Іменем України
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 462/7281/21
провадження № 51-3811 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22 грудня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 липня 2024 року,
встановив:
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 грудня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК, а саме у вбивстві з необережності.
Як установив суд, 28 червня 2021 року близько 00:35 год, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на зупинці громадського транспорту по АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту, в ході якого ОСОБА_6 завдавав удари руками та ногами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , заподіявши останнім легкі тілесні ушкодження, не маючи умислу спричинення тяжких тілесних ушкоджень та умисного вбивства, внаслідок недбалості, не передбачив можливості втрати рівноваги через стан алкогольного сп'яніння та падіння потерпілого ОСОБА_6 та настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді його смерті, хоча міг і повинен був це передбачити, якби діяв з більшою обачністю, після того як ОСОБА_6 наблизився впритул до ОСОБА_5 , останній здійснив поштовх ОСОБА_6 долонею правої руки в ділянку шиї зправа. Від вказаного поштовху ОСОБА_6 втратив рівновагу та впав навзнак, вдарившись при цьому тім'яною ділянкою голови до твердого покриття бетонної бруківки. Внаслідок зазначених дій ОСОБА_6 отримав черепно-мозкову травму у вигляді крововиливу в м'які тканини голови зліва, лінійного перелому тім'яної кістки з переходом на луску скроневої кістки зліва, крововиливу під тверду та м'які мозкові оболонки, у речовину головного мозку, внутрішньо-шлуночкового крововиливу, що призвело до набряку-набухання та компресії головного мозку, від чого останній помер 01 липня 2021 року.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_5 та звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК. В обґрунтування своїх доводів сторона захисту вказує на те, що призначаючи ОСОБА_8 покарання за вчинений злочин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, урахував лише тяжкість вчиненого злочину та те, що ОСОБА_5 є інвалідом 3-ї групи. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано ряд обставин, зокрема даних, що характеризують засудженого ОСОБА_5 , стан його здоров'я, те, що він є особою з інвалідністю III групи безтерміново (протипоказано важка фізична праця, переохолодження), має на утриманні двох неповнолітніх дітей, при цьому, неповнолітній син засудженого ОСОБА_5 - ОСОБА_9 є інвалідом з дитинства. Водночас захисник зазначає, що ОСОБА_5 має ряд тяжких захворювань, у зв'язку з якими потребує постійного лікування, зокрема: хронічний вірусний гепатит С, аденома простати І ступеня, стан після лівобічної нефректомії.
Також захисник у касаційній скарзі зазначає про наявність у ОСОБА_5 постійного місця проживання, роботи, позитивні характеристики з місця проживання та роботи, те, що він раніше не судимий, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , характеризується необережною формою вини, що на її думку дає можливість суду звільнити її підзахисного від відбування покарання із встановленням іспитового строку.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винуватого, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається з копій судових рішень, місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Згідно з вироком місцевого суду, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд урахував характер та тяжкість вчиненого ним злочину, який є нетяжким, особу винного, який притягався до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліках у психіатричному та наркологічному диспансерах, є інвалідом 3-ї групи, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
Із зазначеною позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_8 покарання погодився й апеляційний суд. Відповідно до змісту оспорюваної ухвали при перегляді вироку цей суд, у частині, яка стосується питання призначеного покарання зазначив, що обвинуваченому, було призначено покарання, яке відповідає принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації.
З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції, та вважає неприйнятними аргументи захисника про неврахуваннями судами ряду обставин у ході призначення ОСОБА_8 покарання, оскільки судом враховано характер та тяжкість вчиненого ним злочину, який є нетяжким, дані, що характеризують особу винного, зокрема, стан його здоров'я.
Також неприйнятними є доводи захисника про наявність підстав для застосування ст. 75 КК щодо засудженого ОСОБА_5 . Виходячи зі змісту цієї норми права застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Як убачається з копій оскаржуваних судових рішень, як у суді першої так і апеляційної інстанцій ОСОБА_5 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав, зазначав про наявність необхідної оборони. Крім того, як убачається з копії вироку місцевого суду, потерпіла ОСОБА_10 повідомила суд, що, ОСОБА_5 заподіяну кримінальним правопорушенням матеріальну та моральну шкоду не відшкодував, вибачення не просив. Як убачається з копії ухвали апеляційного суду представник потерпілої ОСОБА_11 заперечував проти задоволення апеляційних вимог сторони захисту.
Суд звертає увагу, що питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
З огляду на зазначене, обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності, а посилання захисника на надмірну суворість призначеного ОСОБА_8 покарання, внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, є безпідставними.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
З огляду на зазначене, відсутні підстави для задоволення клопотання захисника ОСОБА_4 про зупинення виконання судових рішень щодо ОСОБА_5 .
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 22 грудня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 липня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3