12 серпня 2024 року
м. Київ
справа №400/2026/24
адміністративне провадження № К/990/29294/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 у справі №400/2026/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У 2024 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонд України в Миколаївській області оновлених довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,8,14 до постанови Кабінету Міністрів України 704 від 30.08.2017, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2022 та 01.02.2023 відповідно;
- зобов'язати відповідача підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нові довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,8,14 до постанови Кабінету Міністрів України 704 від 30.08.2017, для проведення перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2022 та 01.02.2023 відповідно.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту надано строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання документу про сплату судового збору.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 відмовлено та продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги у справі № 400/2026/24 на 15 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2024, апеляційну скаргу повернуто.
29.07.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов до таких висновків.
Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржник у встановлений судом строк виявленого недоліку апеляційної скарги не усунув, а саме не надав суду документа про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Скаржник просив суд апеляційної інстанції відстрочити сплату або продовжити строк на усунення недоліку апеляційної скарги, посилаючись на відсутність коштів, проте судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що зазначені підстави не є поважними, оскільки обставини, пов'язані з фінансуванням державних установ чи організацій з державного бюджету, не можуть бути підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, що стало підставою для відмови у задоволенні вказаного клопотання.
Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені Законом України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Відповідно до статей 1 та 2 № 3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.
Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Суд також виходить з того, що саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судовий збір, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість реалізації якого пов'язується з майновим станом особи. Тобто, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Стосовно посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/1061/20 необхідно звернути увагу на тому, що вказаною постановою залишено без задоволення касаційну скаргу фізичної особи, а ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги залишено без змін. Водночас правовідносини у згаданій справі не є релевантними до розглядуваної справи, позаяк клопотання про відстрочення судового збору у справі №912/1061/20 подано фізичною особою.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання.
Вирішенню питання щодо повернення апеляційної скарги передувало вирішення судом заявленого апелянтом клопотання про продовження строку усунення недоліку апеляційної скарги.
Скаржник просив суд апеляційної інстанції продовжити строк на усунення недоліку апеляційної скарги, посилаючись на відсутність коштів, проте судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що зазначені підстави не є поважними, оскільки обставини, пов'язані з фінансуванням державних установ чи організацій з державного бюджету, не можуть бути підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, що стало підставою для відмови у задоволенні вказаного клопотання.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Статтею 119 КАС України передбачено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.
За змістом частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Стаття 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою виконання процесуального обов'язку сплати судового збору особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, колегія суддів вважає, що невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не є підставою для продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про продовження строку на апеляційне оскарження обставини пов'язані з тривалою внутрішньою процедурою виділення та погодження коштів на сплату судового збору не можуть вважатися достатніми для продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги поза строками встановленими процесуальним законодавством.
Отже суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання.
Водночас Верховний Суд наголошує, що ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2024 було продовжено строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Відповідно до частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Тому, враховуючи те, що скаржником не усунуто у встановлений судом строк виявленого недоліку, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про повернення апеляційної скарги заявнику.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за даною касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 169, 328, 333, КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 у справі №400/2026/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа