Справа № 752/6833/24 Суддя першої інстанції: Слободянюк А.В.
13 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Відповідач, Укртрансбезпека), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії АА №00014297 від 31.10.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу 8500,00 грн, винесену головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дмитренком Максимом Олександровичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за п. 22.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;
- визнати протиправною та скасувати постанову серії АА №00014299 від 31.10.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу 8500,00 грн, винесену головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Дмитренком Максимом Олександровичем, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за п. 22.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП;
- справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, - закрити;
- сплачену заборгованість у виконавчому провадженні №74203224 у сумі 18969,00 грн за платіжною інструкцією №4949 від 07 березня 2024 року, та сплачену заборгованість у виконавчому провадженні №74203520 у сумі 18969,00 грн за платіжною інструкцією №4525 від 05 березня 2024 року, повернути ОСОБА_1 .
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.04.2024 позовну заяву повернуто на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України у зв'язку з тим, що надані Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху докази і пояснення не підтверджують існування об'єктивних і непереборних причин поважності пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що транспортний засіб перебуває в оренді іншої особи, а ОСОБА_1 не отримувала оскаржувані постанови з огляду на направлення їх Укртрансбезпекою на адресу, відмінну від адреси фактичного проживання Позивача. Підкреслює, що судом було залишено поза увагою, що про існування спірних постанов ОСОБА_1 дізналася 21.03.2024 після отримання відповіді від Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на адвокатський запит щодо підстав відкриття виконавчих проваджень щодо Позивача. Відтак, за твердженням Апелянта, звернення до суду із вказаним позовом 29.03.2024 мало місце невідкладно та без зайвих зволікань, що свідчить про необґрунтованість постановленої судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 01.08.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу Укртрансбезпека просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд прийшов до правильного висновку, що Позивачем не наведено жодних поважних причин щодо пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2024 продовжено строку розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що про існування оскаржуваних постанов ОСОБА_1 дізналася раніше 21.03.2024, оскільки в адвокатському запиті від 17.03.2024 вже містилися реквізити таких постанов, а відтак зволікання останньої із зверненням за отриманням правової допомоги з огляду на закінчення виконавчих проваджень вже 06.03.2024 та 11.03.2024 внаслідок їх виконання не може вважатися об'єктивними і непереборними обставинами, які б свідчили про поважність пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом.
З такими висновками судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, приписи процесуального закону пов'язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися їх порушення.
Відповідно до ст. 289 КпАП України скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Приписи ч. 2 ст. 291 КпАП України визначають, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
Аналогічні за змістом норми закріплені у ч. 2 ст. 286 КАС України, за якою позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, під час вирішення питання про пропуск строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає з'ясуванню дата отримання цієї постанови.
Указана позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.11.2023 у справі № 290/606/23.
Судовою колегією також враховується, що питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, де вказано на те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Матеріали справи свідчать, що постанови серії АА №00014297 та серії АА №00014299 по справах про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, прийняті уповноваженою особою Укртрансбезпеки 31.10.2023 (а.с. 91-92).
Указані постанови направлялися на адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) поштовими відправленнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а.с. 99, 110), водночас повернулися на адресу Укртрансбезпеки у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 100, 111).
Заперечуючи факт отримання цих постанов, Апелянт наголошує, що судом було залишено поза увагою, що ОСОБА_1 хоча й зареєстрована за вказаною адресою, однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки переселенця від 25.04.2022 №3243-7500573848 (а.с. 84), а відтак у неї був відсутній обов'язок з отримання оскаржуваних постанов за адресою реєстрації місця проживання.
Надаючи оцінку відповідним доводам апеляційної скарги, судова колегія зауважує, що за правилами ч. ч. 5-7 ст. 279-5 КпАП України постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім'ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.
У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.
Аналогічні за змістом правила надсилання постанов про накладення адміністративного стягнення закріплені й у п. 8 розд. ІІ Інструкцій з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 № 512.
Отже, джерелами інформації щодо адреси, на яку направляється постанова про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 132-1 КпАП України, є відомості Єдиного державного реєстрі транспортних засобів, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиного державного демографічного реєстру.
У свою чергу судова колегія звертає увагу, що згідно наявного у матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є власником транспортного засобу з державним номером НОМЕР_4 з 16.05.2023 (а.с. 120). Адресою власника у цьому свідоцтві вказана АДРЕСА_3 .
За правилами п. 24 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, в реєстраційних документах зазначається задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) на території України фізичної особи (для внутрішньо переміщених осіб - місце проживання на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначено фактичне місце проживання, або її відображення в електронній формі засобами Порталу Дія чи витягу з реєстру територіальної громади про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) або його відображення в електронній формі засобами Порталу Дія) або місце реєстрації юридичної особи, за якою реєструється транспортний засіб.
Отже, при реєстрації 16.05.2023 права власності на транспортний засіб MAN TGX 26.440, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_1 в силу положень п. 24 указаного вище Порядку №1388 мала можливість зазначити в реєстраційному документі як зареєстроване місце проживання, так і місце перебування, зазначене у довідці переселенця від 25.04.2022 №3243-7500573848.
Відповідно до пп. 1 п. 4 розд. ІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 № 779, внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ) інформації про об'єкти обліку здійснюється в разі державної реєстрації транспортного засобу.
Згідно пп. 3 п. 6 розд. ІІ Порядку №779 до ЄДРТЗ уносяться такі відомості про власника (співвласника) транспортного засобу адреса реєстрації місця проживання фізичної особи або адреса місцезнаходження юридичної особи.
Відтак, зазначивши у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу відомості про адресу реєстрації місця проживання, а не адресу фактичного місця проживання (перебування), ОСОБА_1 , як власник транспортного засобу, повинна була забезпечувати отримання кореспонденції, пов'язаної із належним їй автомобілем, саме за адресою: АДРЕСА_3 , або забезпечити його пересилання за іншою адресою, як це передбачено п. 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у розумінні наведених вище норм КпАП України, КАС України та Інструкції №512, ОСОБА_1 , починаючи з 04.12.2023 (дати повернення спірних постанов за зворотною адресою у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання) вважається такою, що дізналася або повинна була дізнатися про прийняття оскаржуваний у цій справі індивідуальних актів.
У зв'язку з чим звернення до суду із вказаним позовом 29.03.2024, як правильно підкреслено судом першої інстанції, мало місце поза межами встановленого КАС України десятиденного строку.
У контексті встановлених вище обставин посилання Апелянта на те, що про існування оскаржуваних у цій справі постанов ОСОБА_1 дізналася лише після отримання її представником 21.03.2024 відповіді на адвокатський запит від 17.03.2024, а відтак звернення до суду із вказаним позовом 29.03.2024 мало місце невідкладно та без зайвих зволікань, судова колегія оцінює критично, у тому числі й з огляду на таке.
Як зазначено в апеляційній скарзі, а також підкреслено судом першої інстанції, вперше про існування виконавчих проваджень №74203224 та №74203520 (з примусового виконання спірних у цій справі постанов) ОСОБА_1 дізналася 04.03.2024, коли не змогла використовувати карткові рахунки у зв'язку з накладенням арешту на кошти. Водночас, за правовою допомогою до адвоката остання звернулася лише 15.03.2024, що підтверджується відомостями наявних у матеріалах справи ордерів на надання правничої (правової) допомоги. Викладене, на переконання судової колегії, дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що Позивачем не забезпечено невідкладне та без зайвих (розумних) зволікань вчинення останнім дій, спрямованих на з'ясування причин та підстав накладення арешту на кошти, що у свою чергу свідчить про відсутність об'єктивних і непереборних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом.
Крім іншого, як правильно зауважив суд першої інстанції, в адвокатському запиті від 17.03.2024 №б/н (а.с. 85), який направлявся на адресу Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), вже була вказані відомості про дату складання оскаржуваних постанов Укртрансбезпеки, їх серію та номер. Указане, на думку колегії суддів, додаткового свідчить про обізнаність Позивача про прийняття згаданих постанов Відповідача вже й станом на 17.03.2024.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що, маючи інформацію про серію, номер і дату прийняття постанов про накладення адміністративного стягнення, власник транспортного засобу має можливість перевірити інформацію про штрафи онлайн на веб-сторінці Укртрансбезпеки за посиланням https://wim.dsbt.gov.ua/.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
У цьому контексті судова колегія зауважує, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.
Разом з тим, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду із цим позовом. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.
При цьому колегія суддів також зауважує, що з огляду на зміст позовної заяви вимогу про повернення ОСОБА_1 сплачену заборгованість у виконавчих провадженнях остання визначає похідною, а тому встановлені вище обставини звернення до суду із позовом про оскарження спірних постанов про накладення адміністративного стягнення поза межами встановлених строків унеможливлюють розгляд такої вимоги у межах цього спору.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 242-244, 250, 286, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
В.П. Мельничук
Повний текст постанови складено та підписано 13 серпня 2024 року.