушення Дарницьким районним судом м.Києва норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що в роботі локальної мережі суду стався технічний збій, що призвело до відсутності доступу у більшої частини користувачів суду до автоматизованої системи документообігу Шостого апеляційного адміністративного суду, відсутності доступу до комп'ютерної системи, авторизація яких здійснюється через мережу «Інтернет», розгляд справи у судовому засіданні із фіксацією технічними засобами на дату розгляду справи є неможливим.
13.08.2024 року ОСОБА_1 була подана заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, 18.04.2024 о 12 год. 29 хв. інспектором Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Газда В.С. здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за наслідком чого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №1939771, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП, застосовано до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700,00 грн.
Як вбачається з вказаної постанови, суть правопорушення полягає в тому, що 18.04.2024 о 12 год. 29 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Lexus», д.н.з. НОМЕР_1 , та рухаючись по автомобільній дорозі М-06 «Київ-Чоп» 790 км. здійснював рух зі швидкістю 104 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості руху 50 км/год», чим перевищив максимальне обмеження швидкості на 54 км/год., що є порушенням п.12.9.б ПДР, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, 30.3, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст.122 КУпАП. Також у постанові зазначено, що швидкість руху вимірювалась технічним засобом TruCAM №ТС008374.
Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких інших доказів відповідачем на підтвердження перевищення позивачем швидкості руху на 54 км/год. в зоні дії дорожнього знаку 3.29, чим порушено п.12.9.б ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст.122 КУпАП, до суду не надано.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
На підставі ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з п.1.1.Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган (п.1.5 ПДР України).
Згідно з п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.3 ПДР передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: ... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну. стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; ...».
Дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Розділами 8, 33 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками (п. 8.1).
Дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні знаки; б) знаки пріоритету; в) заборонні знаки; г) наказові знаки; ґ) інформаційно-вказівні знаки; д) знаки сервісу; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені (п. 8.4).
Дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» - забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
Дорожній знак 1.37 «Ділянка дороги, на якій виконуються дорожні роботи» - попереджувальний знак установлюється поза населеними пунктами на відстані 150- 300 м, у населених пунктах - на відстані 50- 100 м до початку небезпечної ділянки.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють ПДР. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність ( ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі якщо водій порушив ПДР (ст. 35 Закону).
Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно ч. 4 ст. 122 КУпАП - перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ч. 3 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Як передбачено ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч.ч.3-4 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 Кодексу).
Колегія суддів звертає увагу, що дорожні знаки були розташовані незадовго до місця зупинки позивача, що підтверджується схемою організації руху транспорту в місці виконання дорожніх робіт. Поточний середній ремонт автомобільної дороги державного значення М-06 Київ-Чоп на ділянці 790+321- км 811+030.
Разом із дорожніми знаками 3.29 (обмеження швидкості в 90 км/год. 70 км/год, а потім 50 км/год) були застосовані й дорожній знак 1.37 «Ділянка дороги, на якій виконуються дорожні роботи», з табличкою 7.2.1 «Зона дії» (застосовують для позначення довжини небезпечної ділянки,
позначеної попереджувальними знаками, або зони дії заборонних та інформаційно-вказівних знаків).
Пунктом 12.9. ПДР визначено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5,12.6, та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, Знак 3.29. «Обмеження максимальної швидкості», Знак 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості» або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правій.
Дані обмеження швидкості запроваджені для попередження й зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод, пов'язаних з лобовим зіткненням, безпосередньо перед яким і було зафіксовано перевищення швидкості автомобілем позивача.
Таким чином, своїми діями позивач не просто порушував вимоги ПДР щодо обмеження швидкості руху, а й представляв потенційну загрозу життю та здоров'ю людей.
Згідно пунктів 1, 2 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі, якщо водій порушив ПДР та/або якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.
Матеріали справи свідчать, що факт вчинення адміністративного правопорушення був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС008374.
Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29282, виданого ДП «Укрметртестстандарт», чинного до 07 листопада 2024 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № ТС008374, відповідає вимогам технічної документації (а.с. 49).
Крім того, із Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29282, виданого ДП «Укрметртестстандарт», вбачається, що вимірювач ТruСАМ може використовуватися в ручному режимі.
З огляду на викладене, використання приладу TruCAM у ручному режимі не суперечить вимогам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Як вбачається з матеріалів справи, приладом ТгиСАМ LTI 20/20 № ТС008374 було зафіксовано рух транспортного засобу «Lexus», д.н.з. НОМЕР_1 зі швидкістю 104 км/год, яким керував позивач.
Позивачу було роз'яснено суть його правопорушення, ознайомлено з даними, які було зафіксовано на лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів ТгиСАМ LTI 20/20 № ТС008374.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача інспектором було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, зі змістом якої позивача було ознайомлено та роз'яснено права та строки її оскарження.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтуються висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, крім того чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона притягненню до адміністративної відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підставі зазначеного, колегія суддів зазначає, що покази приладу TruСАМ LТ 20/20 оцінюються інспектором як доказ в розумінні ст. 251 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Окрім зазначеного, колегією суддів було досліджено відеозапис з бодікамери, наданого відповідачем до матеріалів справи, з якого вбачається, що під час розмови з інспектором позивачем зазначено наступне: «… побачив знак…..там де 50 уже трохи менше…».
Отже, позивачем не заперечується в відеозаписі, що він бачив знак « 50» та ним було перевищено вказаний показник.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
При розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП та п. 10 Розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 року № 1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Аналіз усіх наявних в справі доказів, в тому числі відеофіксації, дає підстави стверджувати, що факт керування гр. ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Lexus», д.н.з. НОМЕР_1 , який не виконав вимоги дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» рухаючись зі швидкістю 104 км/год. (максимально дозволена швидкість 50 км/год.), при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 54 км/год., чим порушив п. 12.9. б) ПДР - доведений в повній мірі.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів з приводу порушень інспектором поліції прав позивача під час складання постанови про притягнення до адмінвідповідальності. Відсутність факту правопорушення, позивач доводить своїми ж поясненнями. Натомість, відповідач, в порядку ч.2 ст. 77 КАС України, надав докази своїх заперечень. Зокрема, відео фіксація, яка була вчинена під час вчинення правопорушення та в процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення, підтверджує факт правопорушення, підтверджує відсутність жодних зауважень чи клопотань з боку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному об'ємі досліджено матеріали справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до не правильного висновку щодо задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції має бути скасована з постановленням нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 травня 2024 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 243, 250, 251, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 травня 2024 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: поліцейський 2 взводу 2 роти ДПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області Газда Владислав Сергійович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення - відмовити в повному обсязі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Єгорова Н.М.
Суддя Чаку Є.В.