Справа № 753/1186/24 Суддя (судді) першої інстанції: Маркєлова В.М.
13 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Єгорової Н.М., Чаку Є.В.,
за участю секретаря: Ольшевської Ж.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 1184561 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 07 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення Дарницьким районним судом м.Києва норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, Інспектором відділення поліції №1 (м. Старий Самбір) Симбірського-районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Яремком В.І. 03.01.2024 о 12 год 27 хв щодо позивача винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 1184561.
Відповідно до постанови позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП за порушення п. 2.1. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
В обгрунтування зазначеної постанови інспектором вказано, що водій, керуючи транспортним засобом Маzdа СХ-7 д.н.з. НОМЕР_1 не пред'явив посвідчення водія, чим порушив п. 2.1. Правил дорожнього руху України (керування ТС особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, поліса страхування).
Вважаючи оскаржувану постанову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 14 Закону № 3353-XII встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР України).
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами п. 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст.16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Частиною 1 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст.283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем до суду першої інстанції не було надано відеозапис події, із відповідною фіксацією.
Як зазначає позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі - транспортний засіб Маzdа СХ-7 д.н.з. НОМЕР_1 був припаркований, будь-ким взагалі керування не здійснювалось, а спірна постанова була прийнята відносно позивача, оскільки, на думку органу поліції, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Маzdа СХ-7 д.н.з. НОМЕР_1 , не пред'явив посвідчення водія.
Тож, з матеріалів справи колегія суддів не має можливості встановити був у русі транспортний засіб, чи був припаркований, якщо здійснював керування вказаним автомобілем, то хто та факт саме керування ОСОБА_1 транспортним засобом та не пред'явлення ним посвідчення водія.
У даному випадку, обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази зупинки та факт керування транспортним засобом Маzdа СХ-7 д.н.з. НОМЕР_1 , саме ОСОБА_1 та непред'явлення ним посвідчення водія, що може свідчити про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого саме частиною другою ст. 126 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції враховує, що постанова про притягнення до відповідальності у даному випадку є тільки рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, втім саме по собі описання адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
При цьому, спірна постанова не містить посилання на технічні засоби, якими здійснювалась відеофіксація вчинення позивачем відповідного правопорушення, що свідчить про недотримання вимог статті 283 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.
Зазначена норма вказує на те, що саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб'єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, є не доведеним зі сторони відповідача.
Оскільки адміністративне правопорушення, не підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення незаконною та її скасування.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному об'ємі досліджено матеріали справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07 травня 2024 року підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 243, 250, 251, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 07 травня 2024 року - скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 03.01.2024 року серії ЕНА № 1184561, винесену Інспектором відділення поліції №1 (м. Старий Самбір) Симбірського-районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Яремком В.І. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Єгорова Н.М.
Суддя Чаку Є.В.