Справа № 703/3553/23
2/703/112/24
07 серпня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Криви Ю.В.,
секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Світличного Є.С.
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати, -
встановив:
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Кириченко Р.Ю., звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до АТ «Українська залізниця», у якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ та додаток до нього АТ «Українська залізниця» №483/ос від 04 травня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ; поновити дію трудового договору між ним та АТ «Українська залізниця»; стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь належну суму заробітної плати та інших виплат за період дії оспорюваного наказу та додатку до нього по дату поновлення дії трудового договору, а саме з 04 травня 2022 року по дату поновлення трудового договору; вирішити питання, щодо розподілу судових витрат.
Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та працює у Департаменті внутрішнього аудиту та контролю на посаді старшого ревізора.
24 лютого 2022 року вступив у силу Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України постановив, ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 №483/ос з ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору починаючи з 06 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Водночас, представник позивача зауважує, що уповноважені особи відповідача не ознайомлювали позивача з оспорюваним наказом про призупинення з ним трудового договору, а про існування вказаного наказу він довідався з відповіді на адвокатський запит від 27 червня 2023 року, яку було отримано лише 10 липня 2023 року. Вказує також, що із вказаної відповіді на адвокатський запит йому стало відомо, що згідно наказу АТ «Українська залізниця» №Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було переведено на простій.
Представник позивача вказує, що головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи та вважає, що ці дві умови мають виконуватися одночасно.
Водночас стверджує, що на день винесення наказу абсолютна неможливість надання відповідачем роботи позивачу не вбачалась, оскільки на території м. Сміла Черкаської області, де останній безпосередньо працював, не велись активні бойові дії, місто під окупацією не перебувало. Відповідачем також не було запропоновано переведення його на іншу роботу із збереженням середньої заробітної плати, в тому числі до іншого структурного підрозділу. Зауважує також що позивач звертався до відповідача з повідомлення про готовність працювати та поновлення дії трудового договору, на що отримав відмову від відповідача.
Отже, на час видання оспорюваного наказу, не існували обставини, які б виключали можливість обох сторін трудових відносин, якими є позивач і відповідач, виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Зазначені в наказі № 483/ос підстави призупинення вважає загальними, та такими, що не конкретизують підстав призупинення трудового договору щодо працівників Департаменту внутрішнього аудиту.
За твердженням представника позивача, наказ №483/ос від 04 травня 2022 року про призупинення дії трудового договору не відповідає приписам ч.2 ст.13 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а саме в ньому відсутні відомості щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача або серія та номер його паспорта, а також відсутня інформація про погодження означеного наказу (розпорядження) з військовою адміністрацією, яка здійснює свої повноваження на відповідній території.
Позивач вважає такий наказ протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки незважаючи на введення та дію на території України правового режиму воєнного стану АТ «Укрзалізниця», в тому числі і її регіональна філія «Одеська залізниця», будучи об'єктом критичної інфраструктури, свою діяльність не призупинило та здійснює її і надалі протягом усього часу. За таких обставин у роботодавця була і є можливість забезпечити позивача роботою, дійсних причин та підстав для призупинення дії трудового договору стороною відповідача не було.
Зазначає, що з дня призупинення дії трудового договору позивач не отримує заробітної плати, страховий стаж йому не зараховується. Безпідставне та необґрунтоване призупинення дії трудового договору порушує права та інтереси позивача, є вимушеним прогулом, оскільки працівник позбавлений можливості працювати з вини роботодавця.
З огляду на вказані обставини, представник позивача просив визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» №483/ос від 04 травня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ; поновити дію трудового договору між ним та АТ «Українська залізниця»; стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 належну суму заробітної плати та інших виплат за період дії оспорюваного наказу та додатку до нього по дату поновлення дії трудового договору, а саме з 04 травня 2022 року по дату поновлення трудового договору; вирішити питання, щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою судді від 23 серпня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
В наданому суду відзиві, який надійшов до суду 19 вересня 2023 року представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, з підстав його необґрунтованності та безпідставності, просила в задоволенні позовних вимог відмовити. Узагальнені доводи та заперечення, наведені у відзиві представником відповідача, зводяться до такого.
Так, на думку представника відповідача отримання позивачем копії наказу про призупинення дії трудового договору 11 липня 2023 року, а тим більше - ознайомлення не може вважатися моментом відліку строку звернення до суду в межах цієї справи, оскільки на електронну адресу ОСОБА_1 з травня 2022 року по липень 2022 року під час закриття розрахунку заробітної плати в автоматизованому режимі засобами АСБО «Фобос» направлялися розрахункові листки за відповідні місяці. Із розрахунків заробітної плати вбачається, що з травня 2022 року позивач не отримував заробітну плату: у графі «вид нарахування» за кодом 816 зазначено, найменування виду нарахування - «Призуп. дії трудового договору, «сума» - не заповнена. Таким чином, зважаючи на обставину, що позивач, починаючи з травня 2022 року не отримував заробітної плати, є очевидним, що останній мав інтерес щодо цієї події і міг його задовольнити через ознайомлення з розрахунковими листами, які направлялися йому на електронну адресу. З огляду на те, що рішення про призупинення дії трудового договору позивач вважає незаконним, підстави для звернення до суду, які становлять собою предмет судового розгляду у цій справі, існували та були відомі позивачу з травня 2022 року. Таким чином, на переконання представника відповідача, на підставі статті 233 КЗпП України, тримісячний строк для звернення до суду для позивача сплинув, а подання позовної заяви більше ніж через рік є порушенням строку для звернення до суду з такою вимогою та підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо законності підстав для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 . представник відповідача зазначила, що відповідно до наказу (розпорядження) AT «Укрзалізниця» № 2042/ос від 18 серпня 2017 року про переведення на іншу роботу, ОСОБА_3 працював на посаді старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Одеська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця». Департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом акціонерного товариства «Українська залізниця» та підпорядковується наглядовій раді (комітету з аудиту) Товариства. Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно із затвердженими наглядовою радою товариства планами внутрішніх аудитів. Однак, станом на 07.11.2022 плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались, що свідчить про те, що фактично функціонування Департаменту внутрішнього аудиту та контролю було зупинено.
Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року передбачає можливість обмеження права на працю в умовах введення воєнного стану.
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», нормами якого акцентовано, що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Військова агресія Російської Федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів товариства, обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» критично зменшилися. Всі сили та ресурси товариства в умовах війни спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни.
У зв'язку із запровадженням в Україні військового стану в АТ «Укрзалізниця» з 24 лютого 2022 року встановлено режим простою, у зв'язку з чим була зупинена робота структурних підрозділів, які не виконують критично важливі завдання.
Так, згідно з наказом AT «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатку 1. Наказом AT «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», викладено його у новій редакції. Так, згідно з додатком 1, старшому ревізору ОСОБА_4 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року. Наказом AT «Укрзалізниця» від 11 липня 2022 року №Ц-42/38 внесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», викладено його у новій редакції. Так, згідно з додатком 1 до вказаного наказу, старшому ревізору ОСОБА_4 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року, з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року, з 01 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року та з 01 травня 2022 року до 05 травня 2022 року.
Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 04 травня 2022 року №483/ос, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що є наслідком втрати можливості повноцінно організувати процеси діяльності Товариства через військову агресію російської федерації проти України, та у зв'язку з запровадженням в Україні воєнного стану, керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, простій ОСОБА_1 було припинено та призупинено дію його Трудового договору з 06 травня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Водночас, представник відповідача вказує, що тимчасове переведення Позивача на іншу роботу було неможливим. Зауважила також, що призупинення дії трудових договорів застосовувалося до всіх працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю у зв'язку з абсолютною неможливістю надання відповідачем роботи, що в свою чергу, виключало можливість виконання ними роботи. Відтак, підставою для призупинення дії Трудового договору стала абсолютна неможливість надання позивачу роботи з боку АТ «Укрзалізниця», що в свою чергу, виключає можливість виконання позивачем роботи, та абсолютна неможливість виконання позивачем роботи, що в свою чергу виключає можливість надання йому роботи з боку АТ «Укрзалізниця». Крім цього, зазначила, що за характером роботи до ревізорів не можна застосовувати тимчасове переведення на іншу роботу, оскільки за таких умов не буде забезпечений принцип незалежності аудиторських послуг у майбутньому, що прямо передбачено положенням про Департамент.
Також представник відповідача вказує що відповідно до протоколу засідання наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 23 лютого 2023 року було прийнято рішення про ліквідацію структурного підрозділу Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця», що на даний час фактично унеможливлює відновлення дії трудового договору з позивачем.
У свою чергу, на дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України, відповідачем на адресу позивача було направлено попередження про наступне вивільнення з пропозицією іншої роботи відповідно до доданого переліку вакантних посад, що свідчить про вжиття відповідачем всіх можливих заходів для забезпечення позивача роботою на іншій посаді.
Щодо доводів позивача про невідповідність оскаржуваного наказу вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», представник відповідача зазначила, що такі доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки на день винесення оскаржуваного наказу чинною була редакція закону, яка не містила вимог щодо змісту наказу. Відповідні зміни були внесені законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року. Відтак, вважає, що при складанні оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем відповідачем не порушено вимог законодавства щодо його форми та змісту, що виключає визнання його незаконним з відповідних підстав. У свою чергу, застосування до оскаржуваного наказу редакції закону, яка була прийнята після його видання, суперечить незворотності дії закону у часі відповідно до наведеного конституційного положення.
Щодо вимоги про стягнення заробітної плати, то відповідач вважає, що стягнення середнього заробітку по день винесення рішення не узгоджується із законодавчими нормами, на думку відповідача, стягнення середнього заробітку можливе лише у разі поновлення на роботі у зв'язку із незаконним звільненням або незаконним переведенням на роботі. Водночас призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. За чинним законодавством відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплати працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Вказує також, що з 24 лютого 2022 року позивач перебував у простої. Тобто, позивач до призупинення з ним дії трудового договору не виконував роботу у зв'язку з її відсутністю. Вважає, що вина роботодавця у тому, що військова агресія унеможливила його надати позивачу роботу, відсутня. На думку представника відповідача період часу з 04 травня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він би все одно не працював, а перебував у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток. За наведених обставин, вважає, що умова наявності вини роботодавця беззаперечно відсутня принаймні з моменту направлення позивачу попередження про наступне вивільнення з переліком вакантних посад. Представник відповідача також зазначила, що вимога про стягнення інших виплат викладена без конкретизації характеру таких виплат, а тому у її задоволенні має бути відмовлено.
Викладене, на думку представника відповідача, свідчить про відсутність підстав для скасування наказу №483/ос від 04 травня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ; поновлення дії трудового договору між ним та АТ «Українська залізниця» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На підставі наведеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов та просили суд його задовольнити з підстав вказаних в позовній заяві. Окрім того представник позивача уточнив зміст позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Українська залізниця» №483/ос від 04 травня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 ; стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь позивача належну суму заробітної плати та інших виплат за період дії оспорюваного наказу, починаючи з 04 травня 2022 року та вирішити питання, щодо розподілу судових витрат.
Представник відповідача - адвокат Говорова А.І. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, наведених у відзиві та просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Водночас наполягала на задоволенні раніше поданого нею клопотання про визнання доказу недопустимим(Т.1 а.с.244-245). Під час винесення судом рішення просила врахувати, що наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» № 1998/ос від 26 жовтня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади в зв'язку із скороченням штату. На дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України, відповідачем на адресу позивача було попередньо направлено попередження про наступне вивільнення з пропозицією іншої роботи відповідно до доданого переліку вакантних посад, що свідчить про вжиття відповідачем всіх можливих заходів для забезпечення позивача роботою на іншій посаді. В свою чергу, позивач ухилявся як від переведення на іншу роботу так і від проведення процедури вивільнення. Така поведінка позивача, на думку представника відповідача, свідчить про бажання позивача збільшити період призупинення трудового договору і тим самим збільшити суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
За змістом ч.1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ч. 1ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У силу положень ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 року відповідно до ст. 3 КЗпП до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 02 грудня 2016 року.
Так, згідно копії наказу (розпорядження) №2309/ос від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління аудиту та контролю регіональної філії «Одеська залізниця» Департаменту аудиту та контролю ПАТ «Укрзалізниця» за переведенням з регіональної філії «Одеська залізниця» (Т.1 а.с.44).
Згідно наказу копії наказу (розпорядження) №2042/ос від 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Одеська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.110).
Вказані обставини підтверджуються також копією трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.24-36).
Згідно Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 7-9 жовтня 2020 року, Департамент внутрішнього аудиту та контролю є структурним підрозділом «акціонерного товариства «Українська залізниця» та підпорядковується наглядовій раді (комітету з аудиту) Товариства (п.1.1 Положення про Департамент). Департамент виконує функції підрозділу/служби внутрішнього аудиту Товариства (п.1.2 Положення про Департамент). Ціллю Департаменту є надання незалежних, об'єктивних аудиторських послуг, спрямованих на збільшення вартості Товариства та вдосконалення його діяльності і процесів (п.2.1 Положення про Департамент) (Т. 1 а.с.113-133).
Отже, Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно затверджених наглядовою радою (комітетом з аудиту) планів внутрішніх аудитів.
Згідно витягу з наказу голови правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року було встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» відповідно до додатка 1. Як вбачається із вказаного додатку стан простою було застосовано до старшого ревізора ОСОБА_1 на період часу з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року. Підставою для винесення вказаного наказу зазначено акт про простій від 24 лютого 2022 року, з якого вбачається, що з 24 лютого 2022 року була зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі. (Т.1 а.с.152-153, 154).
Згідно витягу з наказу голови правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-42/12-В від 24 березня 2022 року унесено зміни до додатку 1 наказу від 24 лютого 2022 року №Ц-42/6-В та викладено його у новій редакції. Так, згідно з указаними змінами старшому ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року та з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року (Т.1 а.с. 155-156).
Згідно витягу з наказу голови правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-42/38 від 11 липня 2022 року внесено зміни до додатку 1 наказу № Ц-42/6-В від 24 лютого 2022 року «Про запровадження режиму простою» та викладено його у новій редакції. Так, згідно з указаними змінами старшому ревізору ОСОБА_1 встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року; з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року та 01 травня 2022 року по 05 травня 2022 року (Т. 1 а.с. 157-158).
Згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року час простою з причин, що не залежать від працівника товариства, було ухвалено оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) працівнику (Т.1 а.с. 181-182).
З листа Департаменту внутрішнього аудиту та контролю № ЦВА-18/136 від 27 квітня 2022 року, який надійшов на адресу члена правління АТ «Укрзалізниця», вбачається, що в зв'язку з неможливістю надання роботи працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю внаслідок критичного зменшення обсягів робіт через військову агресію Російської Федерації проти України, незатвердженням наглядовою радою АТ «Укрзалізниця» Плану внутрішніх аудитів на 2022 рік, та запровадження відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами зазначеного закону, на виконання п.1 вказівки №Ц-3-86/117-22від 29 березня 2022 року додатково надано перелік працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю з якими пропонується призупинити дію трудових договорів на період військового стану з 01 травня 2022 року. Згідно означеного переліку працівників Департаменту внутрішнього аудиту та контролю запропоновано призупинити дію трудових договорів на період військового стану працівникам у загальній кількості 80 осіб, до якого включено і старшого ревізора ОСОБА_1 (Т.1 а.с. 173-178).
Відповідно до витягу з наказу голови правління АТ «Українська залізниця» №483/ос від 04 травня 2022 року припинено простій, введений наказом №Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року (зі змінами), та до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені і додатку №1 до цього наказу, відповідно до якого з 06 травня 2022 року призупинено дію трудового договору в тому числі щодо старшого ревізора ОСОБА_1 . Підставами винесення цього наказу зазначено неможливість надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію Російської Федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства (Т.1 а.с. 179-180).
Як вбачається з витягу з протоколу наглядової ради №А-10/4-23 Ком.т. від 23 лютого 2023 року вирішено ліквідувати структурний підрозділ Департамент внутрішнього аудиту та контролю AT «Укрзалізниця» (Т.1 а.с.159).
Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_5 № ЦПК-157 від 21 серпня 2023 року разом з переліком вакантних посад AT «Укрзалізниця» було надіслано позивачу рекомендованим поштовим відправленням №0600040313076 (Т.1 а.с.160-170, 230-зворот - 239). Вказане попередження про наступне вивільнення з переліком вакантних посад було отримано позивачем 29 серпня 2023 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (Т.1 а.с. 239-зворот).
Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що пропозиції іншої роботи з переліком вакантних посад, які пропонувалися для переведення повторно надсилалися позивачу 26 вересня 2023 року та 17 жовтня 2023 року, які були особисто вручені позивачу що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень (Т.1 а.с.240-зворот - 242).
Згідно з актами про ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення та переліком вакантних посад по АТ «Укрзалізниця» від 25 серпня 2023 року та від 25 жовтня 2023 року, останній від переведення на запропоновані вакантні посади - відмовився. Вказане засвідчено підписами заступника директора Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики AT «Укрзалізниця» - Тритиниченко Ю.А., менеджером-начальником відділу обліку персоналу апарату управління Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики AT «Укрзалізниця» - ОСОБА_6 , та заступником начальника відділу обліку персоналу апарату управління Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики AT «Укрзалізниця» - Плюйко В.В. (Т.1 а.с. 240, 242-зворот).
Наказом АТ «Укрзалізниця» №1948/ос від 26 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з 30 жовтня 2023 року із займаної посади старшого ревізора у зв'язку зі скороченням штату.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Так, згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан. В подальшому відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану було продовжено. Згідно із вказаними Указами Президента України воєнний стан введено на всій території України.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України №64/2022від 24.02.2022 року у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30,34,38,39,4144,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідний для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»(далі закон №2136-ІХ).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 01 квітня 2022року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у первинній редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) було визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
З 19 липня 2022 року ст. 13 Закону 2136-IX викладено в новій (розширеній) редакції.
Зокрема у ч. 1 даної статті наведено більш розширене визначення поняттю призупинення дії трудового договору та вказано, що це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
У частині 2 даної статі вказано, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові інші персональні данні відповідних працівників.
Таким чином, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не по відношенню до всього персоналу, а відносно конкретних працівників (наведених у відповідному переліку).
При цьому, умовами такого призупинення на тлі російської військової агресії є неможливість надання та виконання певної роботи (в новій редакції ст. 13 Закону неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором).
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Разом з тим, як вбачається з положень частини 1 статті 13 Закону №2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Водночас, таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).
Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено з матеріалів справи, АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і на час винесення оскаржуваного наказу підприємство працювало, та продовжує працювати.
Посилання АТ «Укрзалізниця» на неможливість надати позивачу роботу, оскільки обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшилися, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками за 1 квартал 2022 року, на підтвердження чого надано лист Департаменту економіки, планування та бюджетування АТ «Укрзалізниця» №ЦФЕ-7/477 від 16 вересня 2022 року (Т. 1 а.с.140-141), а також на ту обставину, що призупинення дії трудового договору з позивачем відбулось внаслідок втрати відповідачем можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства (як слідує з оскаржуваного наказу) та відсутності у нього роботи для позивача яку б можна було виконувати (лист від 07 листопада 2022 № АЦСК-07/59, яким підтверджується, що Наглядовою радою не затверджувались Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік ( Т. 1 а.с. 134), що виключає можливість виконання позивачем роботи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не був ініціатором призупинення із відповідачем трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець. Окрім цього, підприємство весь час працювало та надавало послуги.
Наданими відповідачем доказами дійсно підтверджені обставини змін в організації виробництва і праці, пошкодження залізничної інфраструктури, пошкодження, знищення та втрати майна, зменшення фінансових показників тощо.
Разом з тим, суд вважає, що відповідачем не було доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, як і не доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто того, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника її виконувати.
Представником відповідача не було надано суду заперечень чи доказів того, що позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки станом на 04 травня 2022 року (дата прийняття оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору) своїх трудових обов'язків через військові дії проти України та не надано доказів того, що позивачу пропонувалась будь-яка інша робота на яку він не погодився.
Так, заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що Департамент внутрішнього аудиту та контролю надає аудиторські послуги згідно із затвердженими наглядовою радою товариства планами внутрішніх аудитів, які не були затвердженні на 2022 рік.
На підтвердження викладеного відповідач надав лист директора Офісу корпоративного секретаря від 07 листопада 2022 року, згідно з яким було проінформовано заступника директора юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця» про те, що Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувались (Т. 1 а.с. 134).
Однак, наведені обставини, на думку суду, не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з розділом 3 Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю обсяг діяльності Департаменту включає 11 пунктів, одним з яких (п.п. 4.2.9) є проведення позапланових аудитів на вимогу Наглядової ради.
Згідно п. 7.7. Положення про Департамент внутрішнього аудиту та контролю, затвердженого рішенням Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 7-9 жовтня 2020 року, протоколом №А-10/28-20 ком.т., комітет з аудиту затверджує піврічні плани проведення аудитів, організаційну структуру, штатний розпис та бюджет Департаменту.
Відповідно до Регламенту організації та проведення внутрішнього аудиту та контролю в ПАТ «Укрзалізниця» введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 26.06.2018 №401 (далі Регламент), а саме п. 4.1.6 аудиторські перевірки можуть бути планові, зустрічні та раптові.
Згідно з п.п. 4.1.1. п. 4 Регламенту поточні аудити здійснюються на підставі піврічних планів проведення аудиту, а також за окремим дорученням голови правління товариства.
Проте, сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту не є беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці.
Відтак, відсутність планів внутрішніх аудитів на 2022 рік не є доказом перебування відповідача в обставинах неможливості забезпечити позивача роботою, у зв'язку з військовою агресією проти України.
Щодо посилання відповідача на те, що за характером роботи до ревізорів не можна застосовувати тимчасове переведення на іншу роботу, то суд зазначає, що відповідно до п.8.3 Положення про департамент внутрішнього аудиту працівники Департаменту не можуть залучатись іншими структурними підрозділами товариства для виконання їх завдань та доручень. Вказана норма дійсно забороняє залучення працівників до виконання завдань інших структурних підрозділів, однак не містить заборони щодо переведення працівників Департаменту в інші структурні підрозділи товариства.
Крім того, суд зазначає, що відповідності до п.2 оскаржуваного наказу дію трудового договору призупинено до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Водночас представник відповідача долучила до відзиву лист Голови наглядової ради АТ «Укрзалізниця», адресований народному депутату ОСОБА_7 , відповідно до якого можливість відновлення роботи Департаменту ставиться в залежність не від припинення або скасування воєнного стану в Україні, а від призначення нового керівника Департаменту (Т.1 а.с.137).
Падіння доходів внаслідок зменшення обсягу вантажних перевезень також не свідчить про неможливість відповідача забезпечити позивача роботою.
Представником відповідача не було надано суду заперечень чи доказів того, що позивач не міг виконувати свої посадові обов'язки чи певну їх частину дистанційно.
Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження і той факт, що відповідач позбавлений можливості надати роботу позивачу, зокрема, хоча б частково, дистанційно або застосувати інший механізм встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи продовження застосування простою, переведення на іншу роботу, яку здатна виконувати позивач відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.
Окрім того, робочим місцем позивача ОСОБА_1 є м. Сміла Черкаської області, де військові дії безпосередньо не мали місця та не могли перешкодити здійсненню працівником Укрзалізниці у відділі аудиту та контролю своїх трудових обов'язків.
З огляду на вищенаведене суд вважає, що твердження представника відповідача про відсутність можливості надавати роботу позивачу є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо аргументів позивача про невідповідність оскаржуваного наказу вимогам ч.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», то суд зазначає, що на день винесення наказу, тобто станом на 04 травня 2022 року, чинною була редакція закону від 15.03.2022, яка не містила вимог щодо змісту наказу. Відповідні зміни було внесено законом №2532-ІХ від 01 липня 2022 року. Однак, відповідно до ст.58 Конституції України закон не має зворотної дії у часі.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а відтак посилання відповідача на рішення місцевих та апеляційних судів, не підлягають врахуванню судом, так як не є підтвердження усталеної судової практики.
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону № 2136-ІХ хоча і не припиняє трудових відносин, і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22), зазначено, що: «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону».
Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суд встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.
Як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Українська залізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.
Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Українська залізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймав посаду старшого ревізора відділу внутрішнього аудиту та контролю, роботою. Такі висновки спростовують доводи відповідача у відповідній частині.
Суд має насамперед з'ясувати, а відповідач довести, неможливість надання та виконання роботи.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2023року у справі № 161/7449/22 (провадження № 61-735св23), від 31 січня 2024року у справі № 161/8196/22 (провадження № 61-6897св23).
Враховуючи наведене суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу №483/ос від 04 травня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 , є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
У поданому до суду відзиві та в судовому засіданні представник відповідача стверджувала, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із вказаним позовом, тобто фактично просила застосувати до вимог позивача позовну давність.
За приписами частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-XI Кодекс законів про працю України було доповнено главою XIX, яка набула чинності на час виникнення спірних правовідносин. Пункт 1 Прикінцевих положень цієї глави визначає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні був запроваджений з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року включно на підставі, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 23 лютого 2022 року № 229, від 23 грудня 2022 року № 1423 та від 25 квітня 2023 року № 383.
Позивач за захистом своїх прав звернувся до суду першої інстанції з позовом 01 серпня 2023 року (дата надходження позовної заяви до суду), тобто в межах визначеного КЗпП України строку.
При цьому, доводи представника відповідача щодо необхідності відраховувати строк для звернення до суду починаючи з травня 2022 року не заслуговують на увагу та відхиляються судом, оскільки у вказаний період та до 30 червня 2023 року включно в Україні було запроваджено карантин, отже строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за ч. 2 ст.235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Таким чином, суд керуючись ч. 1ст. 10 ЦПК України та принципом верховенства права, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосовує за аналогією закону, що передбачено ч. 9 ст. 10 ЦПК України, положення ч.2 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі №761/36220/17 (провадження №61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Водночас, оскільки під час розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тому не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд вважає за необхідне покласти обов'язок з відшкодування позивачу середньої заробітної плати за весь час його перебування у вимушеному прогулі на відповідача, тому доводи відповідача про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, у цьому випадку безпідставні.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається із розрахункового періоду.
Період простою не є відпрацьованим періодом, а тому виключається із розрахунку середньоденної зарплати за останні 2 календарні місяці роботи.
Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заробітної плати у січні 2022 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі 22038 грн. 90 коп., у лютому 2022 року - 17151 грн. 25 коп. При цьому, як в січні так і в лютому 2022 року в заробітну плату було враховано по 75 грн матеріальної допомоги, а також у січні 2022 року позивачу також була нарахована премія в розмірі 4346 грн. 65 коп. та вартість подарунків у розмірі 541 грн., водночас означені нарахування є разовими виплатами і відповідно до п.4 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати не враховується при обчислення середньої заробітної плати. Таким чином, сукупний розмір заробітної плати за 2 місяці, який береться судом для обчислення заробітної плати складає 34152 грн. 50 коп. (17076,25+17076,25).
У січні 2022 року позивачем було відпрацьовано 19 днів, у лютому 2022 року - 20 днів. Отже, сума середньої заробітної плати становить 875 грн.70 коп. (34152,50 : 39 = 875,70).
Враховуючи, що позивач з 30 жовтня 2023 року звільнений із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня призупинення дії трудового договору, тобто з 06 травня 2022 року, до дня звільнення позивача з посади, тобто до 30 жовтня 2023 року включно, у розмірі 338895 грн. 90 коп., з розрахунку 875 грн.70 коп. х 387 робочих днів.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Відповідач не надав суду власний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також щодо розміру середньоденної заробітної плати, оскільки представник у відзиві на позов та у своєму запереченні зазначив, що в цілому заперечує наявність можливості нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку скасування наказу про призупинення дії трудового договору.
Посилання представника відповідача на відсутність підстав для застосування ч. 2 статті 235 КЗпП України з посиланням на постанови Верховного Суду у справі № 460/2675/18 та №466/1680/21, оскільки позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу є безпідставними, оскільки у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку про незастосування положень статті 235 КЗпП України, оскільки позивачі не виконували трудові обов'язки за власними переконанням, які обумовлені незгодою із переведенням на іншу посаду, отже позивачі могли виконувати роботу, в той час, як в межах цієї справи мова йде про призупинення трудового договору, а не переведення на іншу (нижчу) посаду, що виключає можливість працівника взагалі виконувати трудові обов'язки та не залежить від її переконань чи бажань.
Одночасно з вимогою про стягнення середнього заробітку позивачем заявлено вимогу про стягнення також інших виплат за період дії наказу. Оскільки позивачем не конкретизовано вимогу в цій частині, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, відзиві на позов та письмових поясненнях сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 6 наведено статті передбачено, що якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.
З платіжної інструкції №787 від 22.08.2023 вбачається, що позивачем було сплачено 1073,60 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу.
Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1073 грн. 60 коп. судового збору, сплаченого ним за звернення до суду з вимогою немайнового характеру.
Водночас, від сплати судового збору за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку, позивач звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з вимогою майнового характеру, 1073,60 грн. судового збору належить стягнути з відповідача на користь держави.
Докази на понесення позивачем будь-яких інших судових витрат матеріали справи не містять.
На підстав наведеного, керуючись ст.5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265 ЦПК України,
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ акціонерного товариства «Українська залізниця» № 483/ос від 04 травня 2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 за період з 06 травня 2022 року по 30 жовтня 2023 року середній заробіток за час призупинення дії трудового договору у розмірі 338895 (триста тридцять вісім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 90 (дев'яносто) коп., із якого підлягають вирахуванню обов'язкові податки, збори та інші платежі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Стягнути з акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 12 серпня 2024 року.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса місця знаходження: м. Київ-150, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Головуючий: Ю. В. Крива