12.08.2024 Справа№ 914/1949/24
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
за позовом Головного управління ДПС у Львівській області, м. Львів
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Стиль», м. Львів, Львівська область
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестбромтрейд», м. Запоріжжя, Запорізька область
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Львівській області до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Стиль», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестбромтрейд» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024, справу №914/1949/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду, судом встановлено наявність обставин, які за приписами процесуального законодавства є підставою для її передачі за підсудністю до Господарського суду Тернопільської області, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 125 Конституції України закріплений один із принципів судочинства, відповідно до якого судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені у ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до п. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Згідно п. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Суд відзначає, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.
У відповідності із п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження юридичної особи відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестбромтрейд» є: 69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Космічна, будинок 87, квартира 150.
Позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання договорі купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна зазначає про те, що, відповідно до умов договору 1, договору 2 та договору 3, на підставі акта приймання-передачі газонаповнювальної станції скраплених вуглеводневих газів ТОВ «ТМ-Стиль» (продавець) передало ТОВ «Вестбромтрейд» (покупець) газонаповнювальну станцію скраплених вуглеводневих газів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у складі комплексу, загальною площею 267,8 кв.м., земельної ділянки площею 0,6352 га кадастровий номер 2323081800:02:010:0001.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою (ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
При цьому слід ураховувати, що правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
За загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Як вбачається з позовних матеріалів предметом позову є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, які ТОВ «ТМ-Стиль» передало ТОВ «Вестбромтрейд».
З договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2020 року судом вбачається, що продавець («ТМ-Стиль») продав (передав у власність), а покупець (ТОВ «Вестбромтрейд») купив (прийняв у власність) комплекс, загальною площею 267,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (нерухоме майно).
Отже, відповідно до п. п. 1.5., 1.6. договору, право власності на придбаний комплекс виникає у покупця (ТОВ «Вестбромтрейд») з дня державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Сторони домовились, що реєстрація права власності на комплекс здійснюється в день, укладення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення.
Договором купівлі-продажу рухомого майна від 17.12.2020 року пунктом 1.3. визначено, що продавець («ТМ-Стиль») зобов'язаний передати обладнення покупцю (ТОВ «Вестбромтрейд») за місцем його знаходження за адресою: АДРЕСА_1 про що сторонами складається акт приймання-передачі обладнання.
Згідно з п. п. 1.5., 1.6. договору рухомого майна, датою передачі обладнання є дата підписання сторонами акту приймання-передачі. Право власності на обладнання переходить в момент його передачі від продавця до покупця.
Відтак, відповідачем 2 (покупцем) у справі позивач зазначає саме ТОВ «Вестбромтрейд», яке придбало нерухоме та рухоме майно за спірними договорами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у складі комплексу, загальною площею 267,8 кв.м., земельної ділянки площею 0,6352 га кадастровий номер 2323081800:02:010:0001.
Також, суд бере до уваги, що згідно специфікації обладнання до акту приймання-передачі газонаповнювальної станції скраплених вуглеводневих газів від 17.12.2020 року, визначене обладнання перебуває також за адресою: АДРЕСА_1 та є складовою комплексу, загальною площею 267,8 кв.м., земельної ділянки площею 0,6352 га кадастровий номер 2323081800:02:010:0001 відповідно до спірних договорів.
Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України; у редакції, чинній до 14.12.2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі №201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі №426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року.
Одночасно, згідно з п. 1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» з наступними змінами та доповненнями, яка є чинною і на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом, господарським судам роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 15 ГПК, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року» №1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тому до спорів, предметом яких є, зокрема, визнання недійсними правочинів, які стосуються нерухомого майна, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
У випадку об'єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання (ч. 15 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки, у позові позивачем об'єднано позовні вимоги щодо спірних правочинів (договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна) з вимогами щодо правомірності укладення таких договорів, укладених для забезпечення основних зобов'язань щодо спірних договорів, то у даному випадку застосовуються правила виключної підсудності, а саме ч. 15 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що правила альтернативної підсудності визначені ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути застосовані.
Отже, зважаючи на те, що ТОВ «ТМ-Стиль» відповідно до спірних договорів здійснило на користь другої сторони певні дії (передало майно) у власність ТОВ «Вестбромтрейд», останній як покупець (власник нерухомого та рухомого майна за спірними договорами), місцезнаходження якого є: Запорізька область, місто Запоріжжя, беручи до уваги місце знаходження реалізованого майна за спірними договорами, яке знаходиться у Запорізькій області, місто Мелітополь, суд вважає, що в першу чергу обмежуються права ТОВ «Вестбромтрейд» (покупця, власника майна за спірними договорами), який є стороною основного зобов'язання за спірними договорами купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, а отже, дана справа не підсудна Господарському суду Запорізької області (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Гетьманська, будинок 4).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Позивач, скориставшись своїм правом на пред'явлення позову, не дотримався правил визначення підсудності, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до частини 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до положень ч.ч. 6, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
З огляду на вищенаведене, відповідно до пункту 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи слід скерувати за підсудністю до Господарському суду Запорізької області (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Гетьманська, будинок 4).
Керуючись ст. ст. 27, 29, 31, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву Головного управління ДПС у Львівській області до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ-Стиль», відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вестбромтрейд» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, та додані до неї документи, передати за підсудністю до Господарського суду Запорізької області (69001, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Гетьманська, будинок 4).
Ухвала набирає законної сили у порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 254-257 ГПК України.
Суддя Гоменюк З.П.