12 серпня 2024 року м. Рівне №460/27743/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.07.2023 №172350003594;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 16.06.2023, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 14.08.1989 до 27.09.1990 в радгоспі "Дубрівський".
Позов обґрунтовано тим, що позивач є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та має відповідний стаж для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Після досягнення 54 річного віку позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідач-1 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII та не зарахував до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 14.08.1989 по 27.09.1990 згідно з трудовою книжкою.
Ухвалою суду від 27.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву.
Відповідач-1 подав до суду відзив, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Вказав, що у спірних правовідносинах діяв згідно з чинним законодавством. Необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, у випадку позивача, становить 24 роки. За наданими документами не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.10.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає періодам роботи. За наданими документами та відповідно до даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії. Відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечення позовних вимог вказує на те, що у спірних правовідносинах діяв згідно з чинним законодавством. Звернув увагу на те, що дата заповнення трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 01.10.1990 №9283034 не відповідає спірному періоду роботи у Зарічненському ПМК-176. Відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 08.02.2024 продовжено відповідачу-1 строк для подання відзиву на позовну заяву, прийнято відзив на позовну заяву.
Розглянувши позовну заяву та відзиви, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується виданим Рівненською облдержадміністрацією посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с.32).
16.06.2023 позивач звернувся до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с.18).
23.06.2023 органом Пенсійного фонду України ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.07.2023 №172350003594 про скасування рішення про призначення пенсії від 23.06.2023 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з тих підстав, що мінімально необхідний загальний страховий стаж для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку як постраждалому внаслідок внаслідок Чорнобильської катастрофи становить 24 роки. Загальний страховий стаж позивача становить 23 роки 3 місяці 16 днів, а до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 14.08.1989 по 27.09.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.10.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає періодам роботи (а.с.22).
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до абз.1 ст.55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
У спірних правовідносинах право ОСОБА_1 на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, тобто після досягнення 54 річного віку, не є спірним, що підтверджується змістом оскарженого рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Суд встановив, що пенсійного віку 54 роки позивач досягнув 01.01.2023, а тому мінімальний страховий стаж для призначення позивачу пенсії встановлюється станом на цю дату.
Відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, як, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Враховуючи вимоги ст.55 Закону №796-ХІІ щодо мінімального страхового стажу для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років, мінімальний необхідний стаж для призначення позивачу пенсії встановлений на рівні 24 років, що зазначено також і відповідачем-1 у оскарженому рішенні про відмову в призначенні пенсії.
Єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком слугував висновок відповідача-1 про відсутність у позивача мінімального страхового стажу для призначення такої пенсії - 24 роки, у зв'язку з тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 14.08.1989 по 27.09.1990.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами ст.62 Закону №1788-XII, ст.48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак, періоди роботи після набрання чинності Законом №1058-IV враховуються до страхового стажу відповідно до відомостей персоніфікованого обліку (сплати внесків), а до 01.01.2004 - згідно із записами у трудовій книжці особи.
Трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 (дата заповнення 01.10.1990) містить, серед інших, такі записи про роботу в Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176:
1. Запис №2 від 14.08.1989 - прийнятий на роботу тимчасово, мулярем, на період будівництва дитячого садка (наказ від 15.08.1989 №147/п);
2. Запис №3 від 27.09.1990 - звільнений з роботи по ч.2 ст.36 КЗпП УРСР, по закінченню строку договору (наказ від 27.09.1990 №193).
Вказані записи про роботу скріплені печаткою Зарічненської пересувної механізованої колони (ПМК) №176 та підписом посадових осіб цього підприємства.
Згідно з архівною довідкою від 30.11.2022 №583 Зарічненського місцевого архіву Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_1 значиться в особових рахунках робітників Зарічненського ПМК-176 за 1989 рік. Заробітну плату отримував у період серпень-грудень 1989 року (а.с.11).
Відповідно до архівного витягу від 30.11.2022 №584 Зарічненського місцевого архіву Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_1 прийнятий на роботу згідно з наказом Зарічненської ПМК №176 від 15.08.1989 №147/п мулярем, тимчасово на період будівництва дитячого садка в радгоспі "Дубрівський" (а.с.21).
Відповідач-1, приймаючи оскаржене рішення дійшов висновку, що підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 14.08.1989 по 27.09.1990 був той факт, що дата заповнення трудової книжки не відповідає періодам роботи.
Суд звертає увагу на те, що записи у трудовій книжці позивача внесені відповідно до чинного законодавства на момент внесення цих записів - ст.48 КЗпП УРСР, постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 "Про трудові книжки робітників і службовців", Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.11. Постанови №162, першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно з п.7.1 Інструкції №162, на підприємствах ведеться наступна документація з обліку бланків трудових книжок та заповнених трудових книжок: а) прибутково-видаткова книга з обліку бланків трудових книжок та вкладишів до них; б) книга обліку руху трудових книжок та вкладишів до них.
У прибутково-видаткову книгу вносяться всі операції, пов'язані з отриманням та витрачанням бланків трудових книжок та вкладок до них із зазначенням серії та номера кожного бланка. Книга ведеться бухгалтерією підприємства (форма прибутково-видаткової книги з обліку бланків трудових книжок та вкладок до них додається.
Книга обліку руху трудових книжок та вкладишів до них ведеться відділом кадрів або іншим підрозділом підприємства, що оформляє прийом та звільнення робітників та службовців. У цій книзі реєструються всі трудові книжки, прийняті від робітників та службовців при вступі на роботу, а також трудові книжки та вкладиші до них із записом серії та номера, видані робітникам та службовцям знову (форма книги обліку руху трудових книжок та вкладок до них додається) .
При отриманні трудової книжки у зв'язку із звільненням робітник чи службовець розписується в особистій картці (типова міжвідомча форма №Т-2, затверджена ЦСУ СРСР) та у книзі обліку.
Прибутково-видаткова книга та книга обліку руху трудових книжок мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені підписом керівника підприємства та сургучним печаткою.
Відповідно до п.7.2 Інструкції №162, бланки трудових книжок та вкладишів до них зберігаються у бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності та видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок.
Після закінчення кожного місяця бухгалтерія вимагає від особи, відповідальної за ведення трудових книжок, звіту про наявність бланків трудових книжок та вкладок до них, з додатком прибуткового ордера каси підприємства. На зіпсовані під час заповнення бланки трудових книжок і вкладишів до них складається акт (приблизна форма акта додається).
Таким чином, у період 1989-1990 років бланки трудових книжок придбавалися та обліковувалися роботодавцем як документи суворої звітності, заповнювалися ним під час прийняття працівника на роботу та видавалися останньому під час звільнення під розпис в особистій картці.
Як встановлено судом, перша сторінка (титульний лист) трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 01.10.1990, підписана особою, відповідальною за видачу трудових книжок, такий підпис скріплений печаткою Зарічненської пересувної механізованої колони (ПМК) №176 (а.с.28).
Проаналізувавши наведені норми законодавства суд зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 23.04.2019 у справі №593/1452/16-а, від 30.09.2021 у справі №300/860/17.
З трудової книжки позивача вбачається, що така містить інформацію про його трудовий стаж з відповідними записами як про прийняття на роботу 14.08.1989, так і про звільнення з роботи 27.09.1990 у Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176.
Із наданих органами Пенсійного фонду України та позивачем документів Зарічненського місцевого архіву Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області встановлено, що ОСОБА_1 значиться в особових рахунках робітників Зарічненського ПМК-176 за 1989 рік.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності підтверджується, що позивач в період з 14.08.1989 до 27.09.1990 працював в Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176, тимчасово, мулярем на період будівництва дитячого садка в радгоспі "Дубрівський".
Отже, суд дійшов висновку, що зазначення дати заповнення трудової книжки (01.10.1990) є недоліком, який носить формальний характер, адже інша інформація яка внесена до трудової книжки та надані додатково документи дають можливість встановити місце роботи, посаду та період роботи позивача, який є спірним - із 14.08.1989 до 27.09.1990.
Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо зазначених періодів роботи відповідачами не надано, а тому такі записи безпідставно не взято до уваги під час розрахунку страхового стажу.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, необхідність підтвердження наявного стажу для призначення пенсії виникає лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права. Законом №1058-IV та Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком.
Таким чином, наведені вище обставини справи та надані суду докази підтверджують, що позивач дійсно у спірний період, який в календарному обчисленні не зарахований до загального страхового стажу з 15.08.1989 до 27.09.1990, працював у Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176, а подані ним документи були достатніми для зарахування цього періоду трудової діяльності до страхового стажу.
Отже, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у спірних правовідносинах допустило протиправну бездіяльність, яка полягає у незарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи в Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176, з 15.08.1989 до 27.09.1990 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 01.10.1990.
Тобто, відповідач - 1, приймаючи рішення від 10.07.2023 №172350003594, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що визначені чинним законодавством, а отже протиправно.
Судом встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 з урахуванням встановлених цим рішенням обставин справи станом 10.07.2023 становить 24 роки 4 місяці 28 днів, тобто умова щодо наявності необхідного для призначення пенсії стажу у цьому випадку виконується.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону N1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, частиною другою статті 245 КАС України, передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду України, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз.1 п.4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), згідно з яким заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз.14 п.4.2 Порядку №22-1).
Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати останнє призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із 16.06.2023 із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону №796-ХІІ, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи у Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позов підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи вимоги ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 10.07.2023 №172350003594 про скасування рішення про призначення пенсії від 23.06.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із 16 червня 2023 року із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 15 серпня 1989 року до 27 вересня 1990 року в Зарічненській пересувній механізованій колоні (ПМК) №176.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати із сплати судового збору у сумі 858,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, буд.7, м.Житомир, Житомирська область, 10003, ідентифікаційний код юридичної особи 13559341).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Олександра Борисенка, буд.7, м.Рівне, Рівненська область, 33028, ідентифікаційний код юридичної особи 21084076).
Рішення складено 12 серпня 2024 року.
Суддя О.М. Дудар