Справа № 946/4493/24
Провадження № 2/946/2637/24
09 серпня 2024 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Адамова А.С.
за участю секретаря - Тюміної О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, 3% річних, індексу інфляції, моральної шкоди, -
31.05.2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, якими просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь наступне: кошти у сумі 72000 грн., 3% річних у сумі 2520 грн., індекс інфляції у сумі 4116,04 грн., моральну шкоду у розмірі 70000 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 січня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості від 10 січня 2024 року, укладену між прокурором, з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_2 з іншого та ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. Так, даним вироком встановлено, що 21 січня 2023 року по 22 січня 2023 року, більш точний час не встановлено, ОСОБА_2 , відбуваючи покарання у Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», за адресою: Одеська область, місто Ізмаїл, проспект Незалежності, 70, маючи створений у соціальній мережі «Facebook» профіль щодо продажу автомобілів, за допомогою мобільного телефону торгової марки «MEIZU», який в подальшому був вилучений в ході проведення планового обшуку працівниками Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» в камерному приміщенні № 31, в якому відбуває покарання останній, під приводом продажу автомобіля «Jeep Cherokee», якого у нього фактично не було, в ході спілкування із потерпілим ОСОБА_1 , усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, діючи умисно, повторно, з корисних мотивів, з метою особистого незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, шляхом обману, запевнив потерпілого ОСОБА_1 про те, що він є власником автомобіля та після переказу грошових коштів, доставить автомобіль потерпілому, чим спонукав останнього перерахувати грошові кошти у сумі 72000 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , яка емітована AT «Універсалбанк» на ім'я ОСОБА_3 , та таким чином заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_1 , чим завдав останньому майнову шкоду на зазначену суму. ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненні злочину.
11 червня 2024 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позову з додатком, які відповідач отримав 14.06.2024, що підтверджено відповідною розпискою. Проте, відповідачем до суду не надано відзиву на позовну заяву.
Будь яких заяв або клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 січня 2024 року затверджено угоду про визнання винуватості від 10 січня 2024 року, укладену між прокурором, з одного боку, та обвинуваченим ОСОБА_2 з іншого та ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.190 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Так, даним вироком встановлено, що 21 січня 2023 року по 22 січня 2023 року, більш точний час не встановлено, ОСОБА_2 , відбуваючи покарання у Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», за адресою: Одеська область, місто Ізмаїл, проспект Незалежності, 70, маючи створений у соціальній мережі «Facebook» профіль щодо продажу автомобілів, за допомогою мобільного телефону торгової марки «MEIZU», який в подальшому був вилучений в ході проведення планового обшуку працівниками Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» в камерному приміщенні № 31, в якому відбуває покарання останній, під приводом продажу автомобіля «Jeep Cherokee», якого у нього фактично не було, в ході спілкування із потерпілим ОСОБА_1 , усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, діючи умисно, повторно, з корисних мотивів, з метою особистого незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, шляхом обману, запевнив потерпілого ОСОБА_1 про те, що він є власником автомобіля та після переказу грошових коштів, доставить автомобіль потерпілому, чим спонукав останнього перерахувати грошові кошти у сумі 72000 грн. на банківську картку № НОМЕР_1 , яка емітована AT «Універсалбанк» на ім'я ОСОБА_3 , та таким чином заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_1 , чим завдав останньому майнову шкоду на зазначену суму. ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у вчиненні злочину.
Вирок набрав законної сили 13.03.2024.
На теперішній час ОСОБА_2 не сплатив ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення боргу у розмірі 72000 грн.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 та п.8 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистими немайновим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У зв'язку з чим, суд вважає, що ОСОБА_2 зобов'язаний відшкодувати позивачу ОСОБА_1 72000 гривень.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача завданої злочином шкоди у розмірі 72000 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь трьох відсотків річних, інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Згідно Листа Верховного Суду України щодо рекомендацій стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ за № 62-97 від 03.04.1997р. для визначення індексу за любий період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою.
Розмір збитків від інфляції, які відповідач повинен сплатити позивачу, розраховується по формулі: (сума боргу) х (підсумковий індекс інфляції) / 100% - (сума боргу) = (збитки від інфляції).
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які придбаються населенням для невиробничого споживання.
Так, згідно розрахунку позивача, ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, повинен сплатили ОСОБА_1 3% річних та індекс інфляції за період з 01.02.2023р. по день винесення рішення суду, а саме:
3% річних від 72000 грн. становить 2160 грн. за рік.
3% за 1 місяць становить 180 грн.
з 01.02.2023р. по 01.05.2024р. пройшло 14 місяців.
14 місяців х 180,00 грн. = 2520 гривень.
Таким чином ОСОБА_5 повинен сплатити ОСОБА_1 3% річних з 01.02.2023 р. по 01.05.2024 р. 2520 гривень.
ОСОБА_4 повинен також сплатити ОСОБА_1 індекс інфляції з 01.02.2023р. по 01.05.2024р., а саме:
лютий 2023р. 100,7% х 72000,00 грн. = 72504 грн.
березень 2023р. 101,5% х 72504,00 грн. = 73591,56 грн.
квітень 2023р. 100,2% х 73591,56 грн. = 73738,74 грн.
травень 2023р. 100,5% х 73738,74 грн. = 74107,44 грн.
червень 2023р. 100,8% х 74107,44 грн. = 74700,30 грн.
липень 2023р. 99,4% х 74700,30 грн. = 74252,09 грн.
серпень 2023р. 98,6% х 74252,09 грн. = 73212,56 грн.
вересень 2023р. 100,5% х 73212,56 грн. = 73578,63 грн.
жовтень 2023р. 100,8% х 73578,63 грн. = 74167,24 грн.
листопад 2023р. 100,5% х 74167,24 грн. = 74538,09 грн.
грудень 2023р. 100,7% х 74538,09 грн. = 75059,86 грн.
січень 2024р. 100,4%х 75059,86 грн. = 75360,10 грн.
лютий 2024р. 100,3%х75360,10 грн. = 75586.18 грн.
березень 2024р. 100,5%х75586,18 грн. = 75964,11 грн.
квітень 2024 р. 100,2% х 75964,11 грн. = 76116,04 грн.
Таким чином з 01.02.2023р. по 01.05.2024р., ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_1 індекс інфляції у такому розмірі: 76116,04 грн. - 72000,00 грн. = 4116,04 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 2520 гривень та індекс інфляції у сумі 4116,04 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь моральної шкоди у розмірі 70000 грн., то суд зазначає наступне.
Так, в обґрунтування позовник вимог щодо стягнення моральної шкоди, позивач зазначив, що ОСОБА_2 цинічно, під час війни, у шахрайський спосіб заволодів його, солдата ОСОБА_1 , особистими коштами. На той час він був на війні, захищав народ України. Із-за шахрайських дій відповідача, він не придбав автомобіль для доставки особового складу та евакуацію поранених та вбитих воїнів з поля бою та 16.02.2023р. отримав вибухову травму, що підтверджено довідкою Військової частини НОМЕР_2 за №76/4740 від 16.10.2023 про проходження ОСОБА_1 військової служби за призивом під час мобілізації з 29.10.2022, згідно Указу Президента України «Про введення Воєнного стану», довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 від 10.04.2024 №595.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В п.п. 5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, вказано, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Разом з тим, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь на користь позивача 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Враховуючи, достовірність кожного доказу окремо та те, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на вимогах закону, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, 3% річних, індексу інфляції, моральної шкоди задовольнити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на даний час утримується в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» про стягнення боргу, 3% річних, індексу інфляції, моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_5 , кошти у сумі 72000 (сімдесят дві тисячі) гривень, 3% річних у сумі 2520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) гривень; індекс інфляції у сумі 4116 (чотири тисячі сто шістнадцять) гривень 04 (чотири) копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_5 , моральну шкоду у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 13.08.2024р.
Суддя: А.С.Адамов