печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9221/23-к
31 липня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у кримінальному провадженні №12020100060002436, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2020, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, -
У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження №12020100060002436 від 24.07.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
ОСОБА_7 обвинувачується у неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, за таких обставин.
ОСОБА_7 , будучи лікарем-спеціалістом з повною вищою медичною освітою за спеціальністю «Лікувальна справа», маючи кваліфікацію магістра медицини за фахом «Хірургія» та відповідно до наказу заступника Міністра оборони України № 111 від 17.06.2008 обіймаючи посаду старшого ординатора травматологічного відділення клініки ушкоджень НВМКЦ «ГВКГ», тимчасово виконуючи обов'язки завідуючого травматологічного відділення НВМКЦ «ГВКГ», під час проведення 28.02.2020 у період з 10-10 год. до 11-40 год. та з 11-40 год. до 13-00 год. в приміщенні НВМКЦ «ГВКГ» за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 16, оперативного втручання на лівій нозі ОСОБА_8 , в порушення вимог ст. 34, п. «а» ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», указу Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 № 349, п. 2.1. розділу 2 функціональних обов'язків старшого ординатора травматологічного відділення клініки ушкоджень НВМКЦ «ГВКГ», не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, після ушкодження судини лівої нижньої кінцівки ОСОБА_8 не припинив оперативне втручання та не залучив судинного хірурга з метою зупинки кровотечі та виконання ангіографії судин лівої нижньої кінцівки з метою вирішення подальшої тактики лікування і запобігання наступних вищезгаданих ускладнень, що призвело до ішемізації та розвитку міофасціального місцевого гіпертензійного «компартмент синдрому» м'яких тканин лівої гомілки, і як наслідок до некрозу м'язів і гангрени лівої нижньої кінцівки з її наступною ампутацією на рівні колінного суглобу, що відповідно до п. 149 «Инструкции № 2 о порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы» 1986 року відповідає 60% постійної втрати загальної працездатності, що спричинило ОСОБА_8 тяжкі наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.
У судовому засіданні 14.02.2024 захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності. Зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, з дня вчинення якого минуло три роки, у зв'язку з чим строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності сплинули.
Обвинувачений ОСОБА_7 повністю підтримав вказане клопотання.
Судом роз'яснені обвинуваченому правові наслідки закриття кримінального провадження із заявленої підстави, наголошено, що він має право на здійснення кримінального провадження на загальних підставах, при цьому ОСОБА_7 вказав, що йому зрозуміла підстава звільнення від кримінальної відповідальності, здійснення судового розгляду в загальному порядку він не бажає, така позиція є добровільною.
Прокурор ОСОБА_5 не заперечував проти задоволення клопотання захисника, вважав його обґрунтованим, однак повідомив, що нової вимоги на судимість відносно ОСОБА_7 на даний час не має.
У зв'язку з вказаним у судовому засіданні 14.02.2024 оголошено перерву для надання суду підтверджень непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності в межах строків давності.
У судовому засіданні 31.07.2024 сторона захисту надала оновлений витяг про судимість відносно ОСОБА_7 від 14.03.2024, заявлене клопотання підтримала.
Прокурор ОСОБА_4 проти задоволення заявленого клопотання не заперечувала. Просила процесуальні витрати за проведення експертизи на стадії досудового розслідування в сумі 55 096, 00 грн віднести на рахунок держави, питання про долю речових доказів вирішити у порядку ст. 100 КПК України, а саме: медичну картку стаціонарного хворого № 5616/239 на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 203 арк., медико-експертну справу ОСОБА_8 на 39 арк. - повернути потерпілому ОСОБА_8 , гістологічні зразки № 8360-8362, № 9402-9403, № 9167-9169, № 9404-9408, № 9409-9411, № 9170-9173, № 9174-9176, парафінові блоки у кількості 5 шматочків №№ 9404-9408, парафінові блоки у кількості 2 шматочків №№ 9492-9403, парафінові блоки у кількості 3 шматочки №№ 9409-9411, які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, - знищити.
Потерпілий ОСОБА_8 в жодне судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про місце, дату та час проведення підготовчого судового засідання у спосіб, що відповідає вимогам ст. 135 КПК України, причини неприбуття суду не повідомив. Також в скерованій на адресу потерпілого судовій повістці потерпілому повідомлялось про те, що захисник обвинуваченого заявив клопотання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, роз'яснювалось право висловити позицію щодо заявленого клопотання.
Судом, з урахуванням думки учасників провадження, належного повідомлення потерпілого про місце, дату та час проведення підготовчого судового засідання, неповідомлення ним про причини неприбуття та не направлення заяви про відкладення судового засідання, визнано можливим розглянути заявлене клопотання без його участі.
Вислухавши позиції сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали справи, суд надходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Частиною 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до змісту обвинувального акта ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 28.02.2020 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України.
Санкція ч. 1 ст. 140 КК України станом на час інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення і на час постановлення ухвали передбачала та передбачає покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.
Згідно з ч. 2 ст. 12 КК України (в редакції, що діяла на час діяння) злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України (в редакції Закону України від 22.11.2018) нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Таким чином, діяння, передбачене ч. 1 ст. 140 КК України, на час події було злочином невеликої тяжкості, на день розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності відноситься до нетяжких злочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, що діяла на час події), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за яке передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Отже, строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення злочину невеликої тяжкості, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, що діяла на час події), становить три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, що діє на час постановлення ухвали), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Отже, як і в разі застосування норм Кримінального кодексу України в редакції, що діяла на час вчинення діяння, так і в разі застосування Кримінального кодексу України в редакції станом на день постановлення ухвали, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, - три роки.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що викладена в ухвалі від 14 вересня 2020 року в справі № 493/1843/16-к, матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання.
Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим, або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Внаслідок цього ст. 49 КК України встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Факт визнання чи невизнання особою своєї винуватості у даному випадку не має значення для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави. Таке звільнення є обов'язком, а не правом суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 5 ст. 49 КК України.
ОСОБА_7 в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності нового злочину не вчинив, що вбачається з витягу №ВР-002304661 від 14.03.2024.
Судом в даному випадку не встановлено обставин, з якими закон пов'язує переривання чи зупинення перебігу строку давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України.
Виходячи з фактичних обставин справи, так як вони викладені в обвинувальному акті, подія кримінального правопорушення, з приводу якої ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 140 КК України, мала місце 28.02.2020. Обвинувальний акт у даному провадженні складений 28.02.2023 та надійшов до суду 01.03.2023. Відтак, на даний час сплинув передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України трирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим, суд, за наявності згоди обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстав, визначених ст. 49 КК України, приходить до висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Як визначено п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Питання про порядок розподілу судових витрат, в тому числі на залучення експертів на стадії досудового розслідування, у разі закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, вирішено Верховним Судом.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №203/241/17, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення експерта саме стороною захисту.
Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, т. 17 КПК України).
В такому випадку, керуючись засадами справедливості та враховуючи загальнодозвільний тип правового регулювання кримінального провадження, наявність факту понесення органом досудового розслідування матеріальних витрат, пов'язаних зі здійсненням кримінального провадження, не може бути приводом для стягнення з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, таких витрат.
Що ж стосується стягнення судом саме процесуальних витрат за проведення експертиз, то важливе значення у механізмі їх розподілу в кримінальному провадженні набуває питання про те, хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилась, а також чи входить проведення експертизи до сфери службових обов'язків залученого експерта, чи є експерт співробітником державних експертних установ.
Отже, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) у разі залучення експерта саме стороною захисту.
З урахуванням вищенаведеного, положень ч. 1 ст. 126 КПК України, суд надходить до висновку про необхідність віднесення процесуальних витрат за залучення експерта на стадії досудового розслідування в сумі 55 096, 00 грн на рахунок держави.
Питання речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Цивільний позов у провадженні не заявлявся.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 44, 49 КК України, ст. ст. 284, 285, 286, 288, 369-372, 376 КПК України, суд -
Клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі ч. 1 ст. 49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження №12020100060002436, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.07.2020, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України - закрити.
Процесуальні витрати за залучення експерта на стадії досудового розслідування в сумі 55 096, 00 грн - віднести на рахунок держави.
Речові докази:
- медичну картку стаціонарного хворого № 5616/239 на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 203 арк. - повернути у володіння НВМКЦ «ГВКГ»;
- медико-експертну справу ОСОБА_8 на 39 арк. повернути у володіння ДЗ «ЦМСЕК МОЗ»;
- гістологічні зразки № 8360-8362, № 9402-9403, № 9167-9169, № 9404-9408, № 9409-9411, № 9170-9173, № 9174-9176, парафінові блоки у кількості 5 шматочків №№ 9404-9408, парафінові блоки у кількості 2 шматочків №№ 9492-9403, парафінові блоки у кількості 3 шматочки №№ 9409-9411, які зберігаються у матеріалах кримінального провадження, - знищити.
Цивільний позов не заявлявся.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1