м. Вінниця
12 серпня 2024 р. Справа № 120/2546/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з 01 січня 2024 по 29 лютого 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, позовні вимоги також мотивовані протиправністю дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Ухвалою від 06.03.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
20.03.2024 на адресу суду надійшов відзив від територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову.
Даний відзив, окрім іншого, обґрунтований тим, що з 1 січня 2023 та з 1 січня 2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законами України "Про державний бюджет України на 2023 рік" та "Про державний бюджет України на 2024 рік". Ці Закони є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались, а відтак підлягають застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.
Ухвалою суду від 23.05.2024 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області додаткову інформацію.
13.06.2024 на виконання вимог ухвали суду, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області надано витребувану інформацію.
Згідно із частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було доставлено Державній судовій адміністрації України до його електронного кабінету 08.03.2024 року о 04:09 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.
Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач є діючим суддею Ямпільського районного суду Сумської області.
Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, у спірний період (з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року) ТУ ДСА України в Сумській області здійснювало позивачу нарахування суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.
На переконання позивача, суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. та на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн., як то передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв'язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд констатує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум", відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік", статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року - 2684 гривень, на 01 січня 2024 року - 3028 гривні; працездатних осіб на 2023-2024 роки, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Разом з тим, Закон України "Про державний бюджет України на 2023 рік" та Закон України "Про державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди в період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір якого станом на 01 січня 2023 року складає 2684,00 грн. та статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розмір якого станом на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн., а, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 29.02.2024, виходячи з встановлених станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн. та 3028,00 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання відповідачів вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 31.12.2023, з встановленого на 01 січня 2023 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684,00 грн., а за період з 01.01.2024 по 29.02.2024 з встановленого на 01 січня 2024 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн.
Ефективність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а, від 20.11.2023 року у справі №120/709/22-а.
Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення решти позовних вимог щодо визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.12.2023 по 29.02.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.
Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.12.2023 по 31.12.2023, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2684,00 грн., а за період 01.01.2024 по 29.02.2024, обчисливши її розмір виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України. В силу пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд прийшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов'язання до їх нарахування та виплатити. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.
Однак, у межах цієї справи позивачем обрано спосіб захисту своїх прав не у формі стягнення недоплачених сум, а про зобов'язання відповідача їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди, що не доплачена позивачу повинен визначити відповідач при виконанні рішення суду у загальному порядку.
Враховуючи вказані мотиви, ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, а за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, а за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 29 лютого 2024 року включно, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, а за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідачі: Територіальне управління державної судової адміністрації України у Сумській області (вул. Перемоги, 4, м. Суми, код ЄДРПОУ 26270240)
Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)
Суддя Мультян Марина Бондівна