Справа № 580/1947/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Костюк Л.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 971220162397 від 24.01.2024 про відмову у здійсненні переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу з 19.01.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/2283 від 10.01.2024 та № 2300-0602-8/2281 від 10.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області всупереч вимог статті 37 Закону України «Про державну службу» та п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII протиправно відмовило у задоволенні заяви від 19.01.2024 про призначення пенсії державного службовця, оскільки позивач має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що порушує її права.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головним управління ПФУ в Черкаській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, ухвалено рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
Зокрема, апелянт наполягає на тому, що Головним управлінням ПФУ в Полтавській області прийнято рішення про відмову в переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, оскільки їй вже призначалася пенсія відповідно до Закону №3723-XII.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував вищевказані аргументи та виніс судове рішення з неповним з'ясуванням обставин справи.
Окрім того, апелянт зазначає, що належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб'єктом відповідного правовідношення. У заявлених правовідносинах Головне управління ПФУ в Черкаській області виконало функції з прийняття документів та інформування позивача про результати розгляду заяви про призначення пенсії. Безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача у формі рішення здійснило Головне управління ПФУ в Полтавській області.
В обґрунтування зазначеного звертає увагу суду, що оскільки Головним управлінням ПФУ в Черкаській області право позивача на отримання пенсії не порушувалось, підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, а також зобов'язання перевести позивача на інший вид пенсії у Головного управління ПФУ в Черкаській області відсутні.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 та від 19.06.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції 24.06.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що на момент звернення до пенсійного органу про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» вона мала стаж державного службовця понад 20 років (32 роки 4 місяці 14 днів), працювала на посаді віднесеній до категорій посад державних службовців, є особою з інвалідністю II групи та досягла відповідно віку 60 років, а тому у відповідачів були відсутні підстави для відмови у вказаному переведенні.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд зазначає наступне.
Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, станом на 01.05.2016 мала відповідний стаж на посаді державної служби (понад 10 років), перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців понад 20 років (32 роки 04 місяці 14 днів), тому суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 3723-XII.
Судом встановлено, що згідно із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 у період з 04.08.1983 до 04.07.2018 позивачка працювала на різних посадах, які відносяться до державної служби.
ОСОБА_1 19.01.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності II групи, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у порядку екстериторіальності від 24.01.2024 № 971220162397 відмовлено позивачці у переході на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, оскільки позивачці призначалася пенсія згідно Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року.
Незгода з такими діями відповідачів зумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Так у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державу службу» (далі - Закон № 3723-XII).
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі Закон №889-VIII).
З 01.05.2016 Закон №889-VIII набув чинності, а положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Згідно із пунктами 10 та 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII пенсія державного службовця згідно статті 37 Закону №3723-XII призначається: державним службовцям, які на день набрання чинності Закону №889-VIII обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України; особам, які на день набуття чинності Закону №889-VIII мають не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби, зокрема, обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас для осіб, які обіймали посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17.
Як встановлено колегією суддів, позивачка у період з 04.08.1983 року по 04.07.2018 року перебувала на державній службі, що підтверджується записами трудової книжки.
ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА №869854, виданої 26 вересня 2017 року.
Позивачкою дотримано першу та другу умову для призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме досягнуто відповідного віку та підтверджено наявність загального страхового стажу.
Тому, оскільки станом на 01.05.2016 (день набрання чинності Законом № 889-VIII) позивачка займала посаду державної служби та мала понад 10 років стажу на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Таким чином, наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 24.01.2024 № 971220162397 про відмову у здійсненні переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити, здійснити нарахування та виплату позивачу з 19.01.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/2283 від 10.01.2024 та № 2300-0602-8/2281 від 10.01.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.
При цьому зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу з 19.01.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/2283 від 10.01.2024 та № 2300-0602-8/2281 від 10.01.2024, суд першої інстанції обрав належний та необхідний у даному випадку спосіб захисту.
Щодо доводів апелянта про те, що ним лише прийнято від позивача документи та проінформовано про результати розгляду його заяви, а тому судом безпідставно зобов'язано Головне управління ПФУ в Черкаській області вчинити дії, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Черкаській області.
Так, рішення про відмову у здійсненні переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» прийнято не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, а іншим територіальним органом Пенсійного фонду України.
Разом з тим, відповідна заява про переведення з одного виду пенсії на інший подавалася позивачем за місцем реєстрації до відповідного управління Пенсійного фонду України.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені обставини, враховуючи принцип верховенства права, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача та уникаючи надмірного формалізму, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату позивачу з 19.01.2024 пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 2300-0602-8/2283 від 10.01.2024 та № 2300-0602-8/2281 від 10.01.2024.
Стосовно аргументів Головного управління ПФУ в Черкаській області про те, що за результатами розгляду заяви позивачки пенсійним органом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.1998 до 31.10.1999 отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії. Перерахунок пенсії за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Вказані види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію відповідно до Закону №3723-ХІІ пов'язана виключно з дотриманням вимог, визначених пунктами 10 та 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі №580/3805/22 (пункти 29, 30), ані розділ ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ, ані стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII. Верховний Суд вважає безпідставним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у позивачки права на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII з підстави, що за вказаним законом їй вже призначалась пенсія.
Верховний Суд у наведеній справі вказав, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи займала позивачка станом на 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VІІІ) посаду державної служби та який стаж державної служби вона мала станом на зазначену дату, оскільки норми розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ пов'язують збереження в особи права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №3723-XII з наявністю в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Колегія суддів зазначає, що за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом. Одержавши заяву позивача про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу).
У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 971220162397 від 24.01.2024 не зазначається, зокрема, про те, що позивачка не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, що б унеможливлювало вирішення питання. Також не зазначається про будь-які інші законні перешкоди для реалізації позивачем права вибору виду пенсії, яку вона бажає отримувати.
При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Відтак, судом першої інстанції при розгляді справи правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також дотримано норм процесуального права.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі №580/1947/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
Л.О. Костюк