02 серпня 2024 рокуСправа №160/13529/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
24 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обчислення розміру пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 з 23 березня 2012 року без урахування статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 23 березня 2012 року перерахунок та виплату пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 у розмірі відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» у розмірі 80 відсотків її заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй з 23 березня 2010 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зниженням пенсійного віку обчислену відповідно Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
ОСОБА_1 вважаючи, що при здійсненні перерахунків її пенсії відповідачем не було враховано гарантії, встановлені статтею 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", 09 квітня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила здійснити перерахунок призначеної пенсії у відповідності до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №28337-18403/К-01/8-0400/24 від 08 травня 2024 року позивачеві повідомлено, що відповідно до записів у трудовій книжці та довідок, що уточнюють пільговий характер роботи, позивач працювала в ПАТ "АрселорМіталл Кривий Ріг" машиністом підйомної машини в кар'єрі.
Кар'єр відноситься до відкритих способів видобутку корисних копалин, в той час як статтею 1 Закону №345, передбачено що дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Пенсія ОСОБА_1 розрахована згідно чинного законодавства та виплачується своєчасно та в повному обсязі.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обчислення розміру пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 з 23 березня 2012 року без урахування статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», у зв'язку з чим позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 травня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/13529/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
29 травня 2024 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
30 травня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23 березня 2010 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зниженням пенсійного віку, обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Після призначення пенсії ОСОБА_1 продовжила працювати у підземних умовах в кар'єрі завглибшки 150 метрів і глибше повний робочий день на роботах з видобування корисних копалин по професії машиніст підіймальної машини та через 2 роки подала до відділення ПФУ за місцем проживання довідку ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" №644 від 07.05.2012 року про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для здійснення перерахунку розміру призначеної пенсії як працюючому пенсіонеру.
У червні 2014 року ОСОБА_1 подала до відділення ПФУ за місцем проживання довідку ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" №913 від 20.06.2014 року про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для здійснення перерахунку розміру призначеної пенсії як працюючому пенсіонеру.
З матеріалів справи судом вбачається, що останній перерахунок пенсії був здійснений ОСОБА_1 27 лютого 2024 року, у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий).
Страховий стаж 47 років 11 місяців 25 днів.
Коефіцієнт стажу з урахуванням кратності (575 / 100 х 12) х1=0,47917.
Розмір пенсії з надбавками - 7203,34 грн.
ОСОБА_1 , вважаючи, що при здійсненні перерахунків її пенсії відповідачем не було враховано гарантії, встановлені статтею 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", 09 квітня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила здійснити перерахунок призначеної пенсії у відповідності до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №28337-18403/К-01/8-0400/24 від 08 травня 2024 року позивачеві повідомлено про наступне.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах призначається пенсія за віком на пільгових умовах.
Згідно статті 8 Закону України від 02 вересня 2008 року №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 7,5 років для жінок за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до записів у трудовій книжці та довідок, що уточнюють пільговий характер роботи, вона працювала в ПАТ "АрселорМіталл Кривий Ріг" машиністом підйомної машини в кар'єрі.
Кар'єр відноситься до відкритих способів видобутку корисних копалин, в той час як статтею 1 Закону №345, передбачено що дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Пенсія ОСОБА_1 розрахована згідно чинного законодавства та виплачується своєчасно та в повному обсязі.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обчислення розміру пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 з 23 березня 2012 року без урахування статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», у зв'язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Як визначено пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;
жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23 березня 2010 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зниженням пенсійного віку, обчислену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Суд зазначає, що норми пункту 3 Порядку передбачають обов'язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, в той час як у трудовій книжці позивача містяться записи про роботу позивача у спірні періоди та наявні дані про його посаду та зазначені реквізити документів, на підставі яких такі відомості внесені, відтак суд зазначає, що в даному випадку неврахування відповідачем-2 періодів роботи зазначених в трудовій книжці до страхового та до пільгового стажу позивача за Списком №1 є необґрунтованими.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний".
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» визначено, що мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що мінімальний розмір пенсії у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є додатковою гарантією для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менш як 7,5 років для жінок за Списком № 1, яка встановлена на випадок, коли після розрахунку у встановленому законом порядку розміру відповідної пенсії за віком (в тому числі, з урахуванням понаднормового стажу, встановленого статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці») така пенсія буде менша ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Виходячи з положень наведеної норми, до кола працівників, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та встановлені пільги, належать тільки працівники, зазначені у списку №1, які були зайняті на підземних роботах повний робочий день.
При цьому, таке право не пов'язано з поданням заяви про перерахунок пенсії, воно також кореспондується з нормою, викладеною у частині 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка встановлює, що мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Суд при прийнятті рішення по справі враховує, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №28337-18403/К-01/8-0400/24 від 08 травня 2024 року позивачеві повідомлено про наступне.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах призначається пенсія за віком на пільгових умовах.
Згідно статті 8 Закону України від 02 вересня 2008 року №345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 7,5 років для жінок за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до записів у трудовій книжці та довідок, що уточнюють пільговий характер роботи, позивач працювала в ПАТ "АрселорМіталл Кривий Ріг" машиністом підйомної машини в кар'єрі.
Кар'єр відноситься до відкритих способів видобутку корисних копалин, в той час як статтею 1 Закону №345 передбачено, що дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд звертає увагу позивача, що ОСОБА_1 лише 09 квітня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила перерахувати призначену їй пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 23 березня 2012 року.
Однак, лише в червні 2014 року ОСОБА_1 подала до відділення ПФУ за місцем проживання довідку ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" №913 від 20.06.2014 року про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній для здійснення перерахунку розміру призначеної пенсії як працюючому пенсіонеру.
З матеріалів справи судом вбачається, що останній перерахунок пенсії був здійснений ОСОБА_1 27 лютого 2024 року, у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий).
Страховий стаж 47 років 11 місяців 25 днів.
Коефіцієнт стажу з урахуванням кратності (575 / 100 х 12) х1=0,47917.
Розмір пенсії з надбавками - 7203,34 грн.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 17 липня 1982 року, судом вбачається, що відповідачем всі періоди трудової діяльності ОСОБА_1 зараховані до стажу її роботи.
Суд звертає увагу, що позовні вимоги щодо зарахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 , які не зараховані їй до страхового або до пільгового стажу, не заявлені до суду, відтак, пенсія ОСОБА_1 розрахована згідно вимог чинного законодавства.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги про зобов'язання перерахувати призначену позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» є передчасними та спрямовані на захист ще не порушених прав позивача, що суперечить статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, у той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "А-банк" №15982363 від 23 травня 2024 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник