Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/1129/24
Провадження № 2/542/362/24
13 серпня 2024 року селище Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Шарової-Айдаєвої О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Карась В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання сина з батьком,
11 червня 2024 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Новосанжарського районного суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 (надалі також - відповідач, ОСОБА_2 ), за змістом якої просив:
- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 07 липня 2021 року в Новосанжарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 34;
- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви по день повноліття;
-залишити місце проживання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 19 червня 2024 року позовна заява залишена без руху, позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с. 18-19).
21 червня 2024 року позивач усунув недоліки позовної заяви, надав до суду квитанцію про сплату судового збору (а.с. 22).
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 червня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 23).
05 липня 2024 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, зокрема: в частині стягнення аліментів із ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , з огляду на що він просив розірвати шлюб та залишити проживати сина разом із батьком (а.с. 25-26).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що з відповідачкою ОСОБА_2 07 липня 2001 року вони зареєстрували шлюб у Новосанжарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 34.
Вказав, що від спільного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір'ю якого у свідоцтві про народження записана відповідачка.
ОСОБА_1 зазначав, що сімейне життя з ОСОБА_2 не склалось та із квітня 2023 року вони з відповідачкою припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства. Вказав, що відповідачка залишила сім'ю та, на даний час з ними не проживає.
Основної причиною припинення сімейних відносин є те, що відповідачка покинула сім'ю, веде аморальний спосіб життя, не бажає виконувати своїх материнських обов'язків по відношенню до своєї дитини. Протягом сімейного життя відповідачка постійно влаштовувала вдома сварки, що негативно впливало на самопочуття їх сина. На даний час стосунки відновити не можливо.
Вказав, що дитина проживає з ним та знаходиться на його утриманні.
Просив залишити сина проживати разом із ним.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, залишити сина проживати разом із ним.
Позивач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с. 28).
12 липня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, в якій також просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 30).
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином. (а.с. 27). Правом подати до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_2 не скористалась.
12 липня 2024 року від відповідачки до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій ОСОБА_2 просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 29).
Частиною 1 статті 223 ЦПК України, передбачено неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на викладені норми цивільно-процесуального законодавства, судове засідання проведено за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 07 липня 2021 року в Новосанжарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено актовий запис № 34 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наданою до суду копією свідоцтва про народження від 17 грудня 2021 року серії НОМЕР_2 (а.с. 10).
Також, із матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим та фактичним місцем проживання дитини є місце проживання її із батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8, 9).
Поряд із цим, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17).
Враховуючи те, що сторони припинили подружні стосунки, ОСОБА_1 просив розірвати шлюбу та залишити проживати сина із батьком.
Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 , суд виходить з такого.
Норми права, які підлягають застосуванню
Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу
Згідно з частиною 1 статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною 3 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Відповідно до частини 4 статті 56 СК України, примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України).
За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно з частиною 3 статті 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо вимог про залишення проживання дитини із позивачем
Відповідно до частини 2 статті 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Згідного з частиною 8 статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 9 статті 7 СК України, передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини 3 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно з частиною 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з вимогою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За загальним правилом, за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Це підтверджується правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2020 року у справі №200/952/18, номер судового провадження 61-14859ск19.
Висновки щодо правозастосування
Вирішуючи позовну вимогу про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.
Враховуючи, що сторони припинили подружні стосунки, спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, сім'я фактично розпалась та її відновлення неможливе, й відповідачка проти задоволення позовних вимог не заперечувала, є підстави для розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Оскільки позивач наполягав на розірванні шлюбу, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення аліментів із ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , відповідно до пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України.
Надаючи оцінку позовним вимогам про залишення малолітньої дитини проживати разом із позивачем, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивач зазначив, що син проживає разом із ним.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Так, відповідно до витягів із реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (№ 2024/006571429), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (№ 2024/006569528), проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 8).
Факт спільного проживання дитини з батьком також підтверджується довідкою № 12.4-29/30 від 06 червня 2024 року, виданою виконавчим комітетом Драбинівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с. 9).
Поряд із цим, відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17).
При цьому матеріали справи не містять доказів про наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду своїх заперечень щодо проживання спільної дитини разом із позивачем.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, втім позивачем заявлено вимогу про залишення проживання спільного сина з ним після розірвання шлюбу, то, виходячи з заявлених вимог, у межах розгляду даної цивільної справи судом не вирішується питання про визначення місця проживання спільного малолітнього сина, а суд лише констатує місце проживання дитини до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків, яким є місце проживання батька, не визначаючи та не змінюючи його. А відтак, суд доходить висновку про залишення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Враховуючи наведене, суд роз'яснює, що у разі виникнення спору щодо визначення місця проживання спільних дітей, такий спір вирішується у порядку частини 1 статті 161 СК України.
Розподіл судових витрат
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та залишення місця проживання дітей із батьком, а за подачу вказаних позовних вимог ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. за кожну позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір у загальні сумі - 2422 грн 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 112, 161 СК України та статтями 141, 191, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання сина з батьком - задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 07 липня 2021 року в Новосанжарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис № 34, - розірвати.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.
Після розірвання шлюбу малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , судовий збір у сумі 2422 грн 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Суддя О.О. Шарова-Айдаєва