іменем України
12 серпня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/325/23
Головуючий у першій інстанції - Карапиш Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/773/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шарапової О.Л.
суддів: Євстафіїва О.К., Скрипки А.А.,
секретар: Шапко В.М.
Сторони:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 .
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 .
Оскаржується рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2024 року, суддя Карапиш Т.В., повний текст складено 20 березня 2024 року.
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з останнього безпідставно набуті грошові кошти у сумі 796 500,00 грн, вирішити питання судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 09.12.2020 по 25.03.2021 нею на картковий рахунок ОСОБА_2 було здійснено перерахування грошових коштів, а саме: 09.12.2020 було перераховано 96 700,00 грн; 11.03.2021 - 219 800,00 грн; 16.03.2021- 460 000,00 грн; 25.03.2023 - 20 000,00 грн. Водночас, будь-які підстави для перерахування відповідних коштів у неї були відсутні, між нею та відповідачем не існувало будь-яких правових відносин, грошові кошти були перераховані без достатньої правової підстави, а у відповідача, відповідно, відсутні підстави для їх подальшого утримання у себе. Таким чином, відповідач безпідставно збагатився за її рахунок, що неможливо усунути за допомогою інших спеціальних способів захисту. З метою повернення грошових коштів нею на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів, у відповідь на яку ОСОБА_2 відмовився від повернення грошових коштів повідомивши про нібито існування між ними відносин, що виникають з договору позики. Вважає, що так як між нею та відповідачем не укладався договір позики, а тому положення статті 1047 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та просить застосувати положення ст. 1212 ЦК України.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2024 року позовні вимоги задоволені: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 796 500 грн 00 коп., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 965 грн 00 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржуване рішення в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове рішення в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним.
Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що позивачка сама добровільно перераховувала грошові кошти на ім'я та його рахунок, а тому він є належним отримувачем таких грошових коштів; позивачкою не надано належних та допустимих доказів помилковості перерахування грошових коштів; грошові кошти були перераховані у різні періоди, декілька разів і різними сумами.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що між сторонами справи на момент виникнення спірних правовідносин існували господарські відносини, а також дружні.
Особа, яка подала апеляційну скаргу звертає увагу на те, що позивачка з моменту здійснення перерахувань грошових коштів не подавала до банку документів про відкликання платіжних доручень як це передбачено приписами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду від 12.03.2024 залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що у період з 09.12.2020 року по 25.03.2021 року ОСОБА_1 на картковий рахунок ОСОБА_2 здійснила перерахування грошових коштів, а саме: 09.12.2020 перераховано 96 700,00 грн (т.1 а.с.12), 11.03.2021 - 219 800,00 грн (т.1. а.с.12), 16.03.202 - 460 000,00 грн (т.1 а.с.13), 25.03.2023 - 20 000,00 грн (т.1 а.с.13).
23.02.2023 ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з Вимогою про повернення безпідставно набутого майна, в якій вимагала протягом 24 годин з моменту направлення даної вимоги повернути їй грошові кошти в сумі 796 500,00 грн шляхом перерахування на розрахунковий рахунок в АТ «Райффайзен банк АВАЛЬ» (т.1 а.с.14).
У своїй відповіді від 24.02.2023 на зазначену вимогу ОСОБА_2 зазначив, що у вересні 2020 року він надав ОСОБА_1 поруч з територією автомийки за адресою: АДРЕСА_1 позику в сумі 800 000,00 грн в присутності двох свідків, однак розписку з ОСОБА_1 не брав, оскільки знав та довіряв. ОСОБА_1 пообіцяла повертати вказані кошти частинами до 2021 року шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 (т.1 а.с.15).
Відповідно до ч.1 ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема гроші.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212 - 1214 ЦК України).
Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти у сумі 796 500,00 грн отримані відповідачем без достатньої правової підстави, у даному випадку безпідставне збагачення відповідача за рахунок коштів позивачки не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту, оскільки наявності договірних або деліктних відносин між сторонами судом не встановлено.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, які узгоджуються з приписами законодавства та матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначені відповідачем обставини не спростовують того, що грошові кошти перераховані позивачкою є безпідставно отриманими , а тому підлягають поверненню. Відповідачем не надано , з урахуванням приписів ст. 208 ЦК України, належних доказів щодо існування між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 13 серпня 2024 року.
Головуюча: Судді: