Справа № 569/1627/23
30 липня 2024 року місто Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді - Галінської В.В.
секретар судового засідання - Калетинець Т.В.
справа №569/1627/23
учасники справи: позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідія Костянтинівна, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідія Костянтинівна, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця, визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідія Констянтинівна, ОСОБА_4 , в якому просить перевести на нього права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу часток квартири АДРЕСА_1 від 05 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого 05 січня 2021 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумець Л.К.; виплатити ОСОБА_3 вартість частини квартири АДРЕСА_1 , у розмірі придбаному нею згідно із договором купівлі-продажу від 05 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченого 05 січня 2021 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумець Л.К., внесених на депозитний рахунок Рівненського міського суду; визнати за ним право власності на спірну частину квартири; здійснити розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.10.2022 року позивач отримав від ОСОБА_3 заяву про добровільне укладення договору користування та утримання квартири АДРЕСА_1 . Про будь-які угоди щодо квартири йому було невідомо. З 22.12.1994 року внаслідок приватизації право власності на зазначену квартиру належало ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Після смерті матері 10.01.2020 року позивач вважав, що її частка у квартирі залишилась батьку, за яким позивач здійснює догляд. 10.02.2022 року з рахунку за послуги КТП дізнався, що послуги нараховуються на 5-тьох осіб, однією із яких була ОСОБА_3 . У телефонній розмові з останньою дружина позивача з'ясувала, що за життя мати позивача подарувала свою частку ОСОБА_2 , а відповідач в свою чергу переоформив свою частку та частку матері на ОСОБА_3 . Вважає, що через не повідомлення його як співвласника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 про намір продажу спірної частки та укладенням спірного правочину від 05.01.2021 року було порушено його права, за поновленням яких і звертається до суду.
У відзиві на позовну заяву відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просять відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Заперечення проти позову мотивують тим, що у жовтні 2022 року позивачу направлялась заява про необхідність добровільного укладення у нотаріуса договору користування та утримання квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 неодноразово вчиняв перешкоди відповідачці щодо користування спірною квартирою. Вважають, що після смерті матері позивач був зацікавлений лише в одержанні права власності на всі частки квартири, саме тому вмовив батька ОСОБА_5 відчужити на його користь частку у спірній квартирі. Вказують, що позивач кожного місяця отримував рахунки щодо сплати комунальних послуг та мав можливість вчасно дізнатись про всіх зареєстрованих у квартирі осіб та належності права власності на частки у квартирі, зокрема частки ОСОБА_3 .. Зазначали, що дружина позивача телефонувала до відповідачки стосовно вказаних питань не в лютому 2022 року, а впродовж 2021-2022 років, тому термін щодо пред'явлення позовних вимог позивачем було пропущено без поважних на те причин. Крім того позивачем не було підтверджено на момент пред'явлення позову наявності у відповідачів будь-яких майнових прав на спірну частку у квартирі, тому вони не можуть бути належними відповідачами у даному спорі. Зазначали, що позивачем не доведено, порушення його прав, при цьому позовні вимоги грунтуються на вартості спірної частки квартири зазначеної в договорі купівлі-продажу від 05.01.2021 року, а не дійсної вартості частки на час розгляду справи. Вказували, що позивачем під час подання позовної заяви до суду не було внесено на депозитний рахунок суду грошової суми у розмірі ринкової вартості частки спірної квартири та не надано доказів щодо реальної вартості такої частки станом на момент подачі позову до суду.
Ухвалою суду від 01 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк у десять днів з дня вручення ухвали суду, для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 09 березня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, визначено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 03 квітня 2023 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_6 та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Ухвалами суду від 12 квітня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Витребувано у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідії Констянтинівни належним чином засвідчені копії усіх документів щодо вчинення нотаріальних дій за договором купівлі-продажу, укладеного 05 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідією Констянтинівною та зареєстрованого в реєстрі за № 16.
Ухвалою суду від 18 липня 2023 року закрито підготовче провадження у справі призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 13 грудня 2023 року визнано обов'язковою явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання для надання особистих пояснень.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити. Представники позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали позов, просили його задоволити з підстав, що зазначені у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, місце та час судового засідання.
Представники відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Третя особа - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Л. К. у судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, місце та час судового засідання. Перед початком розгляду справи подала до суду заяву, якій просила розглядати справу без її участі.
Третя особа - ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, була належним чином повідомлена про дату, місце та час судового засідання.
Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 1998 року, виданого Рівненським міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказані обставини також підтверджуються витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №8403464 від 21.09.2005 р., виданим КП «Рівненське міське БТІ».
В свою чергу, угодою від 14 жовтня 2005 року, посвідченою державним нотаріусом Першої рівненської нотаріальної контори Ревою Л.Л. ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначили власні частки у квартирі АДРЕСА_1 , по частці кожному із співвласників.
Відповідно до договору дарування від 14 жовтня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської нотаріальної контори Ревою Л.Л. ОСОБА_2 подарував ОСОБА_2 належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 .
Як встановлено із документів витребуваних судом ухвалою від 12 квітня 2023 року у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідії Констянтинівни, а саме зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.08.2020 року, висновку про вартість майна від 05.01.2021 року, інформації з Єдиного реєстру боржників від 05.01.2021 року, повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актових записів та про відсутність актових записів від 05.01.2021 року, заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.01.2021 року, довідки про склад сім'ї від 05.01.2021 року №292-13 серпня 2020 року на підставі заповіту ОСОБА_2 ОСОБА_2 успадкував спірну частку квартири; на момент укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованих шлюбах; неповнолітні, малолітні, недієздатні, обмежено дієздатні особи у квартирі не проживали та не були зареєстровані; відчуження нерухомості ОСОБА_2 2021 році відбувалось уперше; вартість частки квартири АДРЕСА_1 складала 269 360 гривень; відомості про ОСОБА_2 у Єдиному реєстрі боржників станом на 05.01.2021 року були відсутні; станом на дату укладання договору купівлі-продажу у квартирі були зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Із договору купівлі-продажу від 05 січня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумець Л.К. вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила частку квартири АДРЕСА_1 належну продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Пунктом 4 Договору купівлі-продажу передбачено, що продаж частки квартири вчинено за 269 360 гривень. З тексту договору не вбачається відомостей щодо повідомлення про продаж спірної частки інших співвласників квартири. Однак зазначений договір в судовому порядку не оскаржувався.
У відповідності до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна від 11 травня 2023 року, виданого Приватним підприємством «Оцінка», встановлено, що станом на 11 травня 2023 року ринкова вартість житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 складала 1 157 490 гривень без ПДВ, у тому числі вартість частки квартири становить 578 745 грн. без ПДВ.
Зі скріншотів телефонних дзвінків до відповідача ОСОБА_3 , наявних у матеріалах справи вбачається, що особа, яка іменована як « ОСОБА_10 », аналогічно як і звуть дружину позивача, з номера « НОМЕР_1 » здійснювала вхідні дзвінки 11.02.2021 року о 09 год. 51 год., тривалістю 23 хв. 19 сек. та 21.02.2021 року о 18 год. 38 хв. тривалістю 43 хв. 39 сек., тобто через місяць після відчуження спірної частки квартири ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 . Вказані обставини сторонами спростовані не були.
З досліджених в судовому засіданні договору дарування від 10 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Наумець Л.К. та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №298962372 від 10.02.2022 року, виданого приватним нотаріусом Наумець Л.К., - ОСОБА_5 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 .
З довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №6341 від 15.02.2022 року, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради встановлено, що відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 23 листопада 2021 року.
Витягом з Державного реєстру речових прав №326887026 від 24.03.2023 року, сформованим приватним нотаріусом Круліковською О.А. та інформаційною довідкою №326970557 від 25.03.2023 року, виданою Департаментом цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради підтверджується, що на момент розгляду справи спірна частка квартири не належить відповідачам, адже на підставі договору дарування від 23.03.2023 року була відчужена третій особі ОСОБА_4 , яку не було залучено позивачем до розгляду справи у якості відповідача, у встановленому процесуальним законом порядку.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка відповідач ОСОБА_2 надав показання, що спірну частку у квартирі АДРЕСА_1 набув у власність після смерті матері ОСОБА_2 шляхом спадкування за заповітом. Вказував, що його брату позивачу ОСОБА_1 було насправді відомо про його плани щодо відчуження на користь ОСОБА_3 спірної частки у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки вказане питання неодноразово обговорювалось у їхній сім'ї, як і питання подальшого розподілу всіх часток у квартирі. Також повідомив, що готовий до мирного врегулювання спору.
У своїх поясненнях в судовому засіданні позивач вказував, що доглядає за своїм батьком ОСОБА_5 , який відчужив на його користь свою частку у квартирі АДРЕСА_1 і не розуміє яким чином відповідач ОСОБА_3 набула право власності на частку у квартирі, оскільки йому про це не було відомо. Позивач не заперечив, що рахунки за комунальні платежі у квартирі АДРЕСА_1 , в яких зазначається кількість осіб на яких розраховується вартість комунальних послуг, він отримував щомісячно з моменту набуття права власності на частку у АДРЕСА_1 у 1998 році. Заперечував проти врегулювання спору мирним шляхом.
Крім того у судовому засіданні встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_5 , батько позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 , який на момент укладання відповідачами договору купівлі-продажу частки квартири від 05.01.2021 року також був співвласником у квартирі АДРЕСА_1 будь-яких майнових чи немайнових претензій до відповідачів не висловлював та до суду із відповідними позовами не звертався.
Частиною 4 статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України зазначається, що власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена лише у випадку і порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Згідно ч. 1 ст. 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Під здійсненням переважного права необхідно вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.
Переважне право є організаційним, відносним та вторинним.
Зазначені висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі справа №761/37049/15-ц.
Згідно з ст.ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Позов про переведення прав та обов'язків, що відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України) застосовується для захисту переважних прав третіх осіб щодо прав на майно, яким так чи інакше розпоряджається власник (частина четверта статті 362, абзац третій частини першої статті 822 ЦК України тощо). Такий позов найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також найпростішим шляхом забезпечує відновлення та реалізацію відповідного переважного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20)).
При цьому п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» встановлює, що під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК України прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним із порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови у позові.
У постанові від 19 травня 2021 року у справі №761/37049/15-ц Верховний Суд прийшов до висновку, що грошова сума, внесена на депозитний рахунок суду до ухвалення судом рішення або до розгляду справи по суті є неналежним виконанням особою свого обов'язку.
Правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 27 лютого 2019 року в справі №761/37049/15-ц передбачає, що при визначенні розміру грошової суми, яка вноситься на депозитний рахунок суду для забезпечення компенсації покупцеві за позбавлення права власності на майно, необхідно виходити з курсу гривні по відношенню до долара на час внесення грошової суми на депозит суду.
Крім того, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) за змістом якої добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.
Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Верховний Суд в постанові від 06.07.2022 року у справі №754/12170/16-ц (провадження №61-5522св21) звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, провадження №12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, провадження №14-338цс18;від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, провадження №14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі №925/642/19, провадження №12-84гс20 та інших.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №344/16879/15-ц (провадження N 14-31цс20): «Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов'язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права».
Разом з тим, як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.03. 2023 у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22) рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов'язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства; рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов'язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
З огляду на вищевикладене, враховуючи письмові докази на підтвердження обставин справи та той факт, що на час розгляду справи спірна частка квартири АДРЕСА_1 не перебуває у власності відповідачів, а належить третій особі ОСОБА_4 , беручи до уваги те, що позивач не вніс одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець, а внесена сума не відповідає дійсній вартості спірної частки квартири на момент звернення до суду з позовом та відповідно вибір позивачем неефективного способу захисту прав, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Стосовно доводів відповідачів, зазначених у відзиві на позовну заяву та заяви представника відповідачів адвоката Юсько І.М. про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.
17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Тобто, позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово було продовжено, він триває і у даний час.
30 січня 2023 року разом із позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою про переведення прав та обов'язків покупця, у зв'язку із необізнаністю щодо права власності на всі частки у квартирі АДРЕСА_1 та через введення в Україні правового режиму воєнного стану.
Оскільки з 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем позовної заяви діє правовий режим воєнного стану, то відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустив позовну давність, визначену статтею 258 ЦК України, до вимог про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки квартири.
Таким чином, наслідки спливу строку позовної давності до вимог позивача не підлягають застосуванню.
Згідно ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи - покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,89,258-259,263-265,268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідія Костянтинівна, ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця, визнання права власності - відмовити.
Грошові кошти в розмірі 269360 (двісті шістдесят дев'ять тисяч триста шістдесят) гривень, що перебувають на депозитному рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненськкій області (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.29846472572.1 від 08.05.2023 року) повернути ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
відповідачі - ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Наумець Лідія Костянтинівна, м.Рівне, вул. Вербова, буд. 20,
ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 09 серпня 2024 року.
Суддя -