12 серпня 2024 рокуСправа №160/18486/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000 Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Липинського, б.7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
10 липня 2024 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) в оформленні та видачі неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , - паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулись до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки відповідно до положень Постанови Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина для виїзду громадянина України за кордон» від 26.06.1992. За результатами розгляду поданої ними заяви відповідачем надано відповідь про відмову, яку позивач вважає протиправною, оскільки чинне законодавство України дозволяє отримати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Ухвалою від 15 липня 2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно із ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року на адресу суду від відповідача 18.07.2024 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що звертаючись у минулому за оформленням біометричного закордонного паспорту позивач вже надавав згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже сформовано.
Так, УНЗР було присвоєно позивачу у 2017 році у зв'язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній Формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
22.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Відділду № 9 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою від 21.05.2024, складеною у довільній формі (вх.. реєстраційний № П-70/6/1264-24 від 22.05.2024), в якій зазначив норми Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503- ХІІ та посилання на постанову від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17 Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі на підставі чого вимагав оформити та видати його сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки. До заяви було долучено свідоцтво про народження ОСОБА_4 , дві фотокартки, копія паспорта ОСОБА_1
28.05.2024 відділом № 9 у місті Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області за вих. №1264-2250/000236-24 на вищезазначену заяву ОСОБА_1 було надано відповідь.
Реалізація волевиявлення громадянина на отримання (обмін) паспорта, незалежно від форми такого, здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства.
Заява щодо вимоги видати паспорт громадянина України у формі книжечки, надана відповідачу не встановленого зразка без долучення передбачених документів, не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка, у тому числі і у формі книжечки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20.09.2011 року народження.
22.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до відділлу № 9 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою від 21.05.2024, складеною у довільній формі (вх.. реєстраційний № П-70/6/1264-24 від 22.05.2024), в якій зазначив норми Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503- ХІІ та посилання на постанову від 19.09.2018 року у справі № 806/3265/17 Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі на підставі чого вимагав оформити та видати його сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
До заяви було долучено свідоцтво про народження ОСОБА_2 , дві фотокартки, копія паспорта ОСОБА_1 .
Листом від 28.05.2024 року № 1264-2250/00236-24 відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що за відсутності відповідного рішення суду на сьогодні у відповідача відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, поясненням третьої особи, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III(далі -Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-IIIпостановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XIIзатверджено «Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Згідно із пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 «Положення про паспорт громадянина України», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас,Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI(далі -Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VIуповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас вказаним Законом не передбачено визначення поняття документ.
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону № 5492-VI паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відтак відповідач у своєму листі на звернення позивача зобов'язаний був вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 вказаного Закону є документом.
Як зазначено вище, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено два рівнозначних альтернативних варіанта оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка.
З цього приводу суд зазначає, що пунктом 3постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, а тому не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді (формі) книжечки відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
З огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо відмови позивача від обробки персональних даних), а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Так, 19 вересня 2018 року Великою Палатою Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі № 806/3265/17.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи вказане рішення, зазначила, що ознаками типової справи є:
позивач - фізична особа, який територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
відповідач - територіальні органи ДМС України;
предмет спору вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 3ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.
Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи № 806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було встановлене законом), не є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням вищенаведеного, суд зробив висновок щодо наявності у ОСОБА_2 права на отримання паспорту у формі книжечки.
Стосовно дотримання всіх необхідних вимог при зверненні до органу міграційної служби щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає таке.
Частиною 4статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин щодо наявності у позивача права на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), відповідач не має права діяти на власний розсуд, а саме оформлювати або не оформлювати паспорт у вигляді паспортної книжечки.
Проте вказаний обов'язок відповідач повинен виконати при наявності відповідних документів, надання яких встановлено законодавством.
Постанова № 302, на яку посилається відповідач у поданому відзиві, передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1.
Натомість пункт 3 Постанови № 2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 185" від 12.06.2013 року №415 відновлено дію Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" від 04.06.1994 року № 353, якою затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки).
Пунктом 13 Постанови №2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ від 13.04.2012 року №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який встановлював форму заяви про видачу паспорта та перелік документів, які необхідно подати, однак вказаний наказ втратив чинність 01.03.2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 року № 320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою № 2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.
Як вбачається з відмови відповідача, оформленої листом від 28.05.2024 року, позивачу необхідно було надати рішення суду, що набрало законної сили.
Суд зазначає, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у видачі паспорта з підстав відсутності судового рішення, оскільки на момент звернення ним із заявою про видачу паспорту, спір з цього приводу був відсутній, а тому і рішення суду також не було, у зв'язку з чим відповідач повинен був розглянути заяву з урахуванням Порядку № 302 та Тимчасового порядку № 456, а не формально відмовити у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року з мотивів відсутності відповідного судового рішення.
Суд звертає увагу, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із заявою про видачу паспорта громадянина України відповідного зразка 1994 року у вигляді книжечки.
До заяви позивач додав дві фотокартки розміром 3,5 на 4,5 см., копію свідоцтва про народження.
Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області надало відповідь, в якій визначило перелік документів, які подаються для оформлення паспорту, через яких значиться рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Таким чином, відповідач листом відмовив у видачі позивачу паспорта у формі книжечки зразка 1994 року, в зв'язку з ненаданням останнім рішення суду.
Жодні документи відповідачем не витребовувались, про необхідність надання заяви за іншою формою та додаткових документів позивача не повідомляли.
Жодних зауважень щодо форми чи змісту заяви позивача, відсутності повного пакету документі тощо у листі відповідача не зазначено, вони не були підставою для прийняття відмови, а тому такі доводи відхиляються судом, як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на вирішення справи по суті.
Пунктами 19, 20 Постанови № 302 встановлено, що документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за зареєстрованим місцем проживання особи.
Відповідно до п. 91 Постанови № 302 видача заявникові паспорта здійснюється територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, уповноваженим суб'єктом, який прийняв документи та його оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта.
Отже, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) в оформленні та видачі неповнолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Стосовно посилань відповідача суд зазначає, що УНЗР був сформований в автоматичному режимі та є результатом проведення ідентифікації особи позивача при отриманні закордонного паспорту, оскільки відносини у цій справі стосуються вимог осіб до територіальних органів ДМС видати паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 року.
Суд не вбачає підстав для знищення номера УНЗР, який не являє собою персональні дані, а є цифровим ідентифікатором особи, що був присвоєний неповнолітньому ОСОБА_2 під час оформлення біометричного паспорта для виїзду за кордон.
Стосовно клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць
Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов'язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.
Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до норм Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000 Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Липинського, б.7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) в оформленні та видачі неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , - паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки;
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) оформити та видати неповнолітньому ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
У клопотання про встановлення судового контролю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук