про відмову у відкритті касаційного провадження
13 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 260/6749/23
адміністративне провадження № К/990/23764/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року
у справі №260/6749/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача в поновленні та виплаті пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити їй пенсію за віком з 07 березня 2022 року (з дати реєстрації як внутрішньо переміщеної особи).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо неналежного розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 14 березня 2023 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розглянути подану 14 березня 2023 року заяву та вирішити питання поновлення виплати їй пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області 14 червня 2024 року звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
При вирішенні питання щодо поважності наведених заявником підстав пропуску строку касаційного оскарження суд виходить з наступного.
Керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року була ухвалена в порядку письмового провадження та набрала законної сили з моменту її прийняття.
Враховуючи викладене, останнім днем для звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в межах встановленого законом строку був день із датою 22 травня 2024 року, в той час, як касаційну скаргу до Верховного Суду заявником подано 14 червня 2024 року, що свідчить про пропуск встановленого законом процесуального строку на касаційне оскарження. Водночас Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про поновлення строку до Суду не зверталося.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки касаційну скаргу подано з пропуском процесуального строку і особа, яка її подала не ставить питання про поновлення цього строку та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду обґрунтовану заяву про поновлення процесуального строку.
Копія ухвали надійшла в особистий кабінет скаржника через систему "Електронний суд" 03 липня 2024 року о 22:10.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області звернулося з заявою про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування поважності підстав пропуску строку представник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області вказує на обставини непереборної сили, тобто, на обставини, пов'язані із запровадженим воєнним станом на території України, що, на його думку, може бути самостійною підставою для поновлення процесуального строку.
У заяві про поновлення строку відповідач посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі №620/1720/20, у якому зазначено, що поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежали від волі заінтересованої особи і перешкоджали їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу.
Інших обґрунтованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження відповідачем не наведено.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що дані доводи є неналежними для задоволення заяви скаржника виходячи з наступного.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановленому вказаним Кодексом порядку.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).
В свою чергу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (пункт 109 рішення у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" від 07 липня 1989 року).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України" заява №8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Надаючи оцінку доводам Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Суд зазначає, що питання поновлення процесуального строку, у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Тобто, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути обґрунтованою підставою для поновлення строку.
Колегія суддів звертає увагу, що у касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не зазначає обставини, які безпосередньо вплинули на можливість дотримання процесуального строку, у причинно-наслідковому зв'язку з запровадженим воєнним станом.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Колегія суддів вважає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів, які спричинили значне пропущення строку на касаційне оскарження є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, що настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Також, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 січня 2021 року у справі №620/1720/20, оскільки обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування поважності підстав пропуску строку, виникли за різних фактичних обставин та у різні періоди часу.
Так у справі №620/1720/20 обстави, що вплинули на поважність підстав пропуску скаржником строку, не були пов'язані із введеним на території України правовий режимом воєнного стану, а лише у зв'язку з відсутністю військової частини за місцем постійної дислокації.
При цьому обставини пропуску строку у даній справі пов'язані не зв'язку з об'єктивними обставинами, які не залежали від воли скаржника, а фактично у зв'язку з неналежним виконанням своїх процесуальних обов'язків.
Враховуючи зазначене, Суд не вбачає підстав для визнання, викладених відповідачем у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.
Положеннями пункту 4 частини першої статті 333 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.
Аналогічна позиція щодо вирішення питання про поновлення процесуальних строків висловлена Верховним Судом в ухвалах від 14 липня 2022 року у справі №480/1643/21, від 05 вересня 2023 року у справі №320/5328/22.
Керуючись статтями 248, 251, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській області у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №260/6749/23.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №260/6749/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа