про відмову у видачі судового наказу
12 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/756/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши матеріали заяви від 06.08.2024
Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-інвест»
код ЄДРПОУ 19199961, пров. Євгена Гуцала, 3, м.Київ, 01011
до боржника: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
код АДРЕСА_1
про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за Договором про надання телекомунікаційних послуг № 1080573/16 від 29.03.2016 у розмірі 3360,00 грн.
06.08.2024 до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Фарлеп-інвест» про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3360,00 грн заборгованості за Договором про надання телекомунікаційних послуг № 1080573/16 від 29.03.2016.
Відповідно до приписів статей 147, 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши подану Приватним акціонерним товариством «Фарлеп-інвест» заяву разом з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, виходячи з наступного:
Вимоги заявника обґрунтовані порушенням ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання за Договором про надання телекомунікаційних послуг № 1080573/16 від 29.03.2016, відповідно до якого Заявник зобов'язався надавати Боржнику телекомунікаційні послуги, а Боржник зобов'язався їх прийняти й оплатити на умовах, визначених Договором.
Як вказує заявник, на виконання вказаного Договору боржнику надавались послуги з широкосмугового доступу до мережі Інтернет за адресом: АДРЕСА_2 .
Протягом строку дії Договору зобов'язання по оплаті за спожиті послуги виконувались завчасно, а починаючи з 28 квітня 2021р. боржник припинив внесення абонентської плати, тому за період з травня по листопад (включно) 2021 року виникла заборгованості у розмірі 3360,00 грн.
Останній платіж в сумі 960,00 грн. був сплачений Боржником 23.04.2022р. (абонплата за попередній період), що підтверджується платіжною інструкцією №36.
За загальним правилом, при розгляді вимог в порядку наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини першої статті 155 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (стаття 259 Цивільного кодексу України).
Статтею 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Статтями 253, 254 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно із частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
У даному випадку, виникнення у заявника права вимоги пов'язано із наданням ним телекомунікаційних послуг за період з травня по листопад 2021 року.
Так, із долученого до матеріалів справи розрахунку, вбачається, що заборгованість за телекомунікаційні послуги нараховувалась заявником щомісяця, а тому перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Таким чином, враховуючи, що із даним позовом заявник звернувся у серпні 2024 року, то щомісячний платіж, сплата якого прострочена у межах строку позовної давності слід відраховувати із серпня 2021 року, однак в дану заборгованість включена заборгованість за попередні періоди (травень-липень 2021 року), що виходить за межі 3 років.
Доказів на підтвердження збільшення за домовленістю сторін позовної давності, встановленої законом, до заяви не додано.
Пропуск позовної давності свідчить про наявність спору між заявником та боржником, а тому підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
При вирішенні питання про стягнення вказаної заборгованості з боржника в порядку наказного провадження, останній буде позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною заявою про застосування позовної давності, чим можуть бути обмежені його права.
З урахуванням вказаних обставин, заявлені вимоги не є безспірними, оскільки з'ясування питання щодо дотримання позовної давності можливо лише в порядку позовного провадження.
Таким чином, з урахуванням трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, суд дійшов висновку, що заявником пропущено строк для звернення до суду із зазначеною вимогою, що є підставою для відмови у видачі судового наказу.
За приписами частини 2 статті 154 ГПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Згідно п.5 ч.1 ст.152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.
Частиною другою статті 153 ГПК України встановлено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Водночас, суд роз'яснює заявнику про його право на звернення до суду з тими самими вимогами в порядку ч. 2 ст. 148 ГПК України у спрощеному позовному провадженні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись п.5 ч.1 ст.152, ч.2 ст 152, ч.2 ст.153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити Приватному акціонерному товариству «Фарлеп-інвест» у видачі судового наказу про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 3360,00 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 12.08.2024 та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та в порядку, що передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.В. Моцьор