13 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/1397/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Білак С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024, (суддя суду першої інстанції Озерянська С.І.), прийняте в порядку спрощеного провадження в місті Дніпрі, в адміністративній справі №160/1397/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
15.01.2024 ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.10.2022 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку та виплатити заборгованість ОСОБА_1 з 01.10.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 17.08.1998 року є пенсіонером за віком та має інвалідність 3 групи, у зв'язку з травмою на виробництві, ступінь втрати професійної працездатності 40% безстроково. З 28.10.2016 року позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичним місцем проживання/перебування є м. Дніпро. У грудні 2021 року виїхав через державний кордон, з місця реєстрації внутрішньо переміщеної особи, до близьких у місто Донецьк, на територію яка тимчасово непідконтрольна владі України та з-за погіршення стану здоров'я не може повернутись у м. Дніпро, однак продовжує перебувати на території України, яка є окупованою. Перебуваючи в м. Донецьк, розраховував на отримання щомісячної страхової виплати, однак з жовтня 2022 року позивачу припинено страхові виплати. Згідно відповіді відповідача, особова справа з 01.01.2023 року знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Після проведеної верифікації відповідно до Закону України “Про верифікацію та моніторинг державних виплат” позивачу було припинено нарахування щомісячної страхової виплати до з'ясування місцезнаходження. Стверджує, що припинення страхових виплат, призначених позивачу у зв'язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом перетину кордону України є необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв'язку з втратою працездатності.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 15.03.2024 адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.10.2022 року. Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити нарахування та виплату щомісячних грошових сум в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку та виплатити заборгованість ОСОБА_1 з 01.10.2022 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем було подано підробні документи для умов призначення страхових виплат. Шляхом проведення верифікації відповідачем встановлено, що позивач не проживає та не зареєстрований за адресою вказано в довідці ВПО. Таким чином, відповідач правомірно припинив виплату страхових виплат ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 07.04.1998 року, пербуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання є АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою №0000016031 від 28.10.2016 року.
Відповідно до довідки серії ДОН-04 № 051086 від 31.03.2008 року ОСОБА_1 має ступінь втрати працездатності 40% та є особою з інвалідністю 3 групи, яка встановлена безстроково.
Позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, однак з жовтня 2022 року йому було припинено виплату щомісячних грошових сум.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, розглянуто адвокатський запит представника позивача та листом №0400-010304-8/112376 від 26.07.2023 року повідомлено, що особова справа ОСОБА_1 з 01.01.2023 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Після проведеної верифікації відповідно до Закону України від 03.12.2019 № 324-ІХ “Про верифікацію та моніторинг державних виплат”, ОСОБА_1 було припинено нарахування щомісячної страхової виплати “до з'ясування” місцезнаходження. Для вирішення питання щодо нарахування страхових виплат ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України та надати заяву встановленого зразку про поновлення страхової виплати у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо припинення виплати щомісячних грошових сум, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходить з того, що відповідач протиправно припинив виплату страхових виплат ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999.
Положеннями статті 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” в редакції на час припинення виплат, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Відповідно до частина 5 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них ().
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Частиною 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, перелік підстав припинення страхових виплат, визначений частиною 1 статті 46 Закону Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII.
Статтею 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами.
Згідно з частинами 1, 3 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статті 12 цього Закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 11 статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , відповідно до довідки серії ДОН-04 № 051086 від 31.03.2008 року має ступінь втрати працездатності 40%, має 3 групу інвалідності, яка встановлена безстроково та є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, якому з жовтня 2022 року було припинено виплату щомісячних грошових сум.
Відовідач на адвокатський запит представника позивача листом №0400-010304-8/112376 від 26.07.2023 року повідомив, що після проведеної верифікації, ОСОБА_1 було припинено нарахування щомісячної страхової виплати до з'ясування місцезнаходження.
Статтею 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідачу не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав.
Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав з'ясування місцезнаходження особи.
Водночас, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачу було припинено виплати у зв'язку з тим, що верифікацією встановлено, що позивач не проживає за адресою, вказаною в довідці ВПО, відтак позивачем для призначення виплат подано підробні документи.
Колегія суддів вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з огляду на наступне.
Як видно з матеріалів справи, 02.12.20216 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у м. Дніпрі ради було з'ясовано факт проведено обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та підтверджено фактичне проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 . (Протокол №17 від 02.12.2016). (а.с. 57)
Спростування зазначеному в протоколі №17 від 02.12.2016 відповідачем до матеріалів справи не надано.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача з приводу подання позивачем підроблених документів для умов призначення страхових виплат є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Як зазначає позивач, дійсно в грудні 2021 року він виїхав до м. Донецька та тимчасово, у зв'язку з погіршенням здоров'я, не може повернутися на підконтрольну Україні територію.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 в адміністративній справі №160/1397/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя О.В. Головко
суддя С.В. Білак