Справа № 465/2671/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1159/23 Доповідач: ОСОБА_2
06 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12017140000000100 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2022 року стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Суховоля, Городоцького району, Львівської області, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, одруженого, на утриманні якого двоє неповнолітніх дітей,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Львова, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, одруженого, на утриманні якого двоє дітей, неповнолітній син та малолітня донька,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27 - ч.1 ст. 366 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
встановила:
Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок Франківського районного суду м. Львова від 22.04.2022 року, яким:
ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано за ч. 1 ст. 366 КК України за відсутністю в його діях події зазначеного злочину на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України;
ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано за ч.4 ст. 27 ч. 1 ст. 366 КК України за відсутністю в його діях події зазначеного злочину на підставі п.1 ч.1 ст.373КПК України.
Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості.
Ухвалити новий вирок, яким визнати винним:
ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначити покарання за ч. 1 ст. 366 КК України - штраф у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки;
ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначити покарання за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України - штраф у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор покликається на те, що не погоджується із наведеними у вироку мотивами суду та вважає, що кримінальне провадження № 42017140000000100 від 24.03.2017 р. щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано та досудове розслідування у ньому проведено з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 постановою прокурора від 30.03.2017 р. було виділено в окреме провадження матеріали з кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 р., які слугували підставою для обвинувачення вказаних осіб в інкримінованих злочинах. Крім цього, з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що таке було зареєстровано 24.03.2017 р. на підставі рапорту слідчого у кримінальному провадженні № 42016140000000195 від 03.10.2016 р. У подальшому, після реєстрації вказаного провадження, прокурор визначив обсяг матеріалів, якими обґрунтовується підозра ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень та які підлягають виділенню, згідно вимог ст. 217 КПК України.
Також в апеляційній скарзі прокурор, не погоджуючись із мотивами суду першої інстанції щодо визнання недопустимим доказом протокол за результатами НСРД від 04.01.2017 р. та додаток до нього - магнітний носій інформації, зазначає, що у матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наявне клопотання та відповідна ухвала суду апеляційної інстанції про надання дозволу на використання результатів НСРД в іншому кримінальному провадженні, що відповідає вимогам ст.ст. 86, 257 КПК України. Однак, незважаючи на це, суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не надано ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_8 в межах кримінального провадження № 42016140000000195, та визнав вказані докази недопустимими. При цьому, місцевий суд відмовив у клопотанні сторони обвинувачення про тимчасовий доступ до матеріалів кримінального провадження № 42016140000000195 з метою дослідження судом ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_8 , чим порушив вимоги ст. 22 КПК України щодо забезпечення сторонам кримінального провадження рівних прав на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Крім цього, прокурор вважає, що висновок суду про відсутність у матеріалах НСРД, наданих прокурором в якості доказу, розмов, з яких можна було б зробити висновок про причетність ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до інкримінованих злочинів, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що з протоколів вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 протягом декількох розмов обговорюють можливість уникнення ОСОБА_8 притягнення до адміністративної відповідальності шляхом підбору з осіб, знайомих ОСОБА_8 в якості водія автомобіля «БМВ», який був винуватцем ДТП 22.10.2016 р. У ході проведення НСРД, дозвіл на використання яких надано згідно положень ст. 257 КПК України, отримано фактичні дані про розмови між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а саме: ОСОБА_8 мав намір запропонувати ОСОБА_7 для складання протоколів про вчинення вказаних адміністративних правопорушень різних осіб, в тому числі ОСОБА_8 вирішив, що особою на яку ОСОБА_7 складе протоколи про вчинення вказаних адміністративних правопорушень буде його дружина ОСОБА_12 про що 14.11.2016 р. близько 12.25 год. повідомив телефоном ОСОБА_7 , який у подальшому, згідно їхньої з ОСОБА_8 домовленості, склав протоколи про адміністративні правопорушення на дружину останнього - ОСОБА_12 .
Прокурор звертає увагу, що в ході допиту в якості обвинуваченого в судовому засіданні, ОСОБА_8 визнав факт того, що шукав можливість надання іншого водія правоохоронному органу в якості такого, що був за кермом автомобіля «БМВ» під час вчинення ДТП 22.10.2016 р. у АДРЕСА_2 , а тому остаточно вирішили з ОСОБА_13 , що цим водієм буде його дружина - ОСОБА_12 , на яку і було у подальшому складено відповідні протоколи про адміністративні правопорушення.
Крім цього прокурор вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом висновок експертизи № 1680 від 19.04.2017 р. з тих підстав, що надані на експертне дослідження взірці рукописного тексту підписів ОСОБА_7 , відібрано у межах кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016. Так, у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 постановою прокурора від 30.03.2017 р. було виділено в окреме провадження матеріали з кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 р., які слугували підставою для обвинувачення вказаних осіб в інкримінованих злочинах, у тому числі було виділено протокол отримання зразків підпису у ОСОБА_7 від 17.03.2017 р. в межах кримінального провадження №42016140000000195. Звертає увагу, що на виконання вимог ст. 217 КІІК України прокурором правомірно та законно виділено вищевказаний протокол отримання зразків підпису у ОСОБА_7 з метою подальшого проведення експертизи у кримінальному провадженні №42017140000000100 від 24.03.2017. Прокурор вказує, що оскільки протокол отримання зразків підпису у межах кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 складено 17.03.2017 р. та виділено згідно постанови прокурора в кримінальне провадження № 42017140000000100, яке зареєстровано 24.03.2017 р., то призначення експертизи та отримання відповідного висновку здійснювалось у межах останнього. Звертає увагу, що згаданим висновком судової експертизи встановлено, що рукописні тексти та підписи у відповідних графах протоколів про адміністративні правопорушення серії БР № 258747 та БР № 258748 від 14.11.2016 р. за ст.ст. 122-4, 124 КУпАІІ виконані ОСОБА_7 .
Прокурор покликається, що місцевий суд всупереч вимогам кримінального процесуального закону не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Водночас взяв до уваги лише покази ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_12 .
У поданих на апеляційну скаргу прокурора запереченнях захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуваний вирок суду. Зазначає, що у даному випадку є очевидним відсутність як суб'єктивної так і об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки ОСОБА_7 у відповідності до вимог КУпАП та Посадової інструкції, оцінивши наявні у справі докази та взявши до уваги пояснення ОСОБА_12 , які підтвердив ОСОБА_14 , прийняв рішення скласти відносно ОСОБА_12 протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 124 та ст. 122-4 КУпАП. За вказаними протоколами ОСОБА_12 було визнано винною постановами місцевого суду, які не скасовувались та набрали законної сили.
Крім цього вказує, що місцевим судом встановлено та наведено у своєму рішенні очевидні порушення вимог КПК України щодо реєстрації даного кримінального провадження та проведення у ньому досудового розслідування. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав всі зібрані до реєстрації цього кримінального провадження докази недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювалось незаконно, без внесення відомостей до ЄРДР і такі зібрано в іншому кримінальному провадженні.
У вироку суду першої інстанції зазначено, що згідно обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він, перебуваючи у відповідності до наказу № 223о/с від 08.09.2016 року на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод Управління патрульної поліції у м. Львові, маючи спеціальне звання - капітана поліції, будучи у відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» працівником правоохоронного органу та у відповідності до вимог статей 2, 3, 8 Закону України «Про Національну поліцію» зобов'язаним забезпечувати публічну безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидіяти злочинності, надавати в межах, визначених законом, послуги з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги, керуватися у своїй діяльності Конституцією України, міжнародними договорами, що ратифіковані Україною, цим та іншими законами України, актами президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно - правовими актами, керуватися у своїй діяльності принципом законності відповідно до якого поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, будучи у відповідності до посадової інструкції старшого інспектора з особливих доручень відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод Управління патрульної поліції у м. Львові Департаменту патрульної поліції уповноваженим розглядати та контролювати роботу щодо матеріалів дорожньо-транспортних пригод (ДТП), по яким поліцейськими патрульної поліції не прийнято рішення на місці пригоди, вживати заходи щодо отримання додаткових даних та встановлення усіх обставин скоєння ДТП, а також об'єктивного визначення осіб, які скоїли адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, вживати заходів для розшуку осіб, що зникли з місця ДТП, шляхом використання інформаційно - аналітичних баз даних, відкритих джерел інформації, надсилання запитів про отримання необхідних фото - та /або відео фіксації відповідної пригоди, виклику осіб для прибуття до відповідного структурного підрозділу департаменту патрульної поліції або відвідування їх за місцем проживання (перебування) роботи, тобто будучи службовою особою, вчинив службове підроблення за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуваючи в службовому приміщенні Управління патрульної поліції м. Львова за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 19, діючи з прямим умислом щодо внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, будучи підбуреним до вчинення вказаного злочину оперуповноваженим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_8 , який достовірно знаючи, що саме він вчинив адміністративні правопорушення, які мали місце 22 жовтня 2016 року в АДРЕСА_2 , зокрема те, що він ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_1 допустив зіткнення з автомобілем марки «Форд» з державним номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням громадянина ОСОБА_14 , після чого залишив місце вказаної ДТП, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 122-4 та 124 КУпАП, з метою уникнення проведення службового розслідування стосовно себе, у невстановлений досудовим розслідуванням час, висловив настійливе прохання ОСОБА_7 скласти протоколи про вчинення вказаних адміністративних правопорушень на свою дружину - ОСОБА_12 .
Таким чином, достовірно знаючи, що вказане адміністративне правопорушення вчинив ОСОБА_8 , близько 14 год. 45 хв. 14 листопада 2016 року ОСОБА_18 вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258747 від 14.11.2016 року за ст. 124 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_12 , а саме, що 22.10.2016 року близько 00 год. 20 хв. ОСОБА_12 , керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_3 в АДРЕСА_2 , проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін перед початком руху та зміною його напрямку, не переконалась, що це буде безпечно внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем марки «Форд» з державним номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням громадянина ОСОБА_14 та близько 14 год. 55 хв., вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258748 від 14 листопада 2016 року за ст. 122 - 4 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_12 , а саме, що 22.10.2016 року, близько 00 год. 20 хв. ОСОБА_12 керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , будучи причетною до ДТП не залишилася на місці пригоди та не повідомила орган чи підрозділ поліції.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він, перебуваючи у відповідності до наказу № 45 о/с від 07.11.2015 року на посаді оперуповноваженого Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області, маючи спеціальне звання «старший лейтенант поліції», будучи у відповідності до вимог статей 2,3,8, Закону України «Про Національну поліцію» зобов'язаним забезпечувати публічну безпеку і порядок, охорону прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидіяти злочинності, надавати в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги, керуватися у своїй діяльності Конституцією України, міжнародними договорами, що ратифіковані Україною, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно - правовими актами, керуватися у своїй діяльності принципом законності відповідно до якого поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вчинив підбурювання до вчинення службового підроблення за таких обставин.
Так, ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом на підбурення старшого інспектора з особливих доручень відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо - транспортних пригод Управління патрульної поліції у м. Львові ОСОБА_7 , щодо внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, достовірно знаючи, що саме він вчинив адміністративні правопорушення, які мали місце 22 жовтня 2016 року в АДРЕСА_2 , зокрема те, що він, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_3 допустив зіткнення з автомобілем марки «Форд» з державним номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_14 , після чого залишив місце вказаної ДТП, чим вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 122-4 та 124 КУпАП, та з метою уникнення притягнення його до адміністративної відповідальності та проведення службового розслідування стосовно себе, у невстановлений досудовим розслідуванням час, висловив настійливе прохання ОСОБА_7 скласти протоколи про вчинення вказаних адміністративних правопорушень на свою дружину - ОСОБА_12 .
У той же час, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що спершу особами, яких ОСОБА_8 мав намір запропонувати ОСОБА_7 для складання стосовно них протоколів про вчинення вказаних адміністративних правопорушень були: товариш ОСОБА_8 - ОСОБА_19 , в подальшому невстановлений досудовим розслідуванням чоловік на прізвисько ОСОБА_20 , який з особистих міркувань відмовився, після чого за порадою ОСОБА_21 - батька ОСОБА_8 , останній вирішив, що особою на яку ОСОБА_7 складе протоколи про вчинення вказаних адміністративних правопорушень буде його дружина - ОСОБА_12 , про що 14 листопада 2016 року близько 12 год. 25 хв. повідомив по телефону ОСОБА_7 .
У подальшому, ОСОБА_7 14 листопада 2016 року, перебуваючи в службовому приміщенні Управління патрульної поліції м. Львова за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 19, діючи з прямим умислом щодо внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, будучи підбуреним до вчинення вказаного злочину оперуповноваженим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_8 , близько 14 год. 45 хв. вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258747 від 14.11.2016 року за ст. 124 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_12 , а саме, що 22.10.2016 року близько 00 год. 20 хв. ОСОБА_12 , керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_3 в АДРЕСА_2 , проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змін перед початком руху та зміною його напрямку, не переконалась, що це буде безпечно внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем марки «Форд» з державним номерним знаком НОМЕР_2 під керуванням громадянина ОСОБА_14 та близько 14 год. 55 хв. вніс до протоколу про адміністративне правопорушення серії БР № 258748 від 14 листопада 2016 року за ст. 122-4 КУпАП завідомо неправдиві відомості про те, що вказане адміністративне правопорушення вчинила ОСОБА_12 , а саме, що 22.10.2016 року, близько 00 год. 20 хв. ОСОБА_12 керуючи автомобілем марки «БМВ» державний номерний знак НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , будучи причетною до ДТП не залишилася на місці пригоди та не повідомила орган чи підрозділ поліції.
Відтак органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України, а саме у підбурюванні до вчинення службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора ОСОБА_9 на підтримання доводів поданої прокурором апеляційної скарги, думки захисників - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , підтримані обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які, кожен окремо, заперечили доводи апеляційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.124 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Суд досліджує докази безпосередньо.
Відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов'язок доказування в суді обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Обов'язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.
Апеляційні вимоги прокурора не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції з врахуванням наступного.
Так судом першої інстанції було детально перевірені всі фактичні обставини справи, досліджені наявні в матеріалах кримінального провадження документи та допитані свідки, які володіли інформацію по справі.
Щодо апеляційних вимог прокурора про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017140000000100 від 24.03.2017 р. щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проведено з дотриманням усіх вимог кримінального процесуального закону то таке твердження є суперечливим.
Так постановою прокурора від 30.03.2017 було виділено в окреме провадження матеріали з кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016, які слугували підставою для обвинувачення спочатку ОСОБА_7 (дані в ЄРДР відносно нього внесені за № 42017140000000100 - 24.03.2017), а в подальшому і ОСОБА_8 (дані в ЄРДР за № 42017140000000132 відносно нього внесені аж 20.04.2017). Зазначені кримінальні провадження були порушені на підставі рапорту поданого слідчим 24.03.2017 (а.с.47-48 т.2) під досудового розслідування кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016, а в подальшого і рапорту від 20.04.2017 (а.с.139-140 т.2).
Однак слід враховувати, що ще 11.01.2017 року під час досудового розслідування кримінального провадження № 42016140000000195, за ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 364 КК України, слідчий у вказаному кримінальному провадженні, отримавши протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 04.01.2017 №6/42-13/01-17 виявив обставини, що могли свідчити про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 та ч.4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України. Проте, відповідні відомості до ЄРДР в строки, передбачені законом (не пізніше 24 годин після виявлення) внесені не були.
У подальшому, після реєстрації кримінального провадження № 42017140000000100 прокурор визначив обсяг матеріалів, якими обґрунтовується підозра ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень та які підлягали виділенню з іншого провадження, згідно вимог ст. 217 КПК України.
В суді апеляційної інстанції не знайшли підтвердження покликання прокурора на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Так обвинувачення ОСОБА_7 пред'явлено за ч.1 ст. 366 КК України, а саме у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а ОСОБА_8 за ч.4 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України, а саме у підбурюванні до вчинення службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, характеризується наявністю прямого умислу у винної особи, тобто суб'єкт має чітко усвідомлювати, що він вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, вчиняє інше підроблення документів або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так робити. Однак у випадку такий елемент кримінального правопорушення відсутній.
При розгляді матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо вчинення ДТП, яка мало місце 22.10.2016 в АДРЕСА_3 , ОСОБА_7 , діяв у відповідності до чинного законодавства України та посадової інструкції. Зазначене підтверджено висновком службового розслідування від 19.05.2017, яке проведено комісією, створеною при Управлінні патрульної поліції у м. Львові (а.с.180-192 т.2). Було встановлено, що під час опрацювання матеріалів ДТП, ОСОБА_7 , отримав пояснення ОСОБА_22 , яка вказала, що саме вона в момент зіткнення керувала автомобілем, а її чоловік ОСОБА_23 знаходився на пасажирському сидінні, але саме він виходив розбиратися з іншим водієм по питанню зіткнення автомобілей. Дані покази аналогічні тим, що ОСОБА_22 надала в судовому засіданні будучи під присягою.
Тобто ОСОБА_7 , у відповідності до вимог КУпАП та посадової інструкції, з врахуванням пояснень ОСОБА_22 , які були підтвердженні ОСОБА_24 (другим водієм), прийняв рішення скласти відносно ОСОБА_22 протоколи про адміністративні правопорушення за ст.124 КУпАП та ст. 122-4 КУпАП, які були скерований до Пустомитівського районного суду Львівської області. У межах даної справи ОСОБА_7 спілкувався з ОСОБА_8 в телефонному режимі з метою підтвердження чи спростування пояснень ОСОБА_12 .
У вироку суду зазначено про те, що свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердив те, що за кермом могла перебувати особа жіночої статі.
Обставини здійснення ОСОБА_7 вказаного телефонного дзвінка та отримання від ОСОБА_14 ствердної відповіді про можливість перебування за кермом жінки повністю підтверджується показами працівників патрульної поліції ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , які в момент телефонної розмови перебували в одному кабінеті з ОСОБА_7 про що зазначено у вироку.
Відповідно у даному випадку в діях обвинувачених відсутня як суб'єктивна так і об'єктивна сторона злочину. Протоколи, які ОСОБА_7 складені відносно ОСОБА_22 , повністю обґрунтовані зібраними в ході перевірки матеріалами, які відповідають дійсності.
Вказане підтверджено рішеннями Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.12.2016, якими ОСОБА_22 визнано винуватою. Рішення суду не скасовані та набрали законної сили. Крім того ОСОБА_12 повністю відбула адміністративне покарання призначене постановами суду першої інстанції. (а.с.83 т.2, 103 т.2)
З врахуванням зазначеного вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні незаконних дій, яким судом вже надано оцінку і встановлено протилежне.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції в цій частині є обгрунтованими, послідовними, а доводи апеляційної скарги прокурора є безпідставними.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності в діях ОСОБА_8 ознак кримінального правопорушення, за ч. 4 ст. 27, ч.1 ст. 366 КК України, а саме у підбурюванні до вчинення службового підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Отже ні органами досудового розслідування, ні публічним обвинувачем в ході судового слідства не доведена суб'єктивна сторона інкримінованого злочину ОСОБА_7 , а в жодному із доказів наданих суду прокурором не міститься даних про будь - яку зацікавленість ОСОБА_7 , чи наявністю у нього будь - яких зобов'язань перед ОСОБА_8 , як відсутні і дані про те, що ОСОБА_8 щось обіцяв ОСОБА_7 за внесення в протоколи, як на думку слідства, завідомо неправдивих відомостей, тобто за інкриміновані як вину дії ОСОБА_7 по складанню протоколу.
Щодо апеляційних вимог прокурора на те, що суд першої інстанції всупереч вимогам кримінального процесуального закону не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , але взято до уваги лише покази ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_12 , то такі не відповідають дійсності.
Так суд першої інстанції проаналізувавши та оцінивши покази свідків сторони обвинувачення ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17 , свідків сторони захисту ОСОБА_12 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , а також допитаних в судовому засіданні обвинувачених, дійшов висновку, про об'єктивність показів ОСОБА_27 та ОСОБА_28 оскільки такі узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та доповнюють покази обвинувачених. Не надавати їм віри суд не мав підстав. Натомість суд поставився критично до показів свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_14 , вважаючи їх, у даному випадку, зацікавленими особами, а крім того, ними не переконано суд першої інстанції в тому, що хтось із них безпосередньо бачив, що за кермом під час ДТП був саме обвинувачений ОСОБА_8 .
Що стосується показів допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , то суд першої інстанції до них також поставився критично, зважаючи на те, що на час ДТП вказані свідки перебували у сильному алкогольному сп'янінні, що вони й підтвердили в суді, а крім того, всі їх пояснення є плутаними, часто уточнювалися, а отже були не послідовними.
При цьому суд першої інстанції надав віри показам допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_12 , оскільки її покази є найбільш послідовними, узгоджуються з матеріалами кримінального провадження та уже були предметом перевірки в іншому судовому процесі. Судом за даними фактами прийнято процесуальні рішення які набрали законної сили.
Колегія суддів вважає , що з врахуванням зазначеного вище судом першої інстанції вірно надано оцінку про те, що такі докази не містять інформації, яка б вказувала на причетність ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до вчинення злочинів, у яких вони обвинувачуються.
В апеляційних вимогах прокурора відсутні клопотання про повторне дослідження обставин установлених під час кримінального провадження в суді першої інстанції, як це передбачено ч.3 ст. 404 КПК, відтак суд апеляційної інстанції здійснює розгляд справи в межах апеляційних вимог прокурора.
Щодо висновку №1680 від. 19.04.2017 кримінальної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами кримінального провадження № 42017140000000100 (а.с.133-135 т.2) , який був проведений на підставі постанови слідчого ОСОБА_29 про призначення судової почеркознавчої експертизи від 28.03.2017 то з'ясовано, що при цьому експертам було надано протокол від 17.03.2024 отримання зразків для експертизи почерку ОСОБА_7 відібраного в межах кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 (а.с.141-148 т.2), хоча слідчому нічого не перешкоджало відібрати в підозрюваного (на той момент) ОСОБА_7 взірці почерку в межах вже кримінального провадження № 42017140000000100.
Протокол про результати проведення негласної (слідчої) дії від 04.01.2017 був оформлений в межах кримінального провадження № 42016140000000195 від 03.10.2016 (а.с.149-176 т.2), однак на підставі клопотання прокурора від 29.03.2017 року судом апеляційної інстанції було винесено 30.03.2017 року ухвалу якою надано дозвіл на використання результатів негласної (слідчої) дії від 04.01.2017 в іншому кримінальному провадженні № 42017140000000100 (а.с.166 т.2). Відповідно дані встановлені негласною (слідчою) дією 04.01.2017 могли бути актуальні в даному кримінальному провадженні та визнані допустимими доказами у разі проведення слідчими всіх подальших дій у відповідності до чинного законодавства та строки передбачені КПК.
З врахуванням зазначеного вище апеляційні вимоги прокурора не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження в суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається, відповідно в суді апеляційної інстанції наявні підстави для відмови у задоволені апеляційних вимог прокурора.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Франківського районного суду м.Львова від 22.04.2022 року у кримінальному провадженні № 12017140000000100 стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.1 ст. 366 КК України, ОСОБА_8 , за ч.4 ст. 27 - ч.1 ст. 366 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: