П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/32994/23
Головуючий в 1 інстанції : Корой С.М. Дата і місце ухвалення: 13.05.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про заборону в'їзду в Україну громадянину Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 28.01.2022 року, органом Bucuresti) від 23 липня 2023 року строком на 3 (три) роки до 22 липня 2026 року, складену старшим зміни прикордонних нарядів інспектором прикордонної служби другої категорії групи інспекторів прикордонного контролю віпс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » сержантом ОСОБА_3 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт зазначив, що відповідно до частин 1-4 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів, а згідно до ч. 2 ст. 7 цього Закону уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Апелянт вказав на те, що відповідно до частин 1 та 3 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VІ в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що відповідно до результатів оцінки ризиків та проведення опитування позивача, було виявлено, що він є проросійськи налаштований. Як вказав апелянт, під час проведення фільтраційних заходів представниками Головного оперативно-розвідувального відділу НОМЕР_3 прикордонного загону Держприкордонслужби, Служби безпеки України спільно з прикордонним нарядом «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» в мобільному телефоні громадянина було виявлено проросійський контент, що підтримує дії країни-окупанта російської федерації та заборонену символіку. Позивач виявився активним користувачем проросійських телеграм-каналів, що пропагують політику російської федерації та виправдовують агресію рф проти України.
Апелянт посилався на те, що визнання російських військових героями та схвалення їх дій особами, які підтримують росію у її війні проти українського народу, сприяли доповненню у 2022 році Кримінального кодексу України статтею 436-2, яка передбачає відповідальність за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікацію (прим. - славлення, звеличення когось, чогось) її учасників.
При цьому, як зазначив апелянт, виявлена у телефоні позивача інформація свідчить про те, що дії позивача мають ознаки кримінального правопорушення на території України, а тому за результатами співбесіди та проведених фільтраційних заходів представниками правоохоронних органів в інтересах забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку уповноваженою особою відносно позивача була винесена постанова про заборону в'їзду в Україну на 3 роки та прийняте рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
На думку апелянта, з наявних в матеріалах справи фотокопій (скріншотів) його текстової переписки в програмі-месенджері «Telegram» з особою - військовим армії рф, вбачається, що така переписка є уточненням того чи досяг ворог своєї мети при ракетній атаці. У цьому листуванні відсутнє засудження позивачем дій країни-агресора. Апелянт вважає, що це може свідчити про інформування «друга дитинства ОСОБА_4 » про дійсний результат атак ворога на території України за винагороду.
З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 року по справі № 420/32994/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглянута в порядку письмового провадження згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, у зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 13.08.2024 року, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Румунії, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , чинним станом на дату прийняття оскаржуваного рішення.
23 липня 2023 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) намагався перетнути кордон України у нарямку «виїзд», проте йому було відмовлено та постановою старшого зміни прикордонних нарядів інспектора прикордонної служби другої категорії групи інспекторів прикордонного контролю віпс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) сержанта ОСОБА_5 про заборону в'їзду, яка затверджена начальником НОМЕР_3 прикордонного загону 31.07.2023 року, заборонено громадянину Румунії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина Румунії для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 28.01.2022, орган, що видав: BUCURESTI, в'їзд в Україну строком на 3 (три) роки, які рахувати з 23.07.2023 року по 22.07.2026 року включно.
У змісті постанови зазначено, що о 10:30 23.07.2023 р.в ППр «Серпневе» п/н «СПНППр» під час проведення співбесіди з громадянином Румунії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який прибув на вихід з України на транспортному засобі MAZDA CX-5 д.н. НОМЕР_5 , було виявлено в соціальних мережах, а саме телеграм, розповсюдження пропаганди та підтримку країни агресора.
У постанові зазначено, що громадянин Румунії ОСОБА_6 порушив вимоги Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо заборони виготовлення та пропаганди георгіївської (гвардійської) стрічки» № 2031-VIII від 12.06.2017, яка є символом геноциду українського народу. Відповідно до п.п. ж) в п. 2.1 Наказу МВС України № 981 від 26.11.2019 року «Зміни до Інструкції про порядок прийняття органами охорони Державного кордону Державної прикордонної служби України рішень заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства».
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем до суду не надано доказів на підтвердження розповсюдження ОСОБА_1 пропаганди та підтримки країни агресора рф, так само як і не надано доказів публічного використання, демонстрації або носіння георгіївської (гвардійської) стрічки чи її зображення позивачем.
Також суд вказав, що позивачем до суду вибірково надано фотокопії (скріншоти) його текстової переписки в програмі-месенджері «Telegram» з особою - військовим армії рф, якого позивач називає «друг дитинства Ілля» (згідно фотокопій - «Iliusha»), з якої, на думку суду першої інстанції, не вбачається словесна пропаганда та підтримка Кожокару Михайлом країни агресора - рф, та лише вбачається заниження позивачем страждань українського народу внаслідок численних атак. Суд вказав на те, що дружба позивача із «окупантом» - військовим-штурмовиком армії рф, який як вбачається з наданої позивачем переписки добровільно бере участь на стороні агресора у війні проти України (вбачається з повідомлень «Iliusha» «Миша, я штурмовик», «Мы только вперед идем», «Братуха мы до последнего», «Или пока не убьют» та «Наши не плохо на прошлой неделе прошли очень хорошый кусок забали») не є достатньою підставою для заборони йому в'їзду на територію України строком на три роки.
Крім того, суд першої інстанції прийняв до уваги доводи позивача про порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної постанови.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
За визначенням, наведеним у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 3 цього Закону, за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».
Згідно ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Статтею 3 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль», перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 5 цієї статті визначено, що прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - орган охорони державного кордону) рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець) визначає Інструкція про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946 (далі - Інструкція № 946).
Пунктом 2.1 Розділу ІІ Інструкції № 946 передбачені підстави для прийняття органом охорони державного кордону рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну.
Так, відповідно до п.п. «ж» п. 2.1 Інструкції № 946, (пункт 2.1 розділу ІІ доповнено новим підпунктом "'ж" згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 981 від 26.11.2019 року), рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в'їзду в Україну) приймається органом охорони державного кордону в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Згідно п. 2.3 Інструкції № 946, рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" строком на три роки.
Зазначеними положеннями чинного законодавства передбачено право органів державної прикордонної служби України приймати рішення про заборону іноземцю або особі без громадянства, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України.
Як вбачається з матеріалів справи рішення про заборону в'їзду в України від 23.07.2023 року відносно громадянина Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято органом державної прикордонної служби на підставі саме п.п. «ж» п. 2.1 Інструкції № 946, яким пункт 2.1 розділу ІІ доповнено згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 981 від 26.11.2019 року, а саме в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, у зв'язку із виявленням у телефоні позивача (в месенджері Telegram) факту його переписки з діючим військовим (штурмовиком) армії російської федерації, яка, як зазначив орган державної прикордонної служби, свідчить про розповсюдження пропаганди та підтримку ним країни агресора.
Посилання в оскаржуваній постанові в якості підстави її прийняття на п.п. «ж» п. 2.1 Наказу Міністерства внутрішніх справ № 981 від 26.11.2019 року, не змінює правових підстав її прийняття, оскільки як зазначено вище, саме Наказом Міністерства внутрішніх справ № 981 від 26.11.2019 року внесено відповідні зміни до Інструкції № 946 та доповнено пункт 2.1 розділу ІІ цієї Інструкції підпунктом «ж», на який посилався орган державної прикордонної служби України при прийнятті оскаржуваної постанови.
Слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Як слідує з Стратегії воєнної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021, воєнна безпека України є однією із засадничих умов реалізації права українського народу на самовизначення, збереження держави Україна та забезпечення її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки і процвітання громадян усіх національностей. Захист суверенітету і територіальної цілісності України - найважливіша функція держави, справа всього українського народу.
У стратегії зазначено, що на національному рівні російська федерація залишається воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України, тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні, кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету і територіальній цілісності України.
Пунктом 5 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, з урахуванням фундаментальних національних інтересів, визначених Конституцією України і Законом України "Про національну безпеку України", визначено, що пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська і євроатлантична інтеграція.
Згідно ст. 19Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладається, зокрема, участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
З огляду на те, що на території України з 24.02.2022 року триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, здійснення органом державної прикордонної служби України посиленого прикордонного контролю є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Державна прикордонна служба України та її територіальні органи наділені компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) законним інтересам держави Україна та громадян України та інших дій, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.
Державна прикордонна служба України є компетентним державним органом, який має право на прийняття рішень про заборону в'їзду на територію України навіть без наявності порушень законодавства особами на території України, яким приймається рішення про заборону в'їзду на території України.
Необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
Відтак, колегія суддів зазначає, що реалізація суверенного права України на захист здійснюється в тому числі шляхом вжиття Державною прикордонною службою України заходів щодо заборони іноземцям та особам без громадянства в'їзду в Україну на підставі, зокрема, ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
За обставин даної справи посадовою особою державної прикордонної служби України при проведенні процедури прикордонного контролю було встановлено факт активної взаємодії громадянина Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) з діючим військовослужбовцем армії рф, який є штурмовиком та безпосередньо приймає участь у бойових діях рф проти України та вбивствах військовослужбовців України, які захищають її суверенітет та територіальну цілісність ціною свого життя, а також висловлення позивачем підтримки цієї особи та виявлено факти повідомлення позивачем у переписці з цією особою наслідків ракетних ударів по території України (наприклад: «ну у них там перебои с электричеством и связью», «половина ракет Украина вроде перехватила», «из тех что долетели часть по ТЭЦ и водоснабжению, есть несколько просто в некуда, дорога, детская площадка»), що, як вірно вказав апелянт, може свідчити про інформування військовослужбовця країни-агресора щодо того чи досяг ворог своєї мети при ракетній атаці, координування ракетних атак ворога та створює загрозу інтересам національної безпеки України.
Встановлення цих фактів вірно розцінено посадовою особою Державної прикордонної служби України як загроза інтересам національної безпеки України, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну позивачу.
Що стосується посилань позивача на порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів звертає увагу на наступне:
Порядок прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну у разі виявлення підстав для прийняття такого рішення прикордонним нарядом у пункті пропуску або у разі затримання іноземця під час незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску визначений розділом ІІІ Інструкції № 946.
Так, згідно п. 3.1 та 3.2 Інструкції № 946, у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів (далі - старший зміни) складається довідка.
У довідці зазначаються: а) відомості про особу за такими обов'язковими реквізитами: „Громадянство”, „Прізвище, ім'я особи”, „ ОСОБА_7 ”, „Дата народження” (день, місяць та рік), „Вид документа” (паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), „Серія, номер документа”; б) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду; в) у чому саме полягають діяння, які є підставою для прийняття рішення про заборону в'їзду, зокрема: обставини і характер вчинення особою діяння; результати досліджень паспортних документів такої особи чи візи; г) термін заборони в'їзду в Україну особі, визначений відповідно до розділу III цієї Інструкції.
Згідно п. 3.3 Інструкції № 946, на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в'їзду в Україну (далі - постанова) (додаток 1).
Постанова складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.
Відповідно до 3.4 Інструкції № 946, підготовлені довідка та два примірники постанови (далі - матеріали) невідкладно надсилаються начальнику зміни оперативно-чергової служби центру управління службою органу охорони державного кордону (далі - начальник зміни) для доповіді начальнику органу охорони державного кордону або його першому заступнику (далі - уповноважена посадова особа) для прийняття рішення.
Отримавши матеріали, начальник зміни реєструє їх у журналі обліку матеріалів щодо заборони в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (додаток 2) та невідкладно доповідає про їх надходження уповноваженій посадовій особі для прийняття рішення. При цьому в журналі в обов'язковому порядку зазначаються час отримання матеріалів начальником зміни та час доповіді про їх надходження уповноваженій посадовій особі, що засвідчується підписом начальника зміни (п. 3.5 Інструкції № 946).
За положеннями п. 3.6 Інструкції № 946, уповноважена посадова особа зобов'язана протягом трьох годин після доповіді розглянути отримані матеріали та:
а) за наявності підстав прийняти шляхом затвердження обох примірників постанови рішення про заборону іноземцю в'їзду в Україну. Затверджені примірники постанови передаються начальнику зміни;
б) за відсутності достатніх підстав утриматися від прийняття рішення, наклавши на постанові відповідну резолюцію. Незатверджені примірники постанови передаються начальнику зміни.
Про прийняте рішення начальник зміни невідкладно із застосуванням засобів телефонного зв'язку інформує старшого зміни.
В даному випадку встановлено, що оскаржувана постанова про заборону в'їзду громадянину Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на територію України була прийнята старшою зміни прикордонних нарядів інспектором прикордонної служби другої категорії групи інспекторів прикордонного контролю віпс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) сержантом ОСОБА_3 23.07.2023 року, однак затверджена начальником НОМЕР_3 прикордонного загону лише 31.07.2023 року.
В свою чергу згідно оскаржуваної постанови від 23.07.2023 року позивачу заборонено в'їзд в Україну строком на 3 (три) роки, які рахувати з 23.07.2023 року по 22.07.2026 року включно, що свідчить про те, що допущене порушення не вплинуло на визначений у постанові строк заборони в'їзду позивачу на територію України.
Надаючи оцінку вказаному процедурному порушенню, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, згідно якої саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків.
Верховний Суд звертав увагу на те, що не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.
Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Колегія суддів вважає, що допущене відповідачем порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови про заборону в'їзду в Україну громадянину Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), що виразилось у недотриманні строків її затвердження начальником НОМЕР_3 прикордонного загону, не вплинуло на його законність та правильність по суті спірного питання, а тому не може бути самостійною підставою для його скасування.
З огляду на все вищевикладене колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про заборону в'їзду в Україну громадянину Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) від 23 липня 2023 року є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат згідно з частиною першою статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 23 липня 2023 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Румунії ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 13 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова