12 серпня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/4144/24
Провадження № 22-ц/4820/1580/24
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Заворотна А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2024 року (суддя Чевилюк З.А.).
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішеннями Верховної Ради України, внаслідок чого порушено його право власності в об'єктах права власності Українського народу в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України та ст. ст. 6, 13, 41, 56 Конституції України.
В обґрунтування позову зазначав, що Верховна Рада Україна самостійно, за власною ініціативою, та в порушення статей 6, 19 Конституції України, без дозволу Українського народу, в тому числі і позивача, прийняла низку явно та очевидно незаконних Кодексів і Законів, які є нікчемними по природі і суті, оскільки прийняті за відсутності повноважень, та передала повноваження на управління об'єктами власності Українського народу органам державної влади держави Україна та державним органам, чим явно та очевидно порушила право власності Українського народу на об'єкти власності Українського народу, в тому числі і позивача.
Вказував, що розпорядження органів державної влади об'єктами права власності Українського народу без його волі позбавляє Український народ його права власності на вказані об'єкти, в тому числі і його як громадянина України та співвласника об'єктів права власності Українського народу.
У відповідності до ст. 228 ЦК України, всі правочини, здійснені по відношенню до об'єктів права власності Українського народу є нікчемними, а діяльність органів державної влади в цій частині є такою, що порушує правовий порядок визначений ст. 19 Конституції України.
На думку позивача, Держава Україна та її органи державної влади усвідомлювали об'єктивно існуюче правове становище, закріплене ст.ст. 13, 19 Конституції України, але не вживали жодних зусиль для внесення змін і доповнень до Конституції України для встановлення меж здійснення органами державної влади прав власника об'єктів права власності Українського народу. При цьому, між незаконними рішеннями Верховної Ради України і порушенням його права власності в об'єктах права власності Українського народу є прямий і очевидний причинно-наслідковий зв'язок.
Також позивач зазначав, що прагне грошової компенсації за порушене право на мирне володіння майном внаслідок прийняття Верховною Радою України низки явно та очевидно незаконних рішень про передачу повноважень управління об'єктами права власності Українського народу.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна на його користь двадцять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями Верховної Ради України, внаслідок чого порушено його право власності в об'єктах права власності Українського народу в порядку ч. 1 ст. 23 та ст. 1174 ЦК України та ст. ст. 6, 13, 41, 56 Конституції України.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. При цьому, посилається на незаконність рішення суду першої інстанції.
Вказує, що суд першої інстанції зумисно не виконав завдання цивільного судочинства, не встановив чи є право у Верховної Ради України здійснювати права власника об'єктів власності Українського народу в частині наділяти повноваженнями на здійснення прав власника об'єктів власності Українського народу інші державні органи та органи державної влади Держави Україна, не здійснив оцінку наданих доказів, які додані до позовної заяви; в оскаржуваному рішенні суд застосував положення Закону України «Про приватизацію державного майна», який не має жодного відношення до об'єктів власності Українського народу; невідповідність рішення імперативним вимогам ст. 265 ЦПК України.
Відзив на адресу апеляційного суду не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправні дії відповідача щодо розпорядження державним майном, не наведено перелік об'єктів нерухомого майна, щодо яких порушено право позивача, не надано доказів на обґрунтування позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції посилався на положення ст. 2, ст. 23, ст. 1173, 1174 ЦК України та Закону України «Про приватизацію державного майна».
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись в повній мірі з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до органів виконавчої влади стосовно отримання інформації про одержання частини доходу бюджету від ефективного управління об'єктами власності Українського народу та отримував письмові відповіді на його звернення (а.с. 8-17).
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку ( п. 5 ст. 92 Конституції України).
Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Так, статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В силу ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки виникають, у тому числі, внаслідок правопорушень (деліктів), у зв'язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків.
В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому, на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що така шкода завдана йому Верховною Радою України і є юридичним наслідком прийняття відповідачем незаконних актів законодавства, за якими передано повноваження на управління об'єктами власності Українського народу органам державної влади держави Україна та державним органам, чим явно та очевидно порушила право власності Українського народу на об'єкти власності Українського народу, в тому числі і позивача.
Однак, як встановив суд першої інстанції, позивачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про наявність такої шкоди, протиправність рішень відповідача та причинного зв'язку між шкодою і протиправними рішеннями Верховної Ради України.
Разом з тим, суд першої інстанції при ухваленні рішення застосував Закон України «Про приватизацію державного майна», який фактично не регулює спірні правовідносини і втратив чинність, і з цього приводу, є підставними доводи апеляційної скарги.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що позивач не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності Держави Україна перед ним за завдані збитки, тому у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю.
А тому, рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на доведеність вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.
Оскільки апеляційний суд змінює судове рішення у частині мотивів його ухвалення, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай