21 червня 2024 рокуСправа №160/8373/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2- Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01 квітня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2- Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.10.2023 №046850012289 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 25.10.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 16.07.1984 по 02.07.1986; з 17.07.1997 по 31.12.1999; з 01.10.2004 по 22.11.2004; з 09.08.2005 по 19.08.2005; з 01.01.2006 по 16.01.2006 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 25.10.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 25.10.2023 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві рішенням від 31.10.2023 року №046850012289 відмовило у призначенні пенсії за віком, обґрунтовуючи тим, що пенсійний вік визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років, необхідний страховий стаж становить 30 років. Вік позивача на момент звернення становить 60 років, страховий стаж складає 24 роки 09 місяців 02 дні. Також позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до загального страхового стажу не були зараховані, згідно довідки від 29.05.2023 №30, період роботи в ФГ «Буштрук» з 17.07.1997 по 31.12.1999, оскільки відсутня довідка з Пенсійного фонду про підтвердження сплати внесків (зараховано з 01.01.2000 по 30.09.2004 згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування), а також, відповідно до листа ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 15.03.2024 №0400-010304-8/53030, до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16.07.1984 по 02.07.1986, оскільки в пенсійному фонді відсутні документи, які підтверджують вказаний стаж та з 01.10.2004 по 22.11.2004, з 09.08.2005 по 19.08.2005, з 01.01.2006 по 16.01.2006, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески. Позивач не погодився з таким рішенням відповідачів, тому, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 05.04.2024 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду від 05.04.2024 року представником позивача адвокатом Хомичем І.О. 16.04.2024 року подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 22.04.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином завірену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представниками відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - 22.04.2024 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.
16 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач неодноразово звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно наданої заяви від 11.05.2023, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 18.05.2023 № 046850012289 про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу. Так, згідно змісту вказаного рішення, пенсійний вік визначений в ст.26 Закону № 1058-IV становить 60 років. Вік заявника на момент звернення становив 60 років 04 місяці. Необхідний страховий стаж зазначений п. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV становить 30 років. За наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж особи склав 25 років 05 місяців 05 днів. До загального стажу не зараховано: період роботи з 17.07.1997 по 31.12.1999, оскільки в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, відсутні дані про сплату страхових внесків, отже позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості, згідно поданих заявником документів. Також на виконання ухвали суду від 22.04.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області разом із відзивом надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
16 травня 2024 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що 25.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням від 31.10.2023 №046850012289 Головним управлінням. Пенсійного фонду України в м. Києві зазначено про те, що відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України відповідно до вимог цього Закону з 01.01.2004 за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а до 01.01.2004 на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2023 по 31 грудня 2023 - не менше 30 років. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом, трудова книжка, військовий квиток, довідки про стаж) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 24 роки 9 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до загального страхового стажу згідно довідки від 29.05.2023 №30 період роботи в ФГ «Буштрук» з 17.07.1997 по 31.12.1999, оскільки відсутня довідка з Пенсійного фонду про підтвердження сплати внесків (зараховано з 01.01.2000 по 30.09.2004 згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування). Враховуючи вищезазначене, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.10.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
У зв'язку з впровадженням екстериторіальності його заяву було направлено для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та розглянуто ним.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві області №046850012289 від 31.10.2023 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з недостатністю страхового стажу.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2023 по 31 грудня 2023 не менше 30 років. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом, трудова книжка, військовий квиток, довідки про стаж) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж складає 24 роки 9 місяців 2 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до загального страхового стажу згідно довідки від 29.05.2023 №30 період роботи в ФГ «Буштрук» з 17.07.1997 по 31.12.1999, оскільки відсутня довідка з Пенсійного фонду про підтвердження сплати внесків (зараховано з 01.01.2000 по 30.09.2004 згідно даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування).
11 грудня 2023 року представником позивача ОСОБА_2 було направлено адвокатський запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання пенсійного забезпечення ОСОБА_1
14 грудня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №0400-010304-8/202478 повідомило представника позивача про те, що, згідно наданих до заяви від 25.10.2023 документів, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, через відсутність необхідного страхового стажу, про що було винесено рішення про відмову № 046850012289 від 31.10.2023. Пенсійну справу переглянуто та до страхового стажу заявника зараховано період одержання допомоги по безробіттю з 06.12.2004 по 08.08.2005. Страховий стаж складає 25 років 5 місяців 4 дні (зарахований по 25.04.2014). Також повідомлено, що за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за жовтень-листопад 2004 року відомості про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати та сплату страхових внесків відсутні. Віддповідачем-1 у вказаному листі зазначено, що для вирішення порушеного у зверненні питання ОСОБА_1 необхідно звернутися до страхувальника, з яким він перебував у трудових відносинах.
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком та з незарахуванням періодів роботи до страхового стажу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненнях до відповідача-2, подавалась трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка містить записи №1-2, 5-7, 10-11, щодо спірних періодів роботи позивача, відповідно до яких останній (надалі - мовою оригіналу):
- у період з 17.07.1997 по 22.11.2004 працював на посаді «управляющего пекарни» в Селянському (фермерському) господарстві ОСОБА_3 ;
- у період з 09.08.2005 по 19.08.2005 працював на посаді пекаря та в подальшому водія у ВАТ «Хліб»;
- у період з 06.12.2005 по 04.02.2006 працював на посаді «обжигальщиком эмали 2-го разряда цеха плит.», временно, сроком на 2 месяца у ЗАТ «Завод електро-газового обладнання».
Так, щодо спірних періодів роботи ОСОБА_1 з 17.07.1997 року по 31.12.1999 року, з 01.10.2004 року по 22.11.2004 рік, з 09.08.2005 по 19.08.2005 та з 01.01.2006 по 16.01.2006, які не враховано відповідачем-2 до загального трудового стажу позивача, оскільки відсутня довідка з Пенсійного фонду про підтвердження сплати внесків та у зв'язку з відсутністю відомостей про нарахування позивачу заробітної плати та страхових внесків, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 вказаного Закону, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно із положеннями частини 10 статті 20 Закону №1058-IV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058-IV).
Крім того, згідно із частиною шостою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VІ, за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте, не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
За приписами статті 113 Закону №1058-IV, держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом сформована усталена правова позиція, відповідно до якої особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи (зокрема, постанови від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 12.09.2019 у справі №489/2283/16-а, від 01.03.2021 у справі № 423/757/17, від 27.05.2021 у справі №343/659/17).
При цьому, суд повторно зазначає, що згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до наявних в матеріалах справи даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , позивач у період з 17.07.1997 року по 22.11.2004 року дійсно працював у СФГ «Буштрук».
Згідно з Довідкою від 29.05.2023 за вих. № 30, виданої Селянським (фермірським) господарством « ОСОБА_3 », ОСОБА_1 дійсно працював в СФГ «Буштрук» в період з 17.07.1997 (наказ № 2 від 17.07.1997р.) по 22.11.2004 (наказ № 4 від 22.11.2004р.). Усі страхові виплати в цей період нараховувались та сплачувались, окрім періоду з 01.10.2004 по 22.11.2004, так як за цей період заробітна плата не нараховувалсь.
Як зазначає Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у листі від 15.03.2024 року № 0400-010304-8/53030, не зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи в СФГ «Буштрук» з 17.07.1997 року по 22.11.2004 рік пов'язано із тим, що ОСОБА_1 не надано документи, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування за період роботи з 17.07.1997 року по 31.12.1999 року, а також за період з 01.10.2004 по 22.11.2004 відсутні дані про нарахування заробітної плати та сплату за нього страхових внесків роботодавцем, у зв'вязку із чим, підстави для зарахування до страхового стажу вказаних періодів - відсутні.
Оскільки з наявних у справі письмових доказів слідує, що в період з 17.07.1997 року по 31.12.1999 року позивачеві була нарахована та виплачена заробітна плата на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, тим більше, що відповідними записами трудової книжки позивача підтверджено факт його роботи у ці періоди у СФГ «Буштрук», а несплата страхових внесків відбулася через вину роботодавця (страхувальника), у зв'язку із чим позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, зокрема, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, наявність заборгованості СФГ «Буштрук» по страхових внесках не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 17.07.1997 року по 31.12.1999 року в СФГ «Буштрук», підтверджених даними трудової книжки, у зв'язку із чим, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.10.2023 №046850012289, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд не вбачає підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в СФГ «Буштрук» з 01.10.2004 року по 22.11.2004 року, оскільки матеріалами справи підтверджено, що в цей період позивачу не нараховувалась заробітна плата, а відповідно страхові внески не нараховувались та не сплачувались, у зв'язку із чим, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності з 09.08.2005 по 19.08.2005 в ВАТ «Хліб» та з 01.01.2006 по 16.01.2006 в ЗАТ «Завод електро - газового обладнання», суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що спірні періоди роботи позивача підтверджено записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , а саме, записи 5-7, 10-11):
- у період з 09.08.2005 по 19.08.2005 працював на посаді пекаря та в подальшому водія у ВАТ «Хліб»;
- у період з 06.12.2005 по 04.02.2006 працював на посаді «обжигальщиком эмали 2-го разряда цеха плит.», временно, сроком на 2 месяца у ЗАТ «Завод електро-газового обладнання».
Матеріалами справи підтверджено, що згідно з розрахунком стажу (Форма РС - право) від 25.10.2023 року, який був застосований при винесенні оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.10.2023 №046850012289, періоди роботи з 09.08.2005 по 19.08.2005 та з 01.01.2006 по 16.01.2006 до страхового стажу позивача не включені.
Судом також встановлено, що територіальними органами Пенсійного фонду України неодноразово розглядались питання про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , при цьому в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.10.2023 №046850012289 було зазначено про те, що загальний страховий стаж складає 24 роки 9 місяців 2 дні, та розрахований за даними застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Однак, суд знову наголошує на тому, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Судом встановлено, що записами трудової книжки позивача підтверджено спірні періоди трудової діяльності з 09.08.2005 по 19.08.2005 та з 01.01.2006 по 16.01.2006. Вказані записи є зрозумілими, не містять нечіткості та виправлень. Зауважень, щодо їх наявності у пенсійного органу при винесенні спірного рішення, не було.
Крім того, як було зазначено раніше, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на роботодавця, який здійснює нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
За таких обставин, відповідачами безпідставно не зараховано до загального стажу вказані періоди роботи позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 16.07.1984 року по 02.07.1986 рік, суд зазначає наступне.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, на підтвердження зазначеного спірного періоду роботи, позивачем надано для суду та для пенсійного органу довідку про заробітну плату №915 від 17.10.2023 року, видану Открытым акционерным обществом «Могилёвхимволокно» (мовою оригіналу), а також довідку від 21.06.2023 року №1-567, яка видана Открытым акционерным обществом «Могилёвхимволокно», які підтверджують, що ОСОБА_1 в період з 16.07.1984 (наказ №1023) по 02.07.1986 (наказ №769) працював на посаді «слесарь по ремонту технологического оборудования цеха бумажных патронов 4 разряда» (мов. Ориг. - рос.), та отримував в цей період заробітну плату.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 року, чинної на час внесення запису про прийняття/звільнення позивача з роботи, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переводу на іншу роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження).
Згідно п. 4.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Матеріалами справи підтверджено, що підставою незарахування вказаного періоду трудової діяльності позивача явилось те, що документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, про що безпосередньо було зазначено в Рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від28.07.2023 року № 046850012289 (доказів оскарженні вказаного рішення сторонами до суду не надано).
Згідно зі статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною в періоди роботи позивача), яка підписана Україною 13.03.1992 року, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частиною 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Суд звертає увагу, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 листопада 2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення".
В контексті вказаного судом також враховано, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Тобто періоди роботи позивача з 16.07.1984 року по 02.07.1986 рік на території Білоруської РСР визнавались для пенсійного забезпечення в Україні.
Стосовно необхідності легалізації (проставлення апостиля відповідним органом) довідок, виданих Открытым акционерным обществом «Могилёвхимволокно» (мовою ориг. - рос.) суд зазначає, що Україна залишається учасницею іншого міжнародного договору, а саме Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. Російська Федерація та Республіка Білорусь також залишаються учасницями цієї Конвенції. Зазначена Конвенція передбачає проставлення апостиля, якшо угода між двома чи декількома договірними державами не відміняють чи не спрощують дану формальну процедуру або не звільняють сам документ від легалізації (ст. 2.3 цієї Конвенції).
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Таким чином, твердження пенсійного органу щодо необхідності проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, є безпідставним.
Крім того, суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04.02.2023р. №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Між тим, суд звертає увагу на ту обставину, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п.1, п.2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Матеріалами справи підтверджено, та сторонами не заперечується той факт, що залучені позивачем трудові книжки НОМЕР_3 від 15.08.1986 та НОМЕР_4 , не містять відомостей про періоди трудової діяльності з 16.07.1984 року по 02.07.1986 рік на території Білоруської РСР (на ОАО «Могилёвхимволокно»).
Між тим, до пенсійного органу були надані інші документи, що підтверджують трудовий стаж позивача за спірний період, а саме: довідку про заробітну плату №915 від 17.10.2023 року, видану Открытым акционерным обществом «Могилёвхимволокно» (мовою оригіналу), а також довідку від 21.06.2023 року №1-567, яка видана Открытым акционерным обществом «Могилёвхимволокно», які підтверджують, що ОСОБА_1 в період з 16.07.1984 (наказ №1023) по 02.07.1986 (наказ №769) працював на посаді «слесарь по ремонту технологического оборудования цеха бумажных патронов 4 разряда» (мов. Ориг. - рос.), та отримував в цей період заробітну плату.
Таким чином, позивачем були надані всі необхідні документи для підтвердження трудового стажу за період з 16.07.1984 року по 02.07.1986 рік, які не потребували легалізації, у зв'язку із чим, не зарахування спірних періодів до загального стажу, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім того, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли для письмових документів, створених під час існування Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік у цілях соціального захисту громадянина України у формі пенсійного забезпечення не можуть бути застосовані підвищені вимоги стосовно додаткового підтвердження юридичної сили і достовірності.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-2 було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу, а здійснення обрахунку стажу відноситься до повноважень пенсійного органу, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу наявна дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є - саме зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд зазначає, що порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки після вирішення питання про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (як органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи) сформовану електронну пенсійну справу ОСОБА_1 , належним відповідачем в частині зобов'язання повторного розгляду заяви про призначення пенсії, є саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Враховуючи викладене, з метою належного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.07.1984 по 02.07.1986; з 17.07.1997 по 31.12.1999; з 09.08.2005 по 19.08.2005; з 01.01.2006 по 16.01.2006 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.10.2023 року та додані до неї матеріали, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачами не було доведено правомірності своїх дій та прийнятих рішень, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до відповідача-1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.10.2023 №046850012289 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) періоди роботи з 16.07.1984 по 02.07.1986; з 17.07.1997 по 31.12.1999; з 09.08.2005 по 19.08.2005; з 01.01.2006 по 16.01.2006.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення пенсії за віком від 25.10.2023 року та додані до неї матеріали, з урахуванням висновків суду викладених в рішенні суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у розмірі 242,24 грн. (двісті сорок дві гривні 24 копійки).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у розмірі 242,24 грн. (двісті сорок дві гривні 24 копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева