08 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 761/338/22
провадження № 61-11052ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини доходів ОСОБА_1 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 січня 2022 і до досягнення дитиною повноліття.
На виконання указаного рішення судом видано виконавчі листи.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати виконавчий лист від 04 січня 2024 року таким, що не підлягає виконанню, оскільки до виконавчого листа внесена резолютивна частина рішення, що не відповідає рішенню, яке було проголошено 28 листопада 2022 року, та не відповідає офіційному запису судового засідання (технічному запису), здійсненому судом у порядку, передбаченому ЦПК України. Зазначив, що виконавчий лист від 04 січня 2024 року виданий двічі з одного й того ж питання, а відтак розпочата процедура стягнення аліментів у подвійному розмірі за одним судовим рішенням.
Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 27 березня 2024 заяву ОСОБА_1 залишив без задоволення. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив ухвалити додаткове рішення стосовно вимоги - визнання виконавчого листа від 04 січня 2024 року у справі № 761/338/22 таким, до якого внесена інформація, що не відповідає рішенню, яке було проголошено 28 листопада 2022 року у судовому засіданні у справі № 761/338/22, та не відповідає офіційному запису судового засідання (технічному запису), здійсненому судом у порядку, передбаченому ЦПК України.
Заяву обґрунтовано тим, що в ухвалі від 27 березня 2024 року судом першої інстанції не вирішено питання відповідності виконавчого листа № 761/338/22 від 04 січня 2024 офіційному запису судового засідання (технічному запису), здійсненому судом у порядку, передбаченому ЦПК України.
Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 25 квітня 2024 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року було вирішено вимогу ОСОБА_1 щодо визнання виконавчого листа від 04 січня 2024 року у справі № 761/338/22 таким, що не підлягає виконанню.
Київський апеляційний суд постановою від 03 липня 2024 року залишив без змін ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року та від 25 квітня 2024 року. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.
19 липня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, яка мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не ухвалено рішення стосовно заявленої позовної вимоги, а саме - чи відповідає резолютивна частина судового рішення, яка внесена до виконавчого листа від 04 січня 2024 року офіційному запису судового засідання (технічному запису) від 28 листопада 2022 року, що здійснювався судом першої інстанції. У зв'язку з цим просив суд апеляційної інстанції ухвалити додаткове рішення стосовно позовної вимоги, а саме: визнати виконавчий лист від 04 січня 2024 таким, до якого внесена інформація, що не відповідає офіційному запису судового засідання (технічному запису) від 28 листопада 2022 року, здійснений судом у порядку, передбаченому ЦПК України; відтворити офіційний запис (технічний запис) судового засідання, яке мало місце 28 листопада 2022 року та встановити чи дійсно резолютивна частина судового рішення від 28 листопада 2022 року відповідає резолютивній частині, яка викладена в виконавчому листі від 04 січня 2024 року; результати відтворення офіційного запису (технічного запису) судового засідання, яке мало місце 28 листопада 2022 року викласти в описовій/резолютивній частині судового рішення.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 липня 2024 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заявипро ухвалення додаткового рішення у справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у даній справі суд апеляційної інстанції, переглянувши в апеляційному порядку судові рішення суду першої інстанції, залишив їх без змін, визнавши їх відповідність вимогам матеріального і процесуального закону, тобто власного судового рішення по суті предмету спору не ухвалював, а відтак й відсутні процесуальні підстави для ухвалення судом апеляційної інстанції додаткового судового рішення з підстав визначених пунктом 1 частини першої статті 270 ЦПК України.
01 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року, сформовану в системі «Електронний суд».
Згідно з частиною першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Щодо оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення - у випадках, встановлених законом.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України та пункту 20 частини першої статті 353 ЦПК України ухвали суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення не підлягають оскарженню в касаційному порядку. Неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду за наслідками перегляду цієї ухвали.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки ухвала суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення (пункт 20 частини першої статті 353 ЦПК України) не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року
Відповідно пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Київський апеляційний суд, встановивши, що оскільки постановою цього суду від 03 липня 2024 року ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року та від 25 квітня 2024 року були залишені без змін, вказані судові рішення суду першої інстанції не змінювались та не скасовувались, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення.
Ураховуючи викладене, підстави вважати, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, відсутні.
Посилання заявника на помилковість висновків апеляційного суду є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на хибному тлумаченні процесуальних норм та не впливають на законність висновку про відмову ухвалити додаткове рішення.
Отже, оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановлена із додержанням норм цивільного процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала апеляційного суду про відмову ухвалити додаткове рішення не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року є необґрунтованою, тому у відкритті касаційного провадження належить відмовити.
Керуючись статтями 389,394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2024 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов