Справа № 156/826/24
Провадження № 2-а/156/14/24
Рядок статзвіту № 139
13 серпня 2024 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Федечко М. О.
з участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в сел. Іваничі адміністративну справу № 56/826/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області, третя особа без самостійних вимог: капрал поліції відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Іваничі) Володимирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області - Петровська Юлія Миколаївна про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року по справі про адміністративні правопорушення,
учасники процесу:
позивач: - ОСОБА_1 ,
представник відповідача ГУНП у Волинській області - не з'явився,
третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 - не з'явилася,
І. Зміст спору
17.07.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУНП у Волинській області, третя особа без самостійних вимог: капрал поліції відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Іваничі) Володимирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області - Петровська Ю. М. про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року по справі про адміністративні правопорушення.
В обґрунтування вимог ствердила, що 09.07.2024 року о 18:11 год. по вул. Незалежності, с. Павлівка Володимирського району Волинської області її було притягнуто капралом поліції ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за те, що вона керувала автомобілем ВАЗ 111730, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозила дитину віком до 12 років зріст якої менше 150 см. без спеціальної утримуючої системи - дитячого крісла, чим порушила п. 21.11 (б) ПДР України - порушення правил перевезення дітей, що не досягли 12 років без ременя безпеки на підставі якого було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 10 ст. 121 КУпАП.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана постанова винесена протиправно та підлягає скасуванню, оскільки зупинка автомобіля і вимога пред'явлення документів була здійснена без наявності законних підстав, а отже всі подальші дії та рішення капрала поліції ОСОБА_2 також протиправні. В її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, також відсутні докази правопорушення, які б призвели до зупинки автомобіля, що підтверджує непрофесійність та упередженість цієї посадової особи.
Капралом поліції ОСОБА_2 під час спілкування з нею було повідомлено причину зупинки транспортного засобу: «Причина зупинки - перевозите дітей до 12 років без автокрісел-бустерів». Оглянувши її посвідчення водія в додатку «Дія», капралом поліції ОСОБА_2 було вручено складену за невідомих обставин постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності, однак про розгляд адміністративної справи не повідомлено, її не сповістили про дату, час розгляду, про особу, яка буде розглядати справу, не повністю повідомили про права тощо. Замість процедурного розгляду справи відбулося формальне вручення позивачу складеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Вважає, що капрал поліції ОСОБА_2 використала стару норму ПДР, з постанови не зрозуміло, яка конкретно дитина мала зріст менше 150 см., не зрозуміло який конкретно зріст був у дитини, не зрозуміло яким чином капрал поліції ОСОБА_2 встановила зріст дитини, оскільки не проводила жодних вимірювальних дій та навіть не просила, щоб діти вийшли для проведення таких замірів, всі вимірювання проводилися «на око». Крім того працівник поліції не запропонувала їй надати письмові пояснення тощо.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
ІІ. Заяви (клопотання) та пояснення учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначила, що вважає, що причина зупинки її автомобіля була незаконною, оскільки вона правила дорожнього руху знає та багато років керує транспортним засобом та їх у той день не порушувала. Зазначила, що має двох дітей 2010 та 2012 року народження, дійсно мала «бустер» - дитяче автокрісло в багажнику свого автомобіля, оскільки ще перевозила дітей своєї сестри. Коли працівник поліції зупинила її автомобіль, вона не перевіряла зріст її дітей, також працівник поліції цитувала стару норму ПДР України. Зазначила, що старша її дитина мала зріст 150 см., менша на 2 см. менший, однак такий зріст у дітей був на кінець навчального року, а зараз вони вищі. Просила суд звернути увагу, що працівник поліції не зазначила, яка саме дитина має зріст менше 150 см. з тих що знаходилися у салоні автомобіля.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач - УПП у Волинській області явку свого представника в судове засідання, не забезпечив.
Третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 у попередньому судовому засіданні ствердила, що причиною зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 стало те, що діти в її автомобілі перевозилися без «бустера». Причина зупинки автомобіля була підставною - це порушення ОСОБА_1 ПДР України. Крім того наголосила, що водій вчинила два адміністративні правопорушення, однак її притягли до відповідальності лише за одне, де сума штрафу більша. Ствердила, що дійсно заміри дітей, на жаль, не проводила, однак візуально оцінила зріст дитини та вважала, що її зріст менше 150 см. На запитання суду підтвердила, що не запитувала позивача про зріст дитини, натомість запитувала лише про їх вік.
Щодо оголошення та застосування застарілої норми п.21.11 (б) ПДР України, пояснила, що всі фабули адміністративних правопорушень закладені у робочому планшеті, працівники поліції лише вибирають пункти ПДР, які порушують водії.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 18.07.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків з дня отримання ухвали.
Ухвалою від 29.07.2024 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ст.ст. 262 - 263 КАС України за вимогами ст. 286 КАС України з викликом сторін по справі. Витребувано з ГУНП у Волинській області матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 КУпАП.
08.08.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 12.08.2024 року о 16:00 год.
12.08.2024 року представник відповідача, третя особа в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
IV. Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що капралом поліції ОСОБА_2 09.07.2024 року було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 КУпАП за те, що по вул. Незалежності, с. Павлівка Володимирського району Волинської області вона керувала автомобілем ВАЗ 111730, реєстраційний номер НОМЕР_1 та перевозила дитину віком до 12 років зріст якої менше 150 см. без спеціальної утримуючої системи - дитячого крісла, чим порушила п. 21.11 (б) ПДР України.
У копії оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року, ОСОБА_1 в графі п.8 зазначила, що їй не повністю роз'яснено права за ст. 268 КУпАП та строк оскарження за ст. 289 КУпАП. Крім того у зазначеній постанові міститься інформація про відеозапис з бодікамери № 6460 та відеореєстратора.
З наявного в матеріалах справи диску з відеозаписом, долученого 07.08.2024 року капралом поліції ВПД №1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області - ОСОБА_2 встановлено, що дійсно 09.07.2024 року ОСОБА_1 керувала транспортним засобом. Даний автомобіль було зупинено працівником поліції. Як зазначила в судовому засіданні працівник поліції ОСОБА_2 , саме за порушення правил перевезення дітей. Працівником поліції під час розмови з водієм автомобіля було запитано водія скільки років дітям, що знаходяться в автомобілі. З відеозапису вбачається, що питання про зріст дітей працівник поліції не ставила, жодних активних дій щоб з"ясувати зріст дітей остання не вчиняла. Працівник поліції в ході спілкування зазначила, що на задньому сидінні автомобіля перебуває 5 (п'ятеро) дітей, троє з яких мали перебувати у бустері (дитячому автокріслі). Перевіривши документи працівник поліції помилково повідомила ОСОБА_1 , що її буде притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами) за те, що ОСОБА_1 перевозила дітей без «бустера» зростом до 150 см. та віком до 12 років, останню було повідомлено про її права. Також зафіксовано ознайомлення ОСОБА_1 з винесеною постановою серії ЕНА № 2572094 за вчинене правопорушення п. 21.11 (б) ПДР України - порушення правил перевезення дітей віком до 12 років та зростом до 150 см.
В судовому засіданні працівник поліції на запитання суду ствердила, що вважала, що дівчинка, яка сиділа на задньому сидінні, з краю, не мала зріст 150 см., що на її думку видно візуально.
V. Застосоване законодавство та висновки суду
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами
Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
В силу положень статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Диспозицією ч. 10 ст. 121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил перевезення дітей.
Зі змісту долученої до матеріалів справи копії постанови встановлено, що позивача 09.07.2024 року по вул. Незалежності, с. Павлівка Володимирського району Волинської області було притягнуто капралом поліції ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за те, що вона керувала автомобілем ВАЗ 111730, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевозила дитину віком до 12 років зріст якої менше 150 см. без спеціальної утримуючої системи дитячого крісла, чим порушила п. 21.11 (б) ПДР України, тобто вчинила правопорушення передбачене ч. 10 ст. 121 КУпАП.
Заперечуючи свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, позивач покликається на те, що зупинка автомобіля і вимога пред'явлення документів була здійснена без наявності законних на те підстав, а отже всі подальші дії та рішення капрала поліції ОСОБА_2 є також протиправні. В її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки працівник поліції використала стару норму ПДР, з оскарженої постанови не зрозуміло, яка конкретно дитина мала зріст менше 150 см., не зрозуміло який конкретно зріст був у дитини та не зрозуміло яким чином капрал поліції ОСОБА_2 встановила зріст дитини, оскільки остання не проводила жодних вимірювальних дій та навіть не просила, щоб діти вийшли для проведення таких замірів, всі вимірювання проводилися «на око».
Так, відповідно до вимог п. 21.11 «б» ПДР України, який чинний на момент події, забороняється перевозити дітей, зріст яких менше ніж 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда, крім: транспортних засобів, що здійснюють регулярні, регулярні спеціальні та нерегулярні пасажирські автобусні перевезення, за умови дотримання встановлених цими Правилами обмежень швидкості руху; спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, оперативних транспортних засобів Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, Держприкордонслужби, Служби безпеки, Управління державної охорони під час виконання ними невідкладного службового завдання;
Отже, суд звертає увагу, що п. 21.11 «б» ПДР України передбачає вимоги саме до зросту дитини, яку перевозять, а не до її віку.
Як встановлено в ході розгляду адміністративного позову та підтверджено в судовому засіданні працівником поліції, нею дійсно лише встановлювався (шляхом запитання) вік дітей, що перевозилися позивачем, зріст останніх працівник поліції не з"ясовувала, а лише візуально оцінила його. Матеріали справи не містять доказів того, що працівником поліції будь-яким чином встановлено зріст дитини, шляхом використання зростоміра чи інших сертифікованих засобів вимірювання зросту, остання не запитувала про зріс дітей у батьків, не просила останніх вийти з автомобіля щоб з"ясувати цю обставину, а лише як підтвердила в судовому засіданні візуально, з автомобіля оцінила зріст дитини.
Також, як слушно зазначає позивачка з наданого відеозапису не зрозуміло, щодо якої дитини була вимога у віці та зросту, не зрозуміло який конкретно зріст був встановлений у дитини та якої саме, оскільки не вказано жодних числових показників, а зазначено лише, що «менше 150 сантиметрів». Відтак, судом встановлено, що інспектор під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановила зріст дитини, не проводила жодних вимірювальних дій та навіть не просила, щоб зазначена дитина вийшла із транспортного засобу для проведення таких замірів.
Відповідно до Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 470/369/23 від 08.11.2023 р. - відсутність доказів про зріст дітей, результатів вимірювань є підставою для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за неправильне перевезення дітей.
Відповідно до правових позицій Верховного суду від 23.10.2019 по справі №357/10134/17 та від 11.12.2019 по справі №761/41786/16а відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Таким чином, саме по собі формулювання в оскаржуванній постанові змісту правопорушення не може бути доказом вчинення правопорушення без наявності інших доказів, які у своїй сукупності підтверджують обставини викладені у постанові.
Разом з тим, на підтвердження вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого у даній категорії справ покладається обов'язок доказування, докази не надав, зокрема якими можна було б підтвердити чи спростувати той факт, що деякі діти, яких позивач перевозила, як пасажирів, дійсно були зростом менше ніж 150 см.
Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.
Суд також звертає увагу, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП за обставин, що вказані в оскаржуваній постанові, третя особа без самостійних вимог: капрал поліції ВПД №1 (сел. Іваничі) Володимирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області - ОСОБА_2 надала суду відеозапис з якого також вбачається, що працівником поліції станом на 2024 рік було застосовано не чинну норму п. 21.11 (б) ПДР України та останньою не було вчинено жодних дій для встановлення зросту дітей, які перебували в автомобілі відповідно до дійсної норми п. 21.11 (б) ПДР зі змінами згідно Постанови КМУ від 20 жовтня 2023 р. № 1105 (забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда).
В той же час, суд критично оцінює доводи позивача про те, що працівник поліції не повністю роз'яснила їй права, оскільки на відеозаписі чітко зафіксовано, ознайомлення позивача з її правами відповідно до ст. 268 КУпАП України та ст. 63 Конституції України, проінформовано про причину зупинки транспортного засобу, на що остання ствердила, що їй її права зрозумілі.
Також суд зауважує, що капралом поліції ОСОБА_2 правомірно зупинено транспортний засіб, яким керувала ОСОБА_1 відповідно ст. 35 Закону України "Про національну поліцію", оскільки враховуючи швидкість з якою їхала ОСОБА_1 по грунтовій дорозі, суд надає віри показам працівника поліції, що дійсно проглядалися через вікно автомобіля особи і їхня кількість, які перебуквали в транспортому засобі під керуванням ОСОБА_1 та на відеозаписі чітко прослідковується п'ять дітей, які перебували на задньому сидінні автомобіля.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, надаючи оцінку наданим суду доказам, факт вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 10 ст. 121 КУпАП, є недоведеним, а тому притягнення її до адміністративної відповідальності не може вважатися законним, внаслідок чого оскаржувана позивачем постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю у зв'язку з відсутністю у її діях ознак складу адміністративного правопорушення.
Щодо позовної вимоги позивача про визнання постанови серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року протиправною, то суд звертає увагу, що така до задоволення не підлягає, оскільки при розгляді справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд обмежений повноваженнями, визначеними ч. 3 ст. 286 КАС України.
VІ. Судові витрати
Згідно із статтею 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, згідно квитанцій до платіжної інструкції № 0.0.3768271093.1 від 17.07.2024 року позивачем було сплачено 605 грн. 60 коп. судового збору, який підлягає стягненню в її користь.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5-10, 14, 72-79, 90, 94, 241-246, 250, 251, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області, третя особа без самостійних вимог: капрал поліції відділу поліцейської діяльності №1 (сел. Іваничі) Володимирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Волинській області - Петровська Юлія Миколаївна про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року по справі про адміністративні правопорушення - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2572094 від 09.07.2024 року, винесену поліцейським відділу поліцейської діяльності № 1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області капралом поліції Петровською Юлією Миколаївною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 10 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.
У задоволенні позовних вимог в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. сплаченого судового збору, згідно квитанції до платіжної інструкції № 0.0.3768271093.1 від 17.07.2024 року.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне найменування сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління національної поліції у Волинській області (адреса: 43000, вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська область.
Третя особа без самостійних вимог: капрал поліції ВПД №1 (сел. Іваничі) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області - Петровська Юлія Миколаївна, адреса: 45300, вул. Грушевського, 35, сел. Іваничі, Володимирський район Волинська область.
Повний текст рішення складено та підписано 13 серпня 2024 року.
Суддя М. О. Федечко