13 серпня 2024 року м. Харків Справа № 905/825/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича (вх.№ 1671) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 (ухвала постановлена суддею Фурсовою С.М. в приміщені Господарського суду Донецької області 24.06.2024) у справі №905/825/24
за позовом фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
до фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 )
про стягнення 813513,88 гривень
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 задоволено заяву фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича про забезпечення позову; накладено арешт на грошові кошти, які належать фізичній особі-підприємцю Сайко Андрію Олександровичу та які знаходяться на всіх рахунках банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на все майно, яке належить фізичній особі-підприємцю Сайко Андрію Олександровичу в межах ціни позову - 813513,88 гривень.
ФОП Сайко А.О. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/825/24; прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову ФОП Данелюка І.Г. у повному обсязі. Також, заявник апеляційної скарги просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що між позивачем та відповідачем не додержано вимоги закону по нотаріальне посвідчення договору суборенди від 01.05.2021 № 0105202, і договір є недійсним в силу приписів закону (нікчемним), тож відносин оренди між сторонами не існувало, і відповідно необхідності вжиття заходів забезпечення позову також не було. За твердженням відповідача, судом першої інстанції не наведено жодних обставин, які свідчать про вчинення відповідачем дій, направлених на ухилення від виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів, в тому числі продажу свого майна, приховання майна тощо. При цьому відповідач не намагався відчужити нерухоме майно, яке зареєстровано за ним на праві власності.
Заявник апеляційної скарги також вважає, що судом порушено вимоги щодо співмірності заявленого заходу забезпечення позову із позовними вимогами. Накладаючи арешт на всі банківські рахунки відповідача, на думку відповідача, судом фактично заблоковано здійснення господарської діяльності останнього.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 поновлено фізичній особі-підприємцю Сайко Андрію Олександровичу строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/825/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича (вх.№ 1671) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/825/24, встановлено учасникам справи строк по 30.07.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.08.2024, витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи (або необхідні для розгляду апеляційної скарги копії матеріалів справи) №905/825/24.
Відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення у встановлений судом строк від позивача не надходили.
12.08.2024 від ФОП Сайко А.О. надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність відповідача, у якому зазначено, що апеляційну скаргу він підтримує та просить її задовольнити.
У судове засідання учасники справи не з'явилися.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.
Фізична особа-підприємець Данелюк Ігор Григорович звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича про стягнення 813513,88 грн, з яких: 479838,00 грн заборгованості, 257833,05 грн пені, 19772,93 грн 3% річних, 56069,90 грн інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди №01052021 від 01.05.2021 в частині проведення оплати з вересня 2021 року по травень 2024 року, у зв'язку з чим нараховано пеню на підставі п.8.2. договору та 3% річних, інфляційні втрати на підставі ст.625 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.
21.06.2024 до Господарського суду Донецької області надійшла заява фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать фізичній особі-підприємцю Сайко Андрію Олександровичу та які знаходяться на всіх рахунках банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на все майно, яке належить відповідачу в межах ціни позову 813513,88 гривень.
В обґрунтування необхідності забезпечення позову заявник зазначав, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 813513,88 грн відповідно до укладеного між сторонами договору суборенди нежитлового приміщення. При цьому позивач вважав, що відповідач під час розгляду справи в будь-який момент може як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що беззаперечно в майбутньому, у разі задоволення позову, утруднить або унеможливить виконання судового рішення у даній справі.
Задовольняючи заяву фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича про забезпечення позову суд першої інстанції, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості ефективного захисту порушених прав заявника, за захистом яких позивач звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів, дійшов висновку, що заявлений захід забезпечення позову є розумним, обґрунтованим та адекватним.
Надаючи власну правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Положення зазначеної норми пов'язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частин 2, 4, 14 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22.
У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Отже, можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Тож можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
Як вбачається з тексту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції застосовано заходи забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і його на майно, але в межах ціни позову.
Підставою позову в цій справі визначено невиконання відповідачем зобов'язань за договором суборенди №01052021 від 01.05.2021 в частині проведення оплати з вересня 2021 року по травень 2024 року.
Предметом позову, з яким позивач звернувся до суду, є стягнення грошових коштів, а саме: 813 513,88 грн, які складаються як із заборгованості, так і з нарахуваннями пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Оскільки в цій справі позивач звернувся до суду із заявою про накладення арешту на грошові кошти які знаходяться на рахунках фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича, відкритих у банківських установах, та арешту на майно, яке належить ФОП Сайко А.О., в межах спірної суми, що відповідає заявленій позовній вимозі майнового характеру (стягнення 813513,88 грн), то в цьому випадку суд першої інстанцій цілком правомірно обмежився дослідженням такої підстави вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу як арешт суми коштів, яка є предметом спору, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та, як наслідок, не досліджував достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Зокрема, апеляційний господарський суд зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі (у разі задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме фізична особа-підприємець Сайко А.О. необхідну суму грошових коштів, а відтак застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.
При цьому судом враховано вимоги щодо співмірності таких заходів, зазначивши, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ФОП Сайко А.О. саме в межах ціни позову, не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні ФОП Сайко А.О., а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Разом з цим колегія суддів звертає увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження того, що заявлений позивачем та, відповідно, накладений арешт на грошові кошти перешкоджає господарській діяльності ФОП Сайко А.О.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності ФОП Сайко А.О., оскільки не зумовлюють списання коштів з банківських рахунків вказаного відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача відповідного обов'язку з виконання рішення суду. Крім того, захід забезпечення позову носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо ненадання позивачем жодних доказів на підтвердження вчинення скаржником конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, оскільки згідно з викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22: «у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін». При цьому варто звернути увагу на те, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Стала та актуальна практика Верховного Суду визначає, що обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
За таких обставин колегія суддів вважає, що скаржник помилково посилається на недостатність обсягу доказів та обставин, які мав дослідити та встановити суд першої інстанції.
Отже, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції цілком правомірно виходив з доведеності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на належні ФОП Сайко А.О. грошові кошти в межах ціни позову, зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, співмірністю та адекватністю вжитих заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом позовних вимог майнового характеру, збалансованості інтересів сторін.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про відсутність відносин оренди між сторонами внаслідок недодержання вимоги закону по нотаріальне посвідчення договору суборенди від 01.05.2021 № 0105202, колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що вжиті заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Таким чином, фізичною особою-підприємцем Сайко А.О. в поданій апеляційній скарзі не спростовано наведених висновків господарського суду першої інстанції та не доведено неправильного застосування ним норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/825/24 - без змін.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/825/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 14.08.2024.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна