Справа № 381/5518/23
Провадження № 2/362/1067/24
(з а о ч н е)
12 серпня 2024 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Марчука О.Л.,
при секретарі - Неділько А.С.,
за участю представника позивачки - адвоката Сліпкова В.С.,
третіх осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Калинівської селищної ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивачка звернулася до суду із позовом у якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала її батьку.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що після смерті її батька, вона як спадкоємець за законом звернулася до нотаріальної контори для прийняття спадщини у вигляді вказаного нерухомого майна; однак, нотаріусом було відмовлено у цьому через відсутність відповідної реєстрації права власності померлого на дане спадкове майно (т.с. 1, а.с. 122 - 127).
Представник позивачки в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з викладених у заяві підстав.
Відповідач був повідомлений про місце, день і час розгляду справи належним чином шляхом отримання судової повістки про виклик; про причини неприбуття свого представника відповідач суду не повідомив (т.с. 2, а.с. 130, 134, 137).
Враховуючи, що відповідач, який був належним чином повідомлений про місце, день і час розгляду справи в порядку вручення судових повісток, передбаченому статтею 130 ЦПК України, не повідомив суд про причини неприбуття свого представника, суд вважає причини неприбуття представника відповідача в судове засідання неповажними.
Оскільки, представник відповідача не з'явився в судове засідання без поважних причин, відповідач не подав відзив та представник позивача не заперечив проти вирішення справи в заочному порядку, на підставі статті 280 ЦПК України, суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Треті особи надали суду заяви у яких просили розглянути справу у їх відсутності (т.с. 1, а.с. 234, т.с. 2, а.с.с 131).
Вислухавши думку учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд встановив такі обставини та приходить до наступних висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13.01.2022 року (т.с. 1, а.с. 40).
Дочка померлого ОСОБА_4 (яка є третьою особою у даній справі) відмовилась від належного їй спадкового майна на користь ОСОБА_3 , що підтверджується її нотаріально завіреною заявою від 04.03.2024 року (т.с. 1, а.с. 235).
З матеріалів спадкової справи № 436/2022 до майна померлого ОСОБА_5 вбачається, що єдиним спадкоємцем померлого за законом є його дочка - позивач у даній справі ОСОБА_3 , що також підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 25 червня 1977 року (т.с. 1, а.с. 35, т.с. 2, а.с. 1 - 50).
Позивачка звернулася до нотаріуса з метою прийняття та оформлення спадщини за законом після померлого спадкодавця.
Постановою приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області Іваннікова І.М. від 13.11.2023 року вих. № 521/02-31 позивачці відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , оскльки спадкоємцем не подано документів необхідних для вчинення такої нотаріальної дії (т.с. 2, а.с. 48 - 49).
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд враховує наступне.
Норми статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачають, що державна реєстрація прав є обов'язковою; інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав; права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Зазначений закон набрав чинності в серпні 2004 року.
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно та земельні ділянки.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Частина четверта статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Як вбачається із досліджених судом матеріалів технічного паспорту та інвентаризаційної справи на спадковий житловий будинок, його було побудовано у 1930 році, а інші господарські будівлі та споруди - у період з 1950 по 1982 роки (т.с. 1, а.с. 51 - 57, 66 - 74, 75 - 79, 80 - 84).
Тобто, на момент виникнення у спадкодавця позивачки прав на спірне нерухоме майно - 1930 - 1982 роки, діяв Цивільний кодекс Української РСР від 16.12.1922 року, положення якого не передбачали обов'язкової реєстрації прав на нерухоме майно.
При цьому, суд враховує обставини зміни адміністративно-територіального поділу районів у Київській області за Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів», внаслідок чого станом на дату постановлення цього рішення суду село Плесецьке розташоване в адміністративних межах Калинівської селищної територіальної громади Фастівського району Київської області.
Отже, суд приходить до висновку, що права спадкодавця позивачки на вказане нерухоме майно були дійсними, оскільки на момент виникнення вказаних прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Одночасно, суд враховує зазначені в архівній довідці вих. № Вс 0423068-а від 31.05.2023 року КПКОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» відомості про те, що інша 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві спільної часткової власності на ім'я ОСОБА_6 /спадкоємці якої ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є третіми особами у даній цивільній справі/ (т.с. 2, а.с. 36).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять всі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Згідно із частиною п'ятою статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
При цьому суд враховує, що спадкодавець позивачки за життя не встиг оформити право власності на спадкове нерухоме майно відповідно до вимог законодавства, що діяло станом на дату його смерті.
Отже, та обставина, що спадкодавець позивачки за життя не встиг оформити право власності на належну йому частину вказаного житлового будинку належним чином не є достатньою підставою для відмови у визнанні за його спадкоємцем права власності на вказане нерухоме майно, яке залишились після смерті її батька.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та положення законодавства, яким урегульовано спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що право позивачки щодо спадкування підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.
За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», статтями 3, 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 549 ЦК УРСР, статтями 328, 1218, 1266, 1268 ЦК України, статтями 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 142, 197, 198, 200, 206, 258, 259, 263 - 265, 273, 280 - 282 ЦПК України,
Задовольнити позов.
В порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за ОСОБА_3 ою право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивачі мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Дата складення повного судового рішення - 13 серпня 2024 року.