12 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/1535/24 пров. № А/857/11946/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Недашківською К.М. у м. Рівне) у справі № 460/1535/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій,
Позивачка звернулась до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просила:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.11.2023 №172650007562 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.12.2023 №172650007562 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що звернулась за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак він отримав відмову. При цьому, ОСОБА_1 вказує, що станом на 01.01.1993 проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років. Крім того, позивач зазначає, що працювала в зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки, що дає їй право на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 6 років. Таким чином, позивач вважає, що відповідачі безпідставно відмовили їй у призначенні пенсії. Тому, просить суд позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.11.2023 №172650007562 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.12.2023 №172650007562 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачка досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням зменшення (07 грудня 2023 року), проживала необхідну кількість років в зоні посиленого радіологічного контролю для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 5 років. Тому, оскаржувані рішення органів Пенсійного фонду України є протиправними і підлягають скасуванню.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постійно проживає на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
21.11.2023 позивач звернулася із заявою та документами через веб-портал електронних послуг ПФУ про призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було розглянуто заяву позивача і долучені до заяви документи, та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується рішенням від 24.11.2023 № 172650007562.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви від 21.11.2023 року встановлено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 7 місяців 14 днів, період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю становить - 3 роки 6 місяців 24 дні.
ОСОБА_1 05.12.2023 повторно звернулася із заявою через веб-портал електронних послуг ПФУ про призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто заяву і долучені до заяви документи, та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується рішенням від 07.12.2023 № 172650007562.
Таким чином, не погоджуючись з рішеннями відповідачів, позивач вважає наявним в себе права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (Закон №1058-ІV).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (Закон №796-XII).
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Відповідно до п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Згідно з статтею 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а.
Таким чином, посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненська ОДА), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів. ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає на території посиленого радіологічного контролю (категорія 4), посвідчення серії НОМЕР_1 .
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні посиленого радіологічного контролю, то станом на 01.01.1993 вона проживала в цій зоні 4 роки 18 днів (з 01.06.1986 по 30.08.1986, з 03.06.1987 по 30.08.1987, з 10.03.1988 по 20.04.1990, з 19.07.1991 по теперішній час,) тобто вона відповідає критерію наявності необхідної кількості років проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993. Позивачка проживає безперервно в цій зоні з 1991 року по даний час, тому вона має право на зниження пенсійного віку на 5 років (2 роки початкова величина (постійно проживала у зоні з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років).
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.3 та ч.4 ст.15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно довідки від 16.11.2023 року №1716, виданої виконавчим комітетом Степанської селищної ради народних депутатів Сарненського району Рівненської області позивач зареєстрована і проживає в смт. Степань з 01.06.1986 по 30.08.1986, з 03.06.1987 по 30.08.1987 роки (зона посиленого радіологічного контролю).
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 смт. Степань відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Суд зазначає пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якщо не обумовлено інше.
Період роботи позивача в зоні добровільного гарантованого відселення (смт. Клесів) станом на 01.01.1993 становить менше 2 років (з 05.04.1988 по 26.03.1990), тобто позивач не відповідає вимогам, передбаченим нормами законодавства, для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки не проживала (не працювала) в зоні добровільного гарантованого відселення 3 роки станом на 01.01.1993.
Що стосується, посилання апелянта на незарахування до періоду проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю періодів 01.06.1986 по 30.08.1986 та з 03.06.1987 по 30.08.1987, оскільки згідно диплома позивачка з 01.09.1984 по 24.02.1988 навчалась у Львівському гідромеліоративному технікумі, колегія суддів оцінює критично та до уваги не бере, позаяк зазначене не спростовує факту його проживання у цей період у зоні посиленого радіоекологічного контролю (на вихідних, канікулах, під час навчальної практики тощо).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ (2 роки початкова величина; та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років).
Щодо вимоги апелянта про необхідність вчинення дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області та Пенсійний фонд України в м. Києві, оскільки, на думку пенсійного органу проживання позивачки на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактором є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктами 1, 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (далі також - Положення № 28-2), Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Пунктом 3 Положення № 28-2 визначено, що основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.
Як визначено пунктом 4 Положення № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Матеріалами справи відтверджується, що заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, які прийняли рішення про відмову в призначенні пенсії.
При цьому, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для опрацювання, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи.
Тому, пенсійна справа позивачки після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Окрім того, рішенням суду першої інстанції зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області саме здійснити повторний розгляд заяви позивачки щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а не зобов'язано призначити пенсію позивачці.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності для відновлення порушеного права позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 24.11.2023 своїм рішенням №172650007562 та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.12.2023 рішенням №172650007562 протиправно відмовили позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 у справі № 460/1535/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар