Справа № 705/1033/24
Провадження № 2/702/241/24
13.08.2024 м. Монастирище
Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:
головуючої судді Жежер Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Махомети І.С.,
представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), представника відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
позивач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 - не з"явилися,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Монастирище в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
Представник позивача ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» 14.02.2024 звернулась до суду з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Підставою для звернення з позовом вважає те, що 14.07.2012 між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, згідно з умовами якого відчужувач передав у власність набувачеві квартиру АДРЕСА_1 .
Даний договір було посвідчено державним нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Дашицькою Л.Л., реєстраційний номер 3-1626 від 14.07.2012.
Також, 14.07.2012 державним нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Дашицькою Л.Л. було накладено заборону відчуження нерухомого майна у зв'язку з укладенням договору довічного утримання, яка було зареєстрована у реєстрі заборон відчуження за № 3-1627 від 14.07.2012.
Договір довічного утримання також було зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, номер правочину 5101164 від 14.07.2012.
При укладенні договору довічного утримання приватним нотаріусом було вилучено у ОСОБА_6 оригінал його документу про право власності на квартиру - свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 543085, видане 14.12.2006, відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради. Взамін цього документу, нотаріусом було видано інший правовстановлюючий документ - договір довічного утримання, який зберігається у позивача.
Позивач належним чином виковував умови договору, матеріально забезпечував свого вітчима, забезпечував його щоденним триразовим калорійним харчуванням, надавав побутові послуги, забезпечував належним лікуванням тощо. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Будучи впевненим у належному йому праві власності на квартиру, 04.01.2022 позивач звернувся до державного нотаріуса Уманської державної нотаріальної контори, якою за його зверненням було припинено обтяження заборону на нерухоме майно, накладене згідно з договором довічного утримання, на підставі заяви позивача і набувача за договором довічного утримання - у зв'язку зі смертю відчужувача.
09.08.2022 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за донькою померлого ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 .
Відповідач, не маючи оригіналу документу про право власності її померлого батька на спірну квартиру, звернувся до відділу житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради, повідомив про втрату такого документу, та отримав його дублікат.
Видача свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 на ім'я його доньки ОСОБА_4 стала можливою через відсутність у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності позивача ОСОБА_3 на квартиру, набуту ним на підставі договору довічного утримання.
Зазначені обставини змусили позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.
Спірна квартира вибула з власності позивача ОСОБА_3 поза його волею. Відповідач ОСОБА_4 володіє спірним майном незаконно, що є підставою для застосування положень ст. 387, 388 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.
На адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача 22.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.
Батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина, що складалася з квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 , як спадкоємець першої черги спадкування у шестимісячний термін подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини та зі спливом цього строку отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2022, зареєстрованого в реєстрі за № 2047.
Однак, згодом відповідачу стало відомо про подачу до неї позовної заяви про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно. В позовній заяві останній запевняє, що між позивачем та батьком відповідача 14.07.2012 був укладений договір довічного утримання, згідно умов якого батько відповідача передав у власність позивачеві квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказує на набуття ним права власності на спірне майно у відповідності до ч. 4 ст. 334 ЦК України в редакції, що діяла станом на час укладення договору довічного утримання (догляду), тобто станом на 14.07.2012, а тому позивач вважає, що в нього виникло право на витребування майна з чужого незаконного володіння.
Однак, відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно, що містяться в інформаційній довідці №310610155 від 23.09.2022, батько відповідача, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , володів вищезазначеною квартирою на підставі права приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності, ЯЯЯ543085, виданого відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради від 14.12.2006. Тобто, починаючи з 14.12.2006 батько відповідача був єдиним власником квартири та будь-яких відомостей про зміну власника та перехід права власності на вищезгадану квартиру від батька відповідача до позивача чи інших осіб в державних реєстрах не міститься.
Відповідач подала нотаріусу всі необхідні документи, які підтверджували право власності її батька на спірну квартиру, а саме: в органах БТІ отримано довідку характеристику, відповідно до якої власником спірного майна був батько відповідача, а також відповідач отримала та подала нотаріусу витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень тощо (дані документи містяться в матеріалах спадкової справи №68035134 (номер в нотаріуса 93/2021).
В свою чергу, приватний нотаріус у відповідності до пунктів 4.16, 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, здійснив всі необхідні дії та заходи щодо встановлення майна спадкоємця, перевірила у відповідних державних реєстрах інформацію щодо наявності/відсутності заборон на спадкове майно, а також всі необхідні інші дії, та після уникнення будь - яких сумнівів правомірно видала відповідачеві свідоцтво про право на спадщину після смерті її батька.
Тобто, на час видачі свідоцтва про право на спадщину ні нотаріусу, ні відповідачеві не була відома інформація про наявність договору довічного утримання (догляду) від 14.07.2012, укладеного між позивачем та батьком відповідача.
Отже, покійному батьку відповідача на праві власності належала спірна квартира, яка не вибула з його власності (володіння), а тому відповідач правомірно та добросовісно успадкувала після його смерті належне їй спадкове майно.
Право власності на майно, яке підлягає державній реєстрації, повинно бути зареєстровано у відповідних державних органах, про що у договорі здійснюється відповідний запис.
Вимоги даного роз'яснення були виконані державним нотаріусом Уманської міської нотаріальної контори при посвідченні договору довічного утримання (догляду) від 14.07.2012 та у п. 4.10. чітко зазначено, що право власності на квартиру підлягає державній реєстрації.
Однак, позивач не виконав вимоги передбачені у вище вказаному договорі довічного утримання (догляду), а також вимог чинного на той час законодавства України та не звернувся до органів БТІ з заявою про державну реєстрацію договору довічного утримання (догляду) та як наслідок договір не був зареєстрований у відповідності до законодавства України, а отже, в розумінні ст. 745 ЦК України цей договір є недійсним.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України в редакції станом на день укладення договору довічного утримання (догляду) вказано, що право власності на майно за договором довічного утримання виникає з моменту реєстрації договору як правочину. Проте це положення не замінює необхідність державної реєстрації права власності на нерухомість.
Таким чином, враховуючи правомірність та добросовісність відповідача на успадкування вказаного спадкового майна, що залишилося після смерті її батька, пасивну поведінку позивача на реєстрацію за ним права власності на квартиру, що входила до спадкового майна померлого (договір укладено у 2012 році, а батько відповідача помер аж у 2021 році при вступу в дію ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», тобто з 01.01.2013), враховуючи судову практику та практику ЄСПЛ, вважає, що у позивача не виникло право на витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме з ОСОБА_4 та відповідно поданий до неї позов вважає безпідставним.
Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 25.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 13.08.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про витребування доказів.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала повністю, з підстав зазначених в заявах по суті справи та додатково пояснила, що АДРЕСА_2 у зв'язку з декомунізацією рішенням Уманської міської ради, була перейменована у вул. Гайдамацька.
В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав повністю, з підстав зазначених в заявах по суті справи, з приводу перейменування вулиці Р.Чорного на Гайдамацьку не заперечував.
В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Клопотання про відкладення судового засідання на адресу суду не надходило.
Суд заслухавши сторону позивача та сторону відповідача, перевіривши викладені у заявах по суті справи обставини та безпосередньо дослідивши письмові докази, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 14.07.2012 ОСОБА_5 (відчужувач) передає, а ОСОБА_3 (набувач) отримує у власність квартиру на умовах цього договору. Квартира, що відчужується за даним договором розташована в АДРЕСА_3 . Також даним договором передбачено умови утримання (догляду). Даний договір посвідчено державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі правочинів за № 3 - 1626 та 14.07.2012 зареєстровано в державному реєстрі правочинів № 5101164, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 11572946 від 14.07.2012 (а.с. 38 - 42, 42).
Відповідно до п. 4.7., 4.10. договору довічного утримання (догляду) від 14.07.2012 право власності на квартиру у набувача виникає з моменту державної реєстрації договору, цей договір підлягає державній реєстрації.
Відповідно до змісту спірного договору довічного утримання (догляду), державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна - квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , до припинення договору довічного утримання, яку 14.07.2012 зареєстровано в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 12737798, що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 36916185 (а.с. 40, 43).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 310610155 від 23.09.2022, право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить ОСОБА_4 , державна реєстрація проведена 09.08.2022 (а.с. 52 - 56).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 293618877 від 04.01.2022, 04.01.2022 припинено обтяження на квартиру АДРЕСА_1 на підставі: договору довічного утримання (догляду), серія та номер 3 - 1626, виданий 14.07.2012, видавник Уманська міська державна нотаріальна контора; свідоцтва про смерть, серія та номер І - НОМЕР_1 , виданий 05.07.2021, видавник: Уманський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); серія та номер: 1, виданий 04.01.2022, видавник: Уманська міська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Кравцеь Г.В. (а.с. 44- 45).
Зняття заборони з оспорюваної квартири підтверджується і відміткою на договорі довічного утримання від 04.01.2022, відповідно до якої державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори знято заборону відчуження у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 41).
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого 05.07.2021 Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 48).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 365636493 від 13.02.2024, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2047, виданий 09.08.2022, видавник: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Уманського районного нотаріального округу Черкаської області. Крім цього, на дану квартиру 27.10.2022 накладено арешт на підставі ухвали суду, серія та номер: 705/3944/22, 2 - з/705/54/22, виданий 17.10.2022, видавник: Уманський міськрайонний суд (а.с. 49 - 51).
Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 65024950 від 04.10.2022, ОСОБА_3 04.10.2022 відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки наявні супечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно (а.с. 57).
Учасники справи в судовому засіданні підтвердили, що квартира АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_5 це одна і та ж сама квартира. Із досліджених доказів, судом встановлено, що ОСОБА_5 , як власник квартири АДРЕСА_1 , уклав із ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду) від 14.07.2012, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у приватну власність ОСОБА_3 , належну йому на праві приватної власності квартиру, а останній зобов'язався здійснювати за ОСОБА_5 постійний догляд, на умовах, зазначених у договорі.
Договір довічного утримання від 14.07.2012 є чинним та жодною із сторін не оспорюється.
Так, представник відповідача, як на підставу відмови у задоволенні позову посилається на те, що позивач не набув у встановленому законом порядку права власності на спірну квартиру, а саме не здійснив державної реєстрації права власності на спірну квартиру, з даного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 744 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору довічного утримання) за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно з ст. 745 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору довічного утримання) договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст. 748 ЦК України(в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору довічного утримання) набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору довічного утримання) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
У постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що, висловивши свою волю на відчуження об'єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб'єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об'єкт припиняється у продавця і, відповідно, виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.
Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до статей 334, 748 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу, необхідність реєстрації права на нерухоме майно (до 01.01.2013) не впливала на виникнення в набувача нерухомості прав власника на це майно.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон N 1952-IV) (що діяла на момент укладення договору довічного утримання 14.07.2012) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державною фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон N 1952-IV) (що діяла на момент укладення договору довічного утримання 14.07.2012) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, ЦК України та Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» по різному врегульовували момент виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином.
Постановою Великої Палати ВС від 22.06.2021 визначено, «що саме норми ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов та моменту виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином.
За змістом постанови, за Законом України N 1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11.02.2010 N 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів України", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01.01.2013 (1878-VI пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1878-VI).
Частиною третьою статті 3 Закону N 1952-IV (у редакції Закону N 1878-VI) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через ще юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України N 1878-VI від 11.02.2010.
Водночас стаття 182 ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3 Закону N 1952-IV (у редакції Закону N 1878-VI) не належали.
Крім того, чинна станом на 21.02.2011 редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив'язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01.01.2013 (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1878-VI).
Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону N 1952-IV (у редакції Закону N 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу.
З огляду на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у цій постанові, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.
Таким чином, до 01.01.2013 право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
Відтак особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».
Таким чином, до 01.01.2013 право власності у набувача нерухомого майна за договором (в тому числі і договором довічного утримання) виникало за правилами ч. 4 ст. 334 ЦК України з моменту державної реєстрації такого договору, як правочину.
Оскільки, правочин (договір довічного утримання від 14.07.2012) був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 14.07.2012, реєстраційний номер 3-1626, а отже, ОСОБА_3 набув право власності за таким договором з моменту державної реєстрації правочину (14.07.2012), а нерухоме майно за договором довічного утримання перейшло до позивача з моменту державної реєстрації відповідного договору довічного утримання, незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Таким чином, позивач ОСОБА_3 набув право власності на спірний об'єкт нерухомого майна з 14.07.2012.
Так, постановою Черкаського апеляційного суду від 31.01.2024 у справі між тими ж сторонами про визнання договору довічного утримання від 14.07.2012 дійсним та визнання права власності на квартиру по АДРЕСА_3 рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови (а.с. 65 - 72).
Так, даною постановою встановлено, що оскільки, договір довічного утримання від 14.07.2012, посвідчений державним нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Дашицькою Л.Л., реєстраційний номер 3-1626, 14.07.2012 був зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 5101164, а тому позивач ОСОБА_3 набув право власності на спірний об'єкт нерухомого майна.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки, як цим судом, так і рішенням Черкаського апеляційного суду встановлено, що спірна квартира набута позивачем ОСОБА_3 з моменту реєстрації правочину, тобто з 14.07.2012, то видача свідоцтва про право на спадщину за законом та перехід права власності до відповідача ОСОБА_4 є незаконним, таким, що відбувся без відповідної правової підстави.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні.
Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності.
Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем.
Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).
Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц; від 18.01.2023 у справі №488/2807/17).
Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його набувачем без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача покликається на те, що відповідач ОСОБА_4 є правомірним та добросовісним набувачем спадкового майна.
Так, у постанові від 26.04.2022 у справі № 335/3595/19 Верховний Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
При цьому, добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача.
Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №910/21329/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц.
Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а робив це добросовісно.
Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.
Як встановлено судом, право власності за відповідачем на оспорювану квартиру зареєстровано 09.08.2022 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна станом на 23.09.2022 (а.с.52-56), тобто станом на дату реєстрації права власності за відповідачем (09.08.2022), у розділі деталізована інформація про обтяження та в розділі «Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна» підставою для обтяження зазначено Договір довічного утримання, серія та номер 3-1626, виданий 14.07.2012, видавник Уманська міська держнотконтора, підставою для припинення обтяження зазначено той же договір довічного утримання та свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , від 05.07.2021.
Таким чином, на момент реєстрації за відповідачем права власності на оспорювану квартиру наявність в Реєстрі відомостей про договір довічного утримання давали підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, відповідно набувач такого майна не вчинив всіх дій, спрямованих на усунення таких сумнівів, а тому не може вважатися добросовісним.
Право власника згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним.
Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
За змістом статті 388ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Це право власника захищено безпосередньо законом, та має на меті повернення у попереднє становище, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Предметом спору в цій справі є витребування майна, яке вибуло з володіння позивача ОСОБА_3 у володіння ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2047 від 09.08.2022.
Як було встановлено судом вище відповідач ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру незаконно, не маючи на те підстав, оскільки на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом таке право не належало померлому ОСОБА_5 , оскільки було відчужене на користь позивача ОСОБА_3 .
Оскільки, відповідач ОСОБА_4 не мала права на отримання даної спірної квартири у спадок та відповідно набула право власності без відповідної правової підстави (незаконно заволоділа нею), а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та витребування спірної квартири з незаконного володіння відповідача ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, задовольнити повністю.
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1 989 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_4 .
Суддя Юлія ЖЕЖЕР