П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4371/24
Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. Дата і місце ухвалення: 27.06.2024р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 29.04.2024р. №143150018904 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності III групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. на «Муніципальному Братському теплоенергетичному підприємстві», з 12.04.2024р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.04.2024р. він звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області та рішенням від 29.04.2024р. №143150018904 йому відмовлено у призначені пенсії з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу. Таке рішення ОСОБА_1 вважає незаконним та зазначає, що відповідачем протиправно не враховано до його страхового стажу період роботи з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. в Муніципальному Братському теплоенергетичному підприємстві з посиланням на те, що починаючи з 01.01.2023р. Російська Федерація та з 19.06.2023р. Україна припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. Позивач зазначав, що відповідний стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень Російською Федерацією та Україною, а тому має бути зарахований до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 27.06.2024р. з ухваленням у справі нового судового рішення - про задоволення його позову в повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що пунктом 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. передбачалося, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. А відтак, припинення участі Російської Федерації в Угоді, а так само постанова КМУ від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи за період з 14.11.1994р. по 16.12.1996р., адже такий стаж набутий до ухвалення відповідних рішень.
ГУ ПФУ в Миколаївській області подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що страховий стаж позивача складає 11 років 01 місяць 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. в Муніципальному Братському теплоенергетичному підприємстві відсутні, оскільки починаючи з 01.01.2023р. Російська Федерація та з 19.06.2023р. Україна припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №516900 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності до 01.04.2025р.
22.04.2024р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.п.4.1 та 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, заяву позивача за принципом екстериторіальності передано для розгляду до ГУ ПФУ в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 29.04.2024р. №143150018904 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на тій підставі, що у нього відсутній необхідний страховий стаж роботи, передбачений статтею 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: його страховий стаж становить 11 років 01 місяць 14 днів при необхідному страховому стажі не менше 12 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в Росії згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 22.10.1991р. з 14.11.1994р. по 16.12.1996р., оскільки починаючи з 01.01.2023р. Російська Федерація та з 19.06.2023р. Україна припинили участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.
Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, визнав правомірним не зарахування ГУ ПФУ в Донецькій області до страхового стаду позивача періоду його роботи у Російській Федерації, зазначивши, що постановою КМУ від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла з Угоди, укладеної 13.03.1992р. А відтак, у відповідності до ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори в Україні», припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Суд зазначив, що оскільки при призначенні пенсії орган ПФУ застосовує законодавство чинне на момент такого призначення, тому для врахування до стажу ОСОБА_1 періоду його роботи у РФ немає правових підстав.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004р. (далі - Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 30 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно ст.32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV)
Згідно ч.2, ч.4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993р. №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктами 1 та 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Сторонами у справі не заперечується, що разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надав органу ПФУ трудову книжку серії НОМЕР_1 від 22.10.1991р., в якій міститься запис про період його роботи з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. в Муніципальному Братському теплоенергетичному підприємстві, яке знаходиться на території Російської Федерації.
Відмовляючи в зарахуванні відповідного періоду роботи позивача до страхового стажу ГУ ПФУ в Донецькій області, з яким погодився суд першої інстанції, виходило з того, що з 01.01.2023р. Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. Також, суд зазначив, що Україна вийшла з вказаної Угоди на підставі постанови КМУ від 29.11.2022р. №1328, у зв'язку з чим на осіб, які працювали в Росії після 01.01.1992р., не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.
Колегія судів не погоджується з таким висновком відповідача та суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди).
Відповідно до ст.1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно ч.3 ст.6 Угоди обчислення пенсій відбувається із заробітку (доходів) за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У тому випадку якщо у державах-учасницях Угоди введено національну валюту, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022р. №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла з вищезазначеної Угоди.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022р.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Згідно п.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Враховуючи наведені положення Угоди, а також, оскільки спірний стаж позивача набутий ним у 1994-1996 р.р. в період чинності Угоди в сфері пенсійного забезпечення, як для України, так і для РФ, тому колегія суддів доходить висновку, що припинення участі РФ в Угоді, як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи ОСОБА_1 на території РФ до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, як такого, що набутий позивачем до ухвалення вказаних рішень.
На час набуття позивачем трудового стажу у спірний період вказана Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 29.04.2024р. №143150018904 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності та зобов'язання органу ПФУ зарахувати період роботи з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. до стажу, що дає право на призначення пенсії, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду першої інстанції щодо протилежного є такими, що ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права.
Що ж до вимог позову про зобов'язання ГУ ПФУ в Миколаївській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності III групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів зазначає наступне.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, зокрема прийняття відповідного рішення, оскільки прийняттю такого рішення передує дослідження та аналіз відповідного стажу роботи особи, що звернулася за призначенням пенсії; перевірка та оцінка наданих доказів на предмет їх прийнятності та достатності.
Приймаючи рішення від 29.04.2024р. №143150018904 орган ПФУ не виконав свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У судовому рішенні у даній справі колегією суддів чітко визначено період, який підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак встановлення його достатності для призначення пенсії по інвалідності належить до повноважень органу ПФУ. Відповідні повноваження відповідач реалізує при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії з обов'язковим врахуванням висновків суду.
За таких обставин, на думку колегії суддів, належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде зобов'язання орган ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», із врахуванням висновків суду.
Визначаючись щодо того хто має повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії колегія суддів виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 44 Закону №1058-IV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал або засобами Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за №991/27436.
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено ГУ ПФУ в Донецькій області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є ГУ ПФУ в Донецькій області, яке за принципом екстериторіальності розглядало заяву про призначення пенсії та прийняло спірне рішення про відмову в її призначенні.
ГУ ПФУ в Миколаївській області не приймало рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - ГУ ПФУ в Донецькій області і саме його рішення скасовано в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Миколаївським окружним адміністративним судом рішення від 27.06.2024р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.04.2024р. №143150018904 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 14.11.1994р. по 16.12.1996р. в Муніципальному Братському теплоенергетичному підприємстві та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2024р. про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 серпня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук